read-books.club » Фентезі » Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон 📚 - Українською

Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

108
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Слова променистого ордену" автора Брендон Сандерсон. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 341
Перейти на сторінку:
синього краму. То був Ринд, головний каптенармус Холіна. Напередодні ввечері Каладін надіслав йому свої розпорядження. Ринд був світлооким, але низького рангу — так званим «десятником» — і заледве перевищував темнооких.

— А! — видобув він високим голосом, який не пасував до його неосяжного черева. — Нарешті ви прийшли! Для вас, капітане, я дістав усі — скільки було.

— Скільки було… чого? — не зрозумів його Моаш.

— Одностроїв Кобальтової гвардії! Я замовив іще, але це те, що залишалося на складі. — Тут Ринд знітився. — Розумієте, я не очікував, що їх знадобиться аж стільки й так швидко.

Змірявши Моаша поглядом, він видав йому комплект форми й жестом показав, де примірювальна.

Той узяв, що давали.

— Ми піддягатимемо це під наші шкіряні жилети?

— А! Під ті, які ви пообв’язували стількома кістками, що скидалися на західних черепоносців у святковий день? Чував я цю історію. Але ні: ясновельможний Далінар розпорядився, щоб кожен із вас отримав нагрудника, сталевого шолома й нового списа. А перед битвою вам, за потреби, видаватимуть кольчуги.

— Наразі вистачить і форми, — відказав Каладін.

— Відчуваю, що в усьому цьому я буду схожий на дурня, — буркнув Моаш, але пішов перевдягатися.

Ринд заходився видавати однострої й решті. Він підозріливо зиркнув на Шена, але без нарікань видав комплект і йому.

Зібравшись у гурт, мостонавідники збуджено загомоніли, розгортаючи отриману форму. Жоден із них хтозна-відколи не носив нічого, крім безрукавних шкірянок мостової обслуги й рабського шмаття. Але коли з примірювальної вийшов Моаш, їхній гомін стих.

Ця форма була нового зразка — сучаснішого, ніж той, що його Каладін носив за часів своєї військової служби. Цупкі сині штани, начищені до блиску чорні чоботи й кітель до пояса, який наглухо застібався, підперезаний ременем, — з-під споду визирали тільки комір і манжети білої сорочки на ґудзиках.

— Оце я розумію — солдат! — сказав Ринд, засміявшись. — Ти й досі гадаєш, наче схожий на дурня?

Каптенармус махнув Моашеві поглянути на своє відображення в настінному дзеркалі.

Той поправив манжети й аж зашарівся. Нечасто випадало Каладінові бачити, щоб він так бентежився.

— Що ні, то ні, — відказав Моаш.

Решта нетерпляче заворушилися й також узялися перевдягатися. Дехто відходив осторонь, до примірювальних, але більшості було байдуже. Мостонавідників і рабів, їх донедавна раз по раз ганяли сюди-туди в самих лише пов’язках на стегнах.

Тефт убрався раніше за решту і правильно застібнув усі ґудзики.

— Давненько я не надягав чогось на кшталт цього, — прошепотів він, защібаючи пряжку на поясі. — І вже навіть не знаю, чи гідний такої честі…

— Тефте, кому як не тобі це носити… — відказав Каладін. — Не дозволяй невільникові в собі взяти гору.

Той хмикнув, чіпляючи на ремінь бойового ножа.

— А як щодо тебе, синку? Коли ти зізнаєшся, чим, так би мовити, дишеш?

— Я ж зізнався.

— Нам. А решті?

— Тільки не починай…

— Я починатиму, що мені в бурі заманеться! — гиркнув Тефт і, нахилившись ближче, стишив голос: — Принаймні доки не отримаю справжньої відповіді. Ти — Приборкувач сплесків. Поки не Променистий, але до того йдеться — всьому свій час. І решта правильно тебе під’юджують. Чом би тобі не прогулятися до цього Далінара, не всотати трохи Буресвітла й домогтися, щоб той визнав у тобі світлоокого?

Каладін кинув погляд на своїх людей, які, безладно скупчившись, намагалися натягти однострої, а Ринд роздратовано пояснював їм, як застібається кітель.

— Тефте, світлоокі відібрали в мене все, що я будь-коли мав, — прошепотів Каладін. — Мою сім’ю, брата, друзів. І навіть більше од того. Більше, ніж ти можеш собі уявити. Варто їм у мене щось побачити, як вони його відбирають. — Він здійняв руку й — знаючи, на що дивитися, — розгледів, як над шкірою ледь помітно звивалися кілька осяйних струминок. — Світлоокі відберуть і це. Якщо пронюхають, на що я здатен, — неодмінно відберуть.

— І як же — на подих Келека — вони зможуть це зробити?

— Не знаю, Тефте, — відказав Каладін, — чого не знаю, того не знаю. Але щойно подумаю про це, як мене мимоволі охоплює паніка. Я не можу такого дозволити. Їм не відібрати в мене цього. Або вас. Тож ані пари з вуст про мої вміння — щоб більше анічичирк!

Той забурчав, а решта тим часом кінець кінцем розібралися, що й до чого. Лише Лопен — у нього, однорукого, порожній рукав кітеля було вивернуто й запхано всередину, щоб не теліпався — тицьнув у нашивку в себе на плечі:

— А це що таке?

— Знаки розрізнення Кобальтової гвардії, — пояснив Каладін. — Особистої охорони Далінара Холіна.

— Їх перебили, харизматику, — зауважив Лопен. — Ми — не вони.

— Еге, — підтримав його Шрамм, який, на Риндів жах, вийняв ножа й відпоров ту нашивку. — Ми — Четвертий міст.

— Четвертий міст був вашою в’язницею, — заперечив йому Каладін.

— То й що? — відрізав закид Шрамм. — Хай там як, а ми — з Четвертого мосту.

Решта, погоджуючись із його словами, заходилися спорювати нашивки й кидати їх додолу.

Тефт, кивнувши, вчинив так само.

— Ми захищатимемо Чорношипа, але не станемо заміною тим, хто був у нього до нас. Наша команда — окреме військове формування.

Каладін потер чоло — а втім, він сам цього домігся, згуртувавши їх і сплавивши в єдине ціле.

— Я намалюю диґліф, який правитиме нам за емблему, — сказав він до Ринда. — Доведеться вам замовити нові нашивки.

Черевань зітхнув, збираючи з підлоги викинуті:

— Видно, що так. Ваш мундир он там, капітане. Темноокий капітан! Хто б міг подумати, що це можливо! Іншого такого, як ви, не знайти в цілій армії. І то, певне, за всю її історію!

Каптенармус, здавалося, не сприймав цей факт як обурливий. Світлооких нижчих данів на кшталт Ринда у військових таборах було хоч греблю гати, та Каладін із ними майже не стикався. В рідному містечку він бачив тільки родину градоправителя — чий дан був вищим від середнього — й темнооких. І лише в армії Амарама збагнув, що світлоокі бувають різні, і що багато з них працюють, де доведеться, заробляючи гроші не легше, ніж простолюддя.

Каладін підійшов до останнього згортка на стійці. Його однострій відрізнявся, включаючи синій жилет і синій-таки двобортний сюртук із білою підкладкою та срібними ґудзиками — хоча, попри ряди останніх на кожному боці, його належало носити розстібнутим.

Він чимало таких перебачив — на світлооких.

— Четвертий міст, — промовив Каладін, спорюючи з плеча знак розрізнення Кобальтової гвардії й кидаючи його на стійку до решти.

 

 

 

 

3. Візерунок

 

Солдати доповідали, що здалеку за ними спостерігала загрозлива кількість паршендійських розвідників. Відтак ми зауважили в них нову тактику: вночі вони впритул підходили до таборів, а потім швидко відступали. Здогадно наші вороги вже тоді готували воєнну хитрість, щоб покласти край цій кампанії. З особистого щоденника Навані Холін. Єсесес, 1174

 

«Досліджувати часи, що передували Ієрократії,

1 ... 16 17 18 ... 341
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"