read-books.club » Інше » Моральні листи до Луцілія 📚 - Українською

Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Моральні листи до Луцілія" автора Луцій Анней Сенека. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 167 168 169 ... 191
Перейти на сторінку:
бути благом. Є чимало такого, що згідне з природою, але водночас це такі дрібниці, що аж ніяк не заслуговують називатися благом: вони нікчемні й варті радше зневаги. А от благом, навіть найменшим, не можна нехтувати. Поки воно незначне, поти не може бути благом, а почало бути благом — значить, перестало бути незначним. Як розуміти благо? Воно в досконалій згоді з природою. — /13/ «Ти визнаєш, що благо згідне з природою, бо це його властивість, але визнаєш і те, що є інші, згідні з природою, речі, які, однак, не назвеш благом. То як це можливо, щоб одне було благом, інше — ні? Як можливо, щоб одне могло набути іншої властивості, раз одному й іншому притаманна така важлива спільна ознака — згідність із природою?» — /14/ Можливо, з огляду на величину. Не новою є думка, що багато дечого, зростаючи, змінюється. Був хтось немовлям — став дорослим, і його властивість стала іншою: немовля нерозумне, дорослий — розумний. А дещо завдяки приростові змінюється не тільки на щось більше, але й у щось інше. — /15/ «Що збільшується, те не стає чимось іншим; чи наллєш вино у дзбанок, а чи в бочку — байдуже: і в одній, і в другій посудині вино залишиться вином. Лизни меду з ложки, лизни з миски — він буде так само солодким і тут, і там». — Але ж твої приклади — то цілком щось інше: якість усіх тих речей, про які згадуєш, залишається однаковою, хоч би як збільшувалися самі речі. /16/ Адже є такі речі, що при будь-якому збільшенні зберігають свій рід і свою властивість, але є ще й такі, що їх перемінює у щось інше лишень остання з ряду додача, вибиваючи на них мовби свіжу мітку — нову, не властиву їм досі якість. Лише останній камінь створює склепіння — той, який вклинився поміж два ввігнуті боки й поєднав їх собою в одну цілість. То чому так багато важить остання, хай і невеличка, додача? Тому, що вона вже не побільшує, а виповнює. /17/ А деякі речі поступово позбуваються попереднього вигляду, набуваючи водночас нового. Коли хтось подумки довго відсуває межі якогось предмета і врешті втомлюється, спостерігаючи його великість, то каже, що він безмежний, — і той предмет уже цілком інший, ніж був тоді, коли здавався великим, але все-таки обмеженим. Так само, коли думаємо про те, що якась річ важко піддається поділу, і коли та трудність наростає, то це, врешті, дає нам уявлення про неподільність. Так само і від того, що ледь-ледь, насилу рухається, переходимо до чогось непорушного. Не інакше й тут: щось було згідне з природою, але зростання величини переносить на нього іншу властивість і робить його благом.

Бувай здоров!

Лист СХІХ

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Хоч би скільки разів мені пощастило на якусь знахідку, ніколи не чекаю, поки скажеш: «Це для спільного вжитку!» — сам собі це кажу. Спитаєш мене, що то за знахідка? Ширше підставляй полу: нагодився чистий зиск. Навчу, в який спосіб ти б міг якнайшвидше розбагатіти, а тобі ой як кортить почути про те! Та й не диво: найкоротшою дорогою виведу тебе до найбільших багатств. Тобі, одначе, знадобиться позикодавець: щоб зайнятись торгівлею, мусиш узяти в борг. Але я не хочу, щоб ти це робив через посередника, щоб твоє ім’я заяложував якийсь там махляр. /2/ Я маю для тебе готового до послуг вірителя — його вказав Катон: «Бери в борг у себе самого». Хай би в нас була якась там крихта — того вистачить, якщо по те, чого нам бракне, звертатимемось до себе самих. Адже нема жодної різниці, мій Луцілію, чи ти матимеш якусь річ а чи просто її не бажатимеш. І тут, і там кінцевий підсумок однаковий: не будеш мучитися. Я не вимагаю, щоб ти відмовляв у чомусь природі: її не подолаєш, вона вперто домагається свого; але знай одне: що виходить за її межі, те позичене, а не конечне. /3/ Я голодний: треба щось з’їсти; а яким буде хліб — із полби чи з пшениці — природі це байдуже: вона домагається, щоб шлунок наповнили, а не щоб йому догоджали. Хочу пити, — а чи зачерпну воду з сусіднього озерця, чи ту, що я обклав її снігом, аби була студеною від позиченого холоду, — природі байдуже. Вона велить одне: вгамувати спрагу; а з якого кухля питимеш: золотого, кришталевого, порцелянового чи просто з пригорщі[441] — те, кажу ще раз, природі байдуже. /4/ Дивись на межу, яка накреслена всьому сущому, — й відмовишся від зайвого. Нагадає про себе голод — сягну рукою по щось найближче; він сам присмачить усе, хоч би що я взяв: голодний нічим не гордує.

/5/ Хочеш знати, що мене так утішило? Прекрасно, на мій погляд, сказано: «Мудрець — найпильніший шукач природних багатств». — Відмовиш на те: «З порожньої тарілки мене частуєш. Як це так? Я вже наготував, було, коші. Озирався, на яке б то море податися в торгових справах, скільки грошей взяти у відкуп, яких товарів закупити. Хіба то не обман: пообіцяти золоті гори, а навчити вбогості?» — Виходить, ти вважаєш убогим того, хто не знає, що таке нестача? — «Не знає, завдячуючи собі й своїй терпеливості, а не фортуні». — Не хочеш визнати його багачем тільки тому, що його багатства невичерпні? Волієш мати багато чи мати достатньо? /6/ Хто багато має, той більшого жадає, а це — доказ того, що він ще далекий від достатнього. Хто ж має достатнє, той домігся того, що ніколи не випадає на долю багача, — він сягнув межі. А може, ти не вважаєш це багатством лише тому, що через нього ніхто не був оголошений поза законом, що через нього нікому не підсипали отрути ні син, ані жона, а ті, хто ним володіє, спокійні навіть у час війни, а під час миру — дозвільні; через те, що володіти таким майном не є небезпечно, — а розпоряджатись ним — неважко? — /7/ «І все ж не вельми багатим є той, кого лиш холод не діймає, не мучать голод та спрага!» — Навіть Юпітер не багатший від нього! Що достатнє, те ніколи не може бути малим, а що недостатнє — великим. Після перемоги над Дарієм, після підкорення індійців Александр — убогий. Хіба неправда? Все ще вишукує, що б то

1 ... 167 168 169 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моральні листи до Луцілія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моральні листи до Луцілія"