Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— Сер, — мовила вона. Хотіла сказати: «Так, сер!» але якось проковтнула оте «так».

— Чи відомо вам, що станеться, коли я доповім нагору про ваше порушення дисципліни?

— Мене можуть понизити у званні, сер.

— Можуть. А якщо порушення не припиняться, вас витурять із барабанним боєм. Усунуть від виконання обов’язків. Ганебно виженуть. Не за це, звісно. Це дрібничка, але що як це виросте в масштабах? Ви розумієте?

— Розумію, сер.

— А якщо вас звільнять, що, на вашу думку, станеться з вами?

Вона збентежено подивилася на нього. Він зробив широкий жест рукою: мовляв, висловлюйся вільно.

— Я... не... — промимрила вона.

— І я не знаю, — сказав він. — На Марсі ви повернулися б до цивільного життя. Але ж там, куди ми прямуємо, ніякого цивільного життя немає. Аніякого тобі людського життя. Чи мені вигнати вас, аби ви поборолись за існування в рямцях місцевого харчового ланцюга? Чи ж витратити час і ресурси на те, щоб відіслати вас назад — але ж і куди це: назад? Ті сили, що взяли Марс під свій контроль, розглядатимуть вас як зрадницю — достоту, як і мене розглядали б. І запроторять вас до буцегарні, пожиттєво, якщо ви не погодитеся на співпрацю з ними. А якщо ви співпрацюватимете з ними, то мені й поготів нема сенсу відправляти вас назад узагалі. Насамперед. Був би мені такий сенс?

— Ні, сер.

І він розгледів здогад у її очах. Який лише замрів там. Людство таке недосконале. Не тільки оця жінка, а всі-всі. Половина населення нижче середнього рівня інтелекту. Половина нижче середньої відданості. Середньої вірності обов’язку. Цей жорстокий закон статистики. Просто приголомшує, що люди як раса спромоглися так далеко сягнути.

— І нині, коли ми перейняли ініціативу, — повів він далі, — ще важливішим стає дотримання дисципліни. Ми ж бо як ті перші далекобійники, ще до винаходу епштейнівського двигуна. На місяці, коли не на роки, як спільнота воїнів і дослідників. Тут немає місця для сторонніх, бо й сторони нема. Знаю, що вам прикро...

— Ні, сер, не прикро.

— Я знаю: прикро — що я сварю вас за таку дрібничку, як браслет. Здається: дрібничка — хоч так воно й є. Але якщо я попускатиму, поки з дрібнички виросте щось гірше, то ми швидко, дуже швидко докотимось до такої альтернативи, як життя чи смерть. Тут я не можу дозволити собі лицарську широту душі.

— Я розумію, сер.

— Радий чути це від вас.

І він простяг руку, долонею догори. Беббидж утерла сльозу тилом руки й якусь мить покопирсалася в кишені. Коли вона клала браслет йому в руку, то на секунду довше затримала ту річ у своїй руці. Хай там що означав той браслет для неї, але з її боку то була жертва. Він стулив пальці навколо тієї срібної низки з крихітним кулончиком у подобі горобця. Спробував лагідно усміхнутись, коли заговорив знову.

— Ви вільні.

Коли ж зачинились за нею двері, він повернувся до своєї системи. Від Кортасара нове повідомлення. По спині йому дернуло невеличким морозцем. Відколи поясани натисли на спусковий гачок, цей учений, улюбленець Дуарте, став просто розкидатися своїми повідомленнями. Цей чоловік своїм ентузіазмом знервовував Совтерра. Його особистість міцно загрузла в тій моторошній долині, а його насолода проєктом, за який вони взялися на Лаконії, цій новій їхній станції, кипіла такими сподіваннями, що наближалися до сексуальних.

Обов’язок, одначе, є обов’язок. Він укинув коштовність лейтенантки Беббидж до рециклера й відкрив повідомлення. Кортасар мало не вліз у камеру — чи не для того обрав таку позу, щоб трохи випасти з фокусу? Аби не впадали в око його широке підборіддя та тонкі чорні волосинки? Совтерр потер руки, от мов від підсвідомого бажання помити їх.

— Капітане Совтерре! — заговорив той чудний чоловічок. — Залюбки доповідаю вам, що зразок прибув цілий та неушкоджений. Красно вам дякую, що зберегли його після його визволення. Однак я з сумом дізнався, що флот відстає від графіка.

— Це лише кілька діб за всі місяці, — сказав Совтерр собі й екранові. — Надолужимо.

— Знаю, що й ви знаєте, що і ресурси, й час були майже вичерпалися, доки ми не підпорядкуємо собі той артефакт. Аби надолужити цю загайку, дослідницька група звела докупи деякі плани та специфікації, аби забезпечити певні зміни, що знадобляться «Баркейтові», аби пристикувати артефакт. За дещо з того ваші інженерні команди можуть узятися ще в дорозі. Ну й, звісно, якщо ви маєте які запитання, я до ваших послуг. Кінець зв’язку.

Екран перемкнувся низкою технічних малюнків. Оце ще морока! Наче інших заморок бракувало. Всі ці інопланетянські технологічні штучки-дрючки-заморочки проходили під назвою «протомолекула», хоча, звісно, той здалека прибулий набір мікрочасточок, убивчих для життя, був лиш одним знаряддям у куди більшому ящику з інструментарієм. І якщо Кортасар правильно витлумачив високодопускні дані проб ФМРК, то людству буде куди легше опанувати й використати отримані результати.

Втім, ті зміни, яких хотів Кортасар для «Баркейта», були прикро органічні. Вони не дуже вписувалися в якусь нову модель корабельного шлюзу, а радше вкарбовували його в якийсь різновид колосального протезування.

«Це ж є початок чогось дуже нового й вельми потужного, і якщо добрі люди не приймуть цього, то лихі перехоплять». Таке сказав адмірал Дуарте того вечора, коли залучив Совтерра до лав своїх однодумців. Слушні слова — і для того моменту, й для цього. Він увімкнув камеру, причесався й розпочав запис.

— Повідомлення отримано. Я негайно передам ці плани моїм інженерам. Якщо у них виникнуть труднощі, сконтактуємось.

Коротко, діловито, мінімально, але не грубо. Продуктивно. Він сподівався, що його месидж зарахується як продуктивний. Проглянув для певності, подумав, чи не ліпше замінити слово «труднощі» на «запитання», але вирішив, що не варто надмірно аналізувати: краще не перестаратись. Тільки відіслав, як бренькнула система.

— Капітане, маємо дозвіл Медіни на прохід.

— Та невже нарешті, пане Когомо? Мило з їхнього боку. І як дали вони раду прецедентові з маршрутним номером?

— Той фрахтовик заходить у док станції, сер.

Ну, то ще один корабель дістався хапугам для прихватизації. Знав би «Тореадор», звідки вже дме вітер, то б задер хвоста й мерщій чкурнув назад, до тієї нещасної планети, звідки сюди при­пхався, махнувши рукою на втрачене, хай там