Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Я не знаю як.

– Так само, як ти звертаєшся до свого. Намагайся, спробуй, мене надовго не вистачить.

Я заплющила очі й послала ще одну нитку від своєї кулі до Кхибриної.

– Поквапся, – підганяла ельфійка.

Я звернулася до її джерела. Те було немов закидане камінням, я посилила магічний потік. Абрикосовий аромат вдарив у ніс і закрутив голову. Потік із новою силою хлинув до джерела тролиці. Мені було складно пробивати дорогу, але я дуже старалася. І коли відчула, що аромат стає нудотно-насиченим, послабила потік. Коліна тремтіли, у голові паморочилося, через що здавалося, що стеля і підлога помінялися місцями. З носа пішла кров, я відчула на губах її солоний присмак, але витирати її було ніколи. Нарешті, мій потік намацав щось тепле і ніжно-рожеве. Я ще трохи посилила його і в ніс одразу вдарив насичений ягідний аромат – суниця! Я подякувала своєму джерелу і попросила закритися. Ноги підкосилися, і я впала на підлогу. Голову стягнуло невидимим кільцем, точнісінько так, як розповідав братик, дихати вдавалося насилу, немов невидимий противник зарядив під дих. Я зігнулася, з очей бризнули сльози. Прикусивши палець, щоб не закричати й не розплакатися від палаючого болю, я повільно приходила до тями. Біль пульсував у потилиці та скронях. Повіки поважчали й стали зовсім непідйомними.

Зовсім не пам’ятаю, як у кімнату забігли перелякані хлопці. Рані підхопив на руки Ейю, яка теж ледве трималася на ногах. А мене за руки й ноги взяли хлопці й перенесли на ліжко. Поруч сів Герман, вливши трохи енергії. Я усміхнулася, вловивши ледь знайомий запах вербени. Ойхільд накинув ковдру на Кхибру, яка вже спала глибоким сном. Ще й дбайливо підіткнув ковдру з усіх боків. Гера дістав хустинку, змочив її в глечику і витер з мого обличчя кров.

– Що робити? – досадно закусив губу Скріраніель, дбайливо саджаючи в крісло Ейю. – У неї не вистачить сил, щоб вилікувати Зур’д’Хана.

– Доведеться нам розщедритися, – посміхнувся одними куточками губ Альгін.

– Що ти маєш на увазі? Запросити сюди якогось сильного цілителя, який завтра здасть нас усіх у поліцію? – заломив брову Лікраніель.

– Навіщо? Кожен із нас може стати частиною кола сили.

– Я ні, – заперечно мотнув головою Гріс, – У мені не ті енергії. На жаль, я не черпаю силу зі світлих джерел.

– Нас має вистачити, як думаєте? Васю, ти з нами? – голос Альга був сповнений надії.

– Звісно.

– Рута залишиться тут, – сперечатися з Германом марно.

– Зі мною все гаразд, – підвелася я і відчула, як нудота підкотила до горла.

– Лежи, – Герман м’яко натиснув на плечі та стягнув з мене чоботи.

Він розминав ступні, а я закотила від задоволення очі й мліла. Біль відступав. Ех, краще б він залишився!.. Ніколи не думала, що це так приємно. Одна справа, коли ти після важкого дня миєш ноги в теплій, а потім холодній воді, щоб розігнати кров і сама собі розминаєш пальчики. І зовсім інша справа, коли це робить коханий. Він укрив мене ковдрою і поцілував у лоба.

– Ми впораємося і без тебе. Ейю, ти як? Зможеш?

– Спробую, – вона, спершись на руку Рані, піднялася з крісла. Герман передав їй флягу з водою. Ельфійка зробила кілька ковтків і кивком подякувала.

Нас залишили удвох із Кхиброю, а хлопці з Ейєю рушили в іншу кімнату. Я дивилася на мирно сплячу тролицю. Злості не було. Хто зна’, якби мене шантажували Єрошкою або батею, на що б я була здатна? Я внутрішньо здригнулася від думки, що могло б із ними статися, якби ми повірили в те, що Кхибра зрадниця? Можливо, до ранку вони б з батьком були б поруч з Аргіною. У неї світла душа. У її батьку я теж не сумнівалася. Якщо його колись виходив дід, а потім віддав частину артефакту, значить, у ньому світла сила.

Я відкинула ковдру і стягнула з себе одяг. Коли прокидаєшся в ньому, то почуваєшся розбитим і знесиленим. Акуратно складати – не було сил, тому я просто залишила його біля ліжка. Потім загорнулася в ковдру як гусінь і провалилася в сон.

Прокинулася від теплих долонь на лобі, розплющивши одне око, побачила Ейю. Вона сиділа на краєчку ліжка.

– Руто, ти як?

– Нормально, – позіхнула я. – А ти як? Як Кхибра?

– Ойхільд, ледь сонце зійшло, з’їздив у гномську крамницю і скупив усі накопичувачі, які там були. Віддав Рані, щоб той побудував портал в Уур’к’хан. Він переправив туди Кхибру з батьком. Гедеон, принаймні поки що, не посміє туди сунутися, а отже, вони в безпеці. Батьки Ойхільда подбають про них.

– Який же він все-таки молодець! – я зітхнула і сіла на ліжку, прикриваючись ковдрою.

– Раз ти остаточно прокинулася, то поквапся, сьогодні збори. Усіх адептів збирають в актовій залі. ВеО промову штовхатиме про нові порядки в академії. Відчуваю, що влетить мені за магію, – зітхнула Ейя. – Але хіба можна було вчинити по-іншому?

Ейя встала і з задумливим виглядом підійшла до вікна.

– Спасибі, Ейю, – я загорнулася в ковдру і встала з ліжка. – Якби не ти, я б втратила подругу... Та й Кхибриному батькові дісталося...

– До речі, щодо її батька. Дуже дивно – його джерело було майже порожнє. Немов хтось навмисно щодня викачував із нього магію… – Ельфійка говорила це немов самій собі, але мені зрозуміло, що вона просто хоче розібратися.