Читати книгу - "Ім'я рози"

Дипсада (гр. dipsas) — змія, укус якої, за уявленнями старожитніх, начебто викликає смертельну спрагу. Про неї згадують чимало античних авторів, напр. Софокл, Пліній Старший, Силій Італік та ін.

Діятриба (від гр. diatribe, бесіда) — різка, критична промова, суперечка.

Дольчино (Dolcino Tornielli) — вождь плебейського повстання 1304–1307 pp. на півночі Італії, спрямованого проти церковної влади. Був послідовником Герарда Сеґалеллі. Після розгрому повстання Дольчино був страчений. В романі досить детально описано його історію.

Домініканці (лат. dominicani, або брати проповідники, fratres praedicatores) — католицький чернечий орден, заснований св. Домініком Ґусманом 1216 року. Належить до жебрущих чинів. Його представники мали велику вагу в філософії й богослов'ї (Альберт Великий, Тома Аквінський та ін.). Одним з головних завдань домініканців була боротьба проти єресей, у їхньому віданні перебувала інквізиція. Домініканські монастирі були і в Україні.

Донатисти — представники течії у християнстві, поширеної в IV–V ст. у Північній Африці. Послідовники єпископа Доната і з Карфагена, вони домагалися надзвичайної чистоти звичаїв і суворої церковної дисципліни; типовим для них було прагнення мучеництва. Спричинили розкол в африканській церкві.

Драговицькі єретики (від фракійської місцевості Драговица, де був їх осередок) — відгалуження секти богомилів, яке сповідувало абсолютний дуалізм.

Дуран, Ґійом (Gulielmus Durandus, 1237–1296) — французький домініканець, учений схоласт, каноніст і літургіст, прозваний Doctor resolutissimus за вміння вирішувати найскладніші питання. Чимало уваги присвятив символізмові католицької літургії. Спочатку був прихильником Томи Аквінського, але відтак виступив проти його вчення.

Екгарт, Йоган (Майстер) (Meister Eckhart, 1260–1327) — видатний німецький містик-богослов, домініканець, представник надрайнського містицизму, його концепція давала підставу трактувати її як пантеїстичну. Деякі його тези були оголошені єретичними.

Екпіроза (гр. ekpirosis) — у стоїчній філософії, всесвітня пожежа, якою завершується кожен космічний цикл і починається новий (вічне повернення).

Елій Спартіян (Aelius Spartianus) — римський історик часів Діоклетіана. Автор біографій цілої низки цезарів — Адріяна, Септимія Севера, Каракалли та ін.

Ентимема (гр. enthymema) — скорочений силогізм, в якому опущено один із засновків, напр., коли він вважається очевидним або загальновизнаним. Іноді вживається також для одержання несподіваних висновків.

Етьєн Жільсон (Etienne Gilson, 1884–1978) — французький релігійний філософ-неотоміст, історик середньовічної філософії.

Єронім, св. (Ieronimus, 347–419) — учитель церкви, автор перекладу Біблії латиною (так звана Вульгата), яким католицька церква користувалася у середньовіччі.

Єфрем Сирієць, св. (поч. IV–V ст.) — християнський аскетичний письменник, родом з Месопотамії. Автор коментарів до Святого письма і цілої низки гімнів та дидактично-проповідницьких творів, славився насамперед своїм поетичним талантом.

Жан де Жанден (Jean de Jandun, бл. 1280–1328) — французький богослов і філософ-аверроїст, професор Паризького університету. Разом з Марсилієм з Падуї написав твір «Захисник миру» (Defensor pads), спрямований проти Йоана XXII, за що був відлучений від церкви і знайшов прихисток при дворі Людовіка Баварського.

Жебрущі ордени — католицькі чернечі чини, члени яких дають обіт убогості. Особливістю їх є те, що вони повністю зрікаються всякої власності, як індивідуальної, так і колективної, сповідуючи насамперед ідеал євангельської убогості. Названі жебрущими тому, що на початку свого існування їхні ченці здобували собі засоби до життя, збираючи милостиню. До жебрущих орденів належать домініканці, францисканці, тринітарії, милосердні брати, сервіти. До них також відносять августинців та кармелітів.

Ібн Газм (Ibn Hazm, 994-1064) — андалузький поет, психолог, філософ і богослов. Написав підсумок Арістотелевої логіки. Писав також про кохання і жіночу психологію.

Інвеститура (лат. investiture, від investio — одягаю, наділяю) — у середньовічній Європі, призначення на церковні посади.

Інкуб (лат. incubus) — злий дух, який обертається чоловіком і спокушає жінок уві сні, перелесник.

Іса ібн Алі (Isa ibn Ali, IX ст.) — арабський лікар-окуліст, писав про анатомію ока.

Ісидор з Севільї, св. (Isidores Hispalensis, бл. 560–636) — видатний християнський письменник і церковний діяч, архієпископ Севільський, учитель католицької церкви. Його ґрунтовна енциклопедична праця «Етимології» (Etymologiae) у 20 книгах, яка підсумовувала всі наявні на той час знання, божественні і людські, була дуже популярною впродовж цілого середньовіччя і мала великий авторитет.

Йоан XXII (спр. ім'я Jacques d'Euse de Cahors, бл. 1249–1334), Жак Кагорець — Папа Римський (1316–1334). В романі досить детально описано його правління. Син шевця, він викладав канонічне і цивільне право в Кагорі та Тулузі. Ставши Папою, одразу взявся переслідувати спіритуалів. Запровадив прямий продаж повних індульгенцій за гроші.

Йоан із Солсбері (Johannes Saresberiensis, 1115–1180) — англійський філософ-схоласт. Навчався в Парижі, згодом став єпископом Шартрським. Був приятелем св. Бернарда з Клерво.

Йоахим да Фйоре (Калабрієць) (Joachim Floris, бл. 1135–1202) — настоятель монастиря у Флорі (Fiore), в Калабрії, богослов, автор містичних творів. Він розвинув хіліастичне вчення про три царства (від сотворення світу до його кінця): перше царство, Отця, почалося від сотворення; друге царство, Сина, почалося від Христа; настання третього царства, Святого Духа, він пророкував на кінець XIII ст. Тоді на землі мало запанувати всезагальне щастя, а люди мали досягти прямого контакту з Богом. Він вважав, що церква зазнала крайнього зіпсуття, а тому з настанням нового царства вона повинна поступитися місцем новій церкві праведників, яка відречеться від земних благ і поверне собі духовну чистоту. Його вчення справило величезний вплив на тодішні єретичні і ортодоксальні течії в католицизмі. Дехто цю нову церкву праведників ототожнював з францисканцями. Хоч багато його тез на той час церква засуджувала, Данте поміщає його до Раю, в коло мудреців.

Йоахиміти — послідовники Йоахима да Фйоре; проголошували пришестя «доби Святого Духа», який покладе край хаосові. Здійснили значний вплив на пізніші єретичні рухи, зокрема на гуситів.

Капелла, Марціян (Martianus Minneius Felix Capella, V ст.) — пізньоантичний письменник, родом з Африки, жив у Карфагені. Автор енциклопедичної праці «Сатирикон» на тему семи вільних мистецтв.

Капітула (лат. capitulum) — у католицьких духовно-лицарських і чернечих орденах, колегія керівних осіб ордену.

Карл II Лисий (Carolus Calvus, 823–877) — король західно-франкського королівства, імператор з роду Каролінгів.

Катари (від гр. katharos, чистий) — послідовники поширеної в Західній Європі XI–XII ст. єресі, спорідненої з богомильством; проповідували аскетизм, не визнавали церковної ієрархії. В XIII–XIV ст. катари були знищені інквізицією. Вчення катарів покладено в основу єресі альбігойців.

Катон, Марк Порцій Старший (Marcus Porcius Cato, 234–149 до Р.Х.) — римський громадський діяч, оратор і письменник; ревний захисник давньоримської звичаїв і строгого патріархального укладу.

Квінтильян (Marcus Fabius Quintilianus, бл. 35-100) — видатний римський педагог і оратор, серед його учнів були Тацит і Пліній Молодший. Автор трактату «Виховання оратора» (Institutio oratorio).

Келар — монах, що відає господарством монастиря.

Кипріян, св. (Thascius Caecilius Cyprianus, бл. 248–258) —