Читати книгу - "Ім'я рози"

Брати Вільного Духа — представники низки пантеїстичних єретичних сект, що діяли в XIII–XIV ст. Вважали, що нема різниці між людиною і божеством, не визнавали церковних приписів, не вірили у воскресіння після смерті.

Братчики (іт. fraticelli) убогого життя — так називали деяких францисканців, які, під впливом спіритуалів, покидали свої монастирі і блукали по Італії та Франції, навчаючи, що необхідною умовою спасіння є відмова від власності і повернення до євангельської убогості. Термін цей мав досить розмите значення, ним часом називали дуже різні угруповання жебрущих ченців.

Булгари — див. богомили

Буридан, Жан (Jean Buridan, бл. 1300–1358) — французький філософ-схоласт, прибічник Вільяма Оккама. Стояв на позиціях номіналізму. В 1327 і 1348 pp. - ректор Паризького університету. Автор коментарів до творів Арістотеля. Багато уваги приділяв питанню свободи волі, яку фактично заперечував. Як ілюстрацію до своїх розмірковувань він буцім наводив оповідку про осла («Буриданів осел»), який не може зробити вибір між двома абсолютно однаковими в'язками сіна і гине з голоду. Цим він доводив, що за браку критерію, на основі якого осел може надати перевагу одній із в'язок, його абсолютно свобідна воля не може зупинитися на жодній з них.

Вальденси — прихильники секти, що виникла в 1175 р. в Ліоні (засновник — купець П'єр Вальдо, звідки й назва). Вальденси проповідували відмову від приватної власності, повернення до засад раннього християнства, виступали проти офіційної церкви, переклали Новий Завіт народною мовою, дозволяли проповідувати жінкам. IV Латеранський собор засудив вчення вальденсів. Певна кількість послідовників цієї секти існує досі в Італії.

Василій з Анкири — єпископ Анкирський (суч. Анкара), християнський письменник IV століття, лікар за освітою. Виступав проти аріанства, одначе його самого звинувачували в напіваріанстві.

Вергілій Граматик з Тулузи (Virgilius Grammaticus Tolosanus) — загадковий автор VII століття, сучасні дослідники вважають, що він походив з Ірландії, а освіту здобув в Іспанії або в Галлії. До нас дійшли два його твори — згадані тут «Витяги» і «Епістули». Він був, очевидно, людиною дуже добре освіченою, однак твори його насправді важко назвати науковими, і тепер багато хто дотримується погляду, що його писання — пародія на закостенілу, задогматизовану тогочасну граматичну науку, вони повні вигаданих цитат з реальних і вигаданих авторитетів, чудернацьких історій, химерних каламбурів, загадок і т. п. Дехто також твердить, що його твори належать до езотеричної традиції і мають прихований сенс.

Вечеря Кипріяна (Coena Cyprіаnі) — анонімний пам'ятник «сміхової культури» середньовіччя, написаний у IX ст., гумористична оповідь про весільний бенкет в Кані Галілейській, на який запрошено персонажів зі Старого і Нового Завіту.

Вільгельм Мербеке (Guillaume de Moerbeke, 1215–1286) — французький чернець-домініканець, богослов, великий знавець греки, перекладач, згодом — архієпископ Коринфа. Приятель Томи Аквінського, на його прохання переклав цілий ряд праць Арістотеля, також з царини математики — це були перші переклади математичних праць Арістотеля з оригіналу, а не з арабського перекладу.

Вільгельміти — ідеться, мабуть, про таємну секту шанувальників беґінки Вільгельміни Богемської, яку вони вважали втіленням Святого Духа. Поширена здебільшого в Мілані, ця секта була придушена на початку XIV ст.

Вінсент з Бове (Vincentius Bellovacensis, бл. 1190–1264) — французький богослов, домініканець, автор величезної енциклопедичної праці «Велике дзеркало» (Speculum maius).

Гебдомадарій (лат. hebdomadarium, від hebdomada «тиждень») — чернець, відповідальний за проведення богослужінь протягом тижня.

Гібернія — стародавня назва Ірландії.

Гільдегарда з Бінґена, св. (Hildegard von Bingen, 1028–1179) — видатна німецька бенедиктинка, містик, релігійна мислителька і письменниця, абатиса монастиря в Рупертсбергу, який вона сама заснувала. Славилася своєю вченістю, святістю і містичним даром, її поради питали навіть високопоставлені вельможі і прелати. Займалася також природничими науками та астрологією. По собі залишила велику спадщину, зокрема містичний твір «Пізнай шляхи світла» (Liber Scivias), де вона описала свої видіння, трактати з медицини, дидактичні твори, гімни, листи та ін. її твори характеризуються яскравою середньовічною образністю.

Гіпотипоза (гр. hypotyposis) — зображення, обриси. В риториці — фігура наочного зображення предмета.

Глоса (лат. glossa) — невживане або незрозуміле слово чи вираз, що трапляються в тексті, та пояснення до них.

Гомілія (лат. homilia) — пояснення читання із Святого письма під час служби Божої, де священик звертає увагу на біблійний контекст, зміст літургійних дій, ситуацію і потреби слухачів та моральні вказівки; відрізняється від проповіді тісним зв'язком із біблійним текстом.

Гонорій з Отена (Honorius Augustodunensis) — мислитель періоду ранньої схоластики, представник християнізованого платонізму. Писав на найрізноманітніші теми.

Гостія (лат. hostia) — жертовний хліб, який використовується для причастя в католицькій церкві.

Гуґо Вікторинець (Hugo de Sancto Victore, 1078–1141) — видатний саксонський філософ, богослов, містик. Поєднував релігійну містику з умоглядним мисленням.

Гумберт Романець (Humbertus de Romanis, 1194–1277) — п'ятий генеральний настоятель домініканського чину, різко критикував вади духовенства. Автор низки аскетичних трактатів.

Г'ю з Ньюкасла (Hugh of Newcastle, бл. 1280–1322) — англійський богослов, францисканець. Вчився в Паризькому університеті у Дунса Скота, був учасником Перуджійської капітули.

Ґален (Klaudios Galenos, бл. 129–200) — знаменитий лікар, анатом і натураліст з Пергама; жив у Римі і був придворним лікарем імператора Марка Аврелія. Медичні твори Ґалена мали величезний вплив на середньовічну медицину і анатомію.

Ґауфреді, Раймонд (Raymond Gaufredi, | 1310) — генеральний настоятель францисканського чину (1289–1295), учасник руху спіритуалів.

Ґвельфи і ґібеліни — ворогуючі політичні напрями в Італії XII–XV ст.: прихильники імперії — ґібеліни (від Вайблінґен, замку Гогенштауфенів), прихильники Папи — ґвельфи (з родини Вельфів, противників Гогенштауфенів у Німеччині).

Ґерард з Борґо Сан Донніно (Gerardo di Borgo San Donnino, |1276) — італійський богослов, францисканець, послідовник йоахимітських теорій. Написав «Вступ до вічного Євангелія» (Liber introductorius ad Evangelium aeternum), де провіщав пришестя третьої ери — царства Святого Духа. Книгу церква заборонила, а св. Бонавентура, який був тоді генералом ордену, засудив його до довічного ув'язнення.

Ґі, Бернард (Bernardus Guidonis, бл. 1261–1331) — домініканський єпископ та історик. Протягом довгого часу виконував обов'язки інквізитора в Тулузі. Проте нічого не свідчить, що історичний Бернард Гі справді був таким кровожерним фанатиком, як його описав у своєму романі Умберто Еко. Насамперед він відомий як талановитий і скрупульозний історик, його твори є одним з найважливіших джерел історії XIII ст.

Ґійом Овернієць (Guillaume d'Auverne, кінець XII ст. — 1249) — французький філософ і богослов, виступав проти єретиків, але й проти нагромадження багатств церковнослужителями.

Ґонфалоньєр (іт. gonfaloniere, прапороносець) — за правління Медічі — виборний голова міської управи, загалом — керівник виконавчої влади в місті.

Ґрадуал — біблійні стихи, що їх читають або співають на службі Божій між читанням Апостола та Євангелієм.

Декреталії — постанови Папи Римського стосовно спірних питань церковного права.

Делісьє, Бернар (Bernard Delicieux, бл. 1260–1320) —