Читати книгу - "Драматичні твори"

Принцип розташування творів — хронологічний.

Тексти подаються за сучасним правописом із збереженням морфологічних, лексичних, фразеологічних особливостей мови письменника і його персонажів. Зокрема, сучасного правопису дотримано при написанні слів «смієсся», «журисся», «дослужисся» і т. п. У виданні зберігається паралельне написання дієслів: сіда і сідає, ходе і ходить, вчить і вчити, бунтовать і бунтувати; іменників: сем’я і сім’я, люде і люди; прислівників: тілько і тільки, скілько і скільки, тогді і тоді, нігде і ніде і т. п. Історичні події, маловідомі імена і назви, вислови, іцо коментуються, позначаються в тексті суцільною цифровою нумерацією в межах твору. Том завершує пояснення малозрозумілих сучасному читачеві слів і виразів.

Перше видання творів І. К. Тобілевича: Збірник драматичних творів Івана Карпенка-Карого. Херсон, 1886. До нього ввійшли три п’єси: «Бондарівна», «Хто винен?» (перша редакція драми «Безталанна») та «Розумний і дурень».

Друге видання: Тобілевич І. К. Твори. Львів, 1897. До нього ввійшли гГєси, які протягом 1890—1896 рр. були опубліковані у львівських журналах «Правда» і «Зоря»: «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Безталанна», «Що було, те мохом поросло» (перший варіант «Підпанків»), «Чабан» (перший варіант «Бурлаки»), «Сербии» (перший варіант п’єси «Лиха іскра поле спалить і сама щезне»).

Всі п’єси подаються за найавторитетнішим прижиттєвим зібранням творів драматурга: Тобілевич (Карпенко-Карш'і) Іван. Драми і комедії. Одеса, 1897, т. 1, 2; Одеса, 1903, т. З, 4; Полтава, 1905, т. 5.

Видання здійснене під наглядом автора.

Перший і другий тми були послані до цензури разом і водночас одержали дозвіл на друкування: 24 вересня 1896 р. В листі до сина Назара від

11 жовтня 1896 р. з Одеси драматург писав: «Вчора одібрав з цензури всі мої рукописи. Дозволено друкувать 10 п’єс, тільки «Не так пани, як підпанки» заборонено. Вийде два дуже гарних тома. Думаю видать гарно, принаймні хоч і дорого, зате мило, а то у нас так, як тільки українська книжка, так і чорт батька зна що: формат неможливий, печать паскудна, бумага така, що тільки оселедці обгортать...» (Карпенко-Карий І. (Тобілевич І. К-). Твори. В 3-х т. К-, 1961, т. З, с. 227). До цього видання ввійшли: «Бурлака», «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Мартин Боруля» (т. 1); «Безталанна», «Сто тисяч», «Батькова- казка» («Гріх і покаяння»), «Паливода XVIII століття» (т. 2).

Третій том одержав цензурний дозвіл до друку 22 травня 1902 р., четвертий — 13 грудня 1902 р., а вийшли з друку водночас в Одесі 1903 р. До третього тому ввійшли п’єси «Понад Дніпром», «Хазяїн», «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», до четвертого — «Чумаки», «Сава Чалий», «Підпанки».

Ось як передає процес роботи над виданням дослідник творчості І. К- Карпенка-Карого Ол. Дорошкевич: «Автор з великою увагою стежив за друком своїх творів і беріг кожне слово, яке, на його думку, вірно відзначало його настрій. Це ясно видно з листів Карпенка-Карого до С. Єфре-мова.сТак, він не погоджується друкувати п’ятий том своїх творів у Катеринославі, між іншим, і тому, що воно має бути «без путньої коректури», а разом з тим дуже турбується поправною коректою III і IV томів, прохаючи киян взяти її на себе: «бо тоді коректа була б дуже гарна»,— пише він 12.IX 1902 р. Карпенко-Карий, напр., по-своєму виправляє стиль «Чабана», що йому надали галицького колориту в Галичині, і суворо обстоює свої назви «Суєта» і «Житейське море» супроти тих, хто ра ий йомупо'лпнути ці «Церковнослов’янізми». Отже, навіть до друкованих текстів ми можемо ставитися з деяким довір’ям, тим більше, що коректором перших двох томів був відомий М. Ф. Комар [ои], чудовий знавець мови й правопису» (Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Вибрані твори. З переднім словом, примітками, за редакцією Ол. Дорошксвпча. X. — К., 1925; вид. друге. X.—К., 1930, с. 191).

Справу друкування п’ятого тому «Драм і комедій» І. К. Тобілевич доручив відомому полтавському видавцеві Г. І. Маркевичу, який, до речі, вкладав кошти у видання першого тому в Одесі.

З листів І. К. Тобілевича до Г. І. Маркевича дізнаємося про участь автора в здійсненні цього видання.

Коли видавець надіслав авторові першу частину коректури п’ятого тому, то він у листі від 22 квітня 1905 р. з хутора Надія пише Г. І. Маркевичу: «Оце передивлявся «Гандзю» друковану, і мені сильно не подобається, що коректори поправили моє «це» на «се» і ще дещо, та важко все перелічувать. Під свіжим враженням «се» прошу Вас замінить на «це». Полтавщина і Херсонщина каже «це», де взяв коректор «се» — не знаю, певно, з галіційських книжок. В посліднім акті «Суєти» дійове лице Наташа в однім місці говоре «позор». Поправте — «осудовисько». Як іде робота в друкарні? Чи багато набрали V т[ому|?» (Карпенко-Карий /. (Тобілевич 1. К.). Твори. В .'і х т., т. З, с. 271). А в наступному листі - - від 9 травня 1905 р. з хутора Надія драмаіурі що раї нагадає Г. І. Маркевичу: «Скрізь пишіть не «се», бо у,нас гак не кажуть, [а] «це», «ця», «цей». Ще нагадав. Єсть у мене слово «ігрок», треба сказати «грач» (там же). ІЦе в іншому листі до Г. І. Маркевича того ж року І. К. Тобілевич писав: «За «це» дякую, що ввели замість «се». «Се» — у нас принаймні не кажуть, не знаю, звідкіля воно взялося. В глаголах замість «ця», звичайно, слід писати «ся»: «при-йдегься», «з’явиться». На рукопись не звертайте .уваги. Писана вона чоловіком, який пе дуже-то держиться правил, а шкварить, як попало, аби швидше. Щодо знаків, то їх там скрізь бракує, бо я не маю охоти поправлять і передивлятись персписчиків - ніколи. Ставте знаки всі по-своєму. Я б з радістю переглянув коректуру, та цс трудно зробить, бо живу в захолусті, і до мене часто листи не доходять, а часописі одбираю так: 1 іюня, 23 мая, 26 мая, потім разом 24, 28, 30, а потім .знову 25, 29 і 31!.. А деякі №№? пропадають.

По-моєму, треба писать: «мабуть», «прийдуть», «каникулах», «увечері», «другим у слід», «розкурює», «забирають», «розказать судді». Взагалі скажу — робіть самі, як краще. Там же є з ким пораятись. Коли яке слово перекручене переписчиком, то напишіть,— я зараз дам одповідь» (там же, с. 440).

Незважаючи на неможливість драматургу виконати особисту коректуру видання «Драм і комедій», саме це видання, однак, слід вважати найавторитетнішим, основою для наукового видання п’єс І. К. Карпенка-Карого.

Існує думка, що