read-books.club » Фентезі » Ловець снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловець снів"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ловець снів" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 165 166 167 ... 191
Перейти на сторінку:
це, — зронив Фредді.

«І не лише тобі», — подумав Курц.

— Будь ласка, босе, — благав Перлі. — Я так пити хочу.

Курц простяг йому пляшку і з огидою поспостерігав за тим, як Перлмуттер її спустошує.

— 495, босе, — оголосив Фредді. — Що робити?

— Повертай, — сказав Перлі, — потім по 95 на захід. — Він ригнув, гучно, але, на щастя, без смороду. — Воно хоче ще пепсі. Воно любить цукор. І кофеїн теж.

Курц замислився. Овен знає, що їхня здобич зупинилася, принаймні тимчасово. Тепер Овен і Генрі рвонуть уперед, щоб скоротити розрив у приблизно хвилин сто. Отже, їм теж потрібно поквапитися.

Будь-який поліцейський, який стане на їхньому шляху, муситиме померти, благослови його Господи. Так чи інакше, розв’язка вже близько.

— Фредді.

— Так, босе?

— Педаль у підлогу. Змусь цю курву попрацювати, возлюби тебе Господи. Вичав із неї все.

Фредді Джонсон виконав наказ.

20

Тут не було ані корівника, ані повітки, ані загороди, а замість реклами спиртних напоїв у вітрині красувався знімок Квеббінського водосховища, а під ним заклик: «ХОЧЕШ СМАЧНОГО — НАВІЩО ЧЕКАТИ?», але в усьому іншому цей магазинчик нічим не відрізнявся від крамниці Ґосселіна — такі самі вбогі дощані стіни, така сама брудно-бура черепиця, димок струмує в дощове небо з такої самої похилої труби, така сама іржава бензоколонка поряд. На колонці — інша табличка: «БЕНЗИНУ НЕМАЄ, ЗВИНУВАЧУЙТЕ АРАБІВ».

Того дня магазин був порожнім, якщо не рахувати власника, джентльмена на ім’я Дік Маккаскелл. Як і більшість співвітчизників, він увесь ранок провів перед телевізором. Усі випуски новин (це були переважно повтори, та й то, оскільки ця частина Північних лісів була оточена кордонами військових, показували в основному техніку доблесної армії, ВМФ і ВПС) так чи інакше зводилися до промови президента. Дік називав президента «містер Окефенокі»[217] через ту херню, яка коїлася з його виборами, — невже, чорт забирай, там не знайшлося жодного довбня, який міг би порахувати голоси як слід? Сам він, щоправда, жодного разу не скористався наданим йому правом голосу з часів Ґіппера[218](ото був президент) але це не заважало йому ненавидіти президента Окефенокі. Дік вважав його слизькою залупою з непомірно великими зубами, якій не можна довіряти (дружина, щоправда, у нього нічого така лялечка), і сприйняв промову об одинадцятій годині як звичайну балаканину. Він не повірив жодному слову старого Окефенокі. На його думку, вся ця історія — звичайна містифікація, організована для того, щоб змусити американського платника податків охочіше віддавати грошики на оборону і, відповідно, платити податки. У космосі нікого немає, вчені це вже довели. Єдині прибульці в Америці (крім самого президента Окефенокі, зрозуміло) — це бобожери, які пруться крізь мексиканський кордон і відбивають хліб у чесних американців. Проте люди, налякані чутками, сиділи вдома й дивилися телевізор. Дехто забіжить пізніше пропустити пивця або видудлити пляшечку вина, але зараз у закладі життя було не більше, ніж у розчавленій на шосе кішці.

Дік вимкнув телевізор з півгодини тому — з нього досить, Бог свідок — і коли о чверть на другу дзенькнув дзвіночок над вхідними дверима, був зайнятий розгляданням журналу з найдальшої полиці свого магазину, на якій висіла табличка: «ТІЛЬКИ ДЛЯ ПОВНОЛІТНІХ». Це специфічне видання називалося «Дівчатка в окулярах» — вельми точна назва, оскільки всередині всі дівчатка дійсно носили окуляри. І нічого крім них, sі[219].

Дік підвів погляд на клієнта, хотів сказати щось на кшталт «Добридень» або «На дорогах іще слизько», але так і не сказав. Чомусь він зніяковів, і водночас із цим у Діка з’явилася тверда впевненість, що зараз його будуть грабувати, і йому ще дуже пощастить, якщо цим усе й скінчиться. Його ніколи не грабували за всі дванадцять років, що він володів крамницею. Якщо хтось здатний ризикнути волею за жменю готівки, поблизу чимало місць, де можна розжитися більшими жменями. Таке може спасти на думку лише…

Дік проковтнув клубочок у горлі. «Таке може спасти на думку лише психопатові», — думав він, і, можливо, цей хлопець і був таким, можливо, він маніяк, який тільки-но вколошкав усю свою родину і вирішив ще трохи погуляти, прикінчити ще кілька безневинних душ, перш ніж пустити собі кулю в лоба.

Дік зовсім не був параноїком (скоріше тюхтієм, як сказала б його колишня дружина), але це не скасовує того факту, що він відчував зло, яке йшло від першого за день відвідувача. Він недолюблював хлопців, які тинялися магазином і обговорювали «Патріотів» або «Ред Сокс» чи хвалились останнім уловом на водосховищі, але зараз багато віддав би за хоч двійко таких. А ще краще — за цілу компанію.

Спочатку чоловік просто стояв біля дверей, і так, з ним дійсно було щось не те. Помаранчева мисливська куртка, коли сезон полювання в Массачусетсі ще не почався. Але це нехай. Набагато більше Дікові не сподобалися подряпини на щоках чоловіка, як ніби він кілька днів поспіль продирався крізь хащі, та й саме обличчя, виснажене і якесь відсторонене. Губи його рухалися, наче він розмовляв сам із собою. Та й це ще не все. Сіре осіннє світло, яке проникало крізь курну вітрину, дивним чином поблискувало на його підборідді.

«Та цей сучий син пускає слину, — здивувався подумки Дік. — Хай йому грець, якщо це не так».

Голова відвідувача швидкими рухами повернулася в один бік, потім в інший, хоча тіло залишалося зовсім нерухомим. Дікові це нагадало сову, яка сидить на гілці й чатує на здобич, і він подумав, чи не зісковзнути зі стільця й сховатися за стійкою, але перш ніж устиг зважити «за» і «проти» подібного кроку (його колишня дружина сказала б, що він завжди міркував туго), голова чоловіка знову сіпнулась і очі втупилися прямо в нього.

Раціональна частина свідомості Діка все ще плекала надію (щоправда, досить непевну), що він усе це нафантазував собі, що в нього лише трохи поїхав дах через усі ці безглузді новини і ще більш безглузді чутки з півночі Мейну, кожну з яких старанно повторювала преса. Може, хлопцеві просто потрібні цигарки або упаковка пива, а може, пляшечка кавового бренді[220] або порно, щоб перечекати довгу непогожу ніч у мотелі, перед тим як уранці продовжити шлях до Вера або Белчертауна.

Але й ця надія померла, коли їхні очі зустрілися.

Ні, це не був погляд маніяка-вбивці, який, уколошкавши власну родину, вирушив в останнє плавання в нікуди, але чомусь Дік навіть пошкодував,

1 ... 165 166 167 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловець снів"