Читати книгу - "Свобода"

— Він має рацію, Волтере, — зітхнула Дороті — Мені дуже не хочеться розставатися з домом, але він має рацію.

— Ну, а як щодо Мітча? Він, принаймні, міг би платити оренду, і на ці гроші ви б когось найняли.

— Він живе незалежно від нас, — заявив Джин.

— Але ж мама й досі готує йому і пере його білизну! Чому він хоч якісь гроші не дає?

— Це тебе не стосується.

— Але це стосується мами! Та ти б краще продав її будинок, ніж дозволив Мітчу подорослішати!

— Це його кімната, і я його звідси не викидатиму.

— Ти справді вважаєш, що ми б могли здавати будинок? — спитала Дорогі, і в її голосі залунала надія.

— Тоді нам би довелося щотижня прибирати в ньому і прати білизну, — зауважив Джин. — Цьому кінця-краю не видно.

— Раз на тиждень я б могла туди приїжджати, — запропонувала Дорогі. — Напевно, я б знайшла час.

— Але гроші нам потрібні просто зараз! — не вгамовувався Джин.

— А що, коли я візьму приклад із Мітча? — спитав його Волтер. — Що, коли я просто відповім «ні»? Що, коли я просто поїду влітку до озера і все там полагоджу?

— Ти не Господь Бог, — буркнув Джин. — Ми тут і без тебе упораємося.

— Джине, але ж можна, принаймні, спробувати здати будинок влітку. А коли нічого не вийде, то продати його ми завжди встигнемо.

— Я їздитиму туди по вихідних, — запропонував Волтер. — Як щодо цього? Мітч може виконувати мої обов’язки по вихідних, чи не так?

— Коли хочеш поговорити про це з Мітчем, то давай, — гмукнув Джин.

— Але ж не я його батько!

— З мене досить, — резюмував Джин і повернувся до улюбленої вітальні.

Чому саме Джин дозволяв Мітчу жити в нього безкоштовно, було зрозуміло: у старшому сині він бачив майже точну копію самого себе і не хотів поводитися з ним так, як свого часу з ним повівся Айнар. Але нерішучість Дорогі по відношенню до Мітча залишалася для Волтера великою таємницею. Може, її вже так утомив чоловік, що в неї не залишалося ані сил, ані бажання воювати ще й із сином; чи, можливо, вона бачила невдале майбутнє Мітча і хотіла, аби він провів ще кілька років, насолоджуючись родинним теплом, перш ніж світ покаже йому свій неприємний бік. Як би там не було, саме Волтеру довелося постукати в двері Мітча, обклеєну стікерами «Ес-ті-пі», компанії-виробника дизельного палива, і нафтової компанії «Пеннзоїл», — і стати батьком для власного старшого брата.

Мітч лежав на ліжку, палив цигарку і слухав запис рок-гурту «Бекман-Тернер овердрайв» на стереосистемі, яку він придбав на гроші від роботи в майстерні. Непокірлива усмішка, якою він привітав Волтера, походила на батькову, але відрізнялася більшою агресивністю.

— А тобі чого треба?

— Я хочу, аби ти почав платити за житло чи допомагати у справах, або забирався звідси.

— А коли це ти став тут головним?

— Тато сказав мені поговорити з тобою.

— Перекажи йому, щоб сам зайшов.

— Мама не хоче продавати дім біля озера, тож щось має змінитися.

— Це її проблема.

— Господи, Мітче! Ти найегоїстичніша людина, яку я знаю.

— Так, цілком справедливо. Ти собі поїдеш до Гарварда чи ще кудись, а я залишусь тут і піклуватимусь про мотель. Але егоїст чомусь саме я.

— Так воно і є!

— Я просто намагаюся накопичити трохи грошей, коли вони знадобляться нам із Брендою, але егоїст — я.

Бренда була тією самою красунею, батьки якої майже зреклися її через відносини з Мітчем.

— А в чому взагалі полягає твій великий план накопичення грошей? — поцікавився Волтер. — У тому, щоб накупити собі всіляких речей, які пізніше можна буде позакладати?

— Я тяжко працюю. І що, я нічого собі дозволити не можу?

— Я Теж тяжко працюю, але в мене нічого немає, бо мені нічого й не платять.

— А як щодо кінокамери?

— Я позичив її в школі, бовдуре. Вона мені не належить.

— Ну, а мені ніхто нічого не позичає, бо я не такий боягуз і підлабузник.

— Це все одно не означає, що ти можеш жити тут і не платити чи не допомагати по вихідних.

Мітч подивився у попільничку з таким виглядом, наче то був тюремний двір, набитий брудними зеками, і в який треба було запхати ще одного мешканця.

— А хто призначив тебе виконувати тут роль Господа Бога? — неоригінально спитав він. — Я не зобов’язаний вести з тобою переговори.

Позаяк Дороті розмовляти з Мітчем відмовилась («Та я краще просто продам будинок», — сказала вона), Волтер, в кінці навчального року, що збігався з початком гарячого періоду для мотелю (наскільки його можна було назвати гарячим, звичайно), вирішив примусити батьків прийняти рішення й оголосив страйк. Коли він був поблизу мотелю, він не міг не робити того, що мало бути зробленим. Тому єдиним шляхом примусити Мітча взяти на себе його обов’язки було поїхати звідти: і він оголосив, що цим літом доводитиме до ладу будиночок біля озера і зніматиме експериментальний фільм про природу. Батько відповів: коли йому хочеться привести будинок у нормальний стан, аби пізніше його можна було б продати, то він не проти; але будинок все одно продадуть. Мати благала його забути про будинок. Вона заявила, що вела себе дуже егоїстично, роздуваючи з цього таку проблему, що насправді їй байдуже, що просто хоче, аби все було гаразд; а коли Волтер відповів, що поїде у будь-якому разі, вона крикнула, що коли б він і справді цікавився її бажаннями, то залишився б удома. Але в перший раз у своєму житті він відчував злість до неї. Не мало значення, як сильно вона любила його чи як добре він її розумів — він ненавидів її за таке покірне підкорення його батькові й брату. Йому це до смерті набридло. Він попросив свою найкращу подругу, Мері Сілталу, відвезти його до озера разом із маленьким рюкзаком, куди він поскладав одяг, п’ятдесятьма літрами малярної фарби, старим велосипедом без перемикання швидкостей, уживаним примірником книжки в паперовій обкладинці «Волден, або Життя в лісі» Генрі Девіда Торо, кінокамерою з плівкою формату супер-8, яку він позичив у відділі аудіо- та відеотехніки в школі, і вісьмома