Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Очі її палали від гніву. Ніхто у здоровому глузді не захотів би побачити дівчину в такому стані. Рада вже кілька днів не могла побачитися із Софією. Вона не вірила ні на йоту її словам, і знала, що сльози були фальшиві. Доньці старости просто хотілося багатого нареченого, не більше.

Раді, яка знала друга давно, було важко повірити, що він комусь завдав шкоди.

Одного дня, коли Хорос кудись пішов, Рада прокралася до його будинку. На цьому місці її план би зруйнувався, тому що біля дверей стояв його вірний слуга Буз.

- Доброго дня, Буз! Софі у домі? Я хотіла б з нею поговорити!

- Хазяїн заборонив! Вибач! - чоловік похитав головою.

- Ти теж віриш у провину Альбрехта?

- Вибачте мені, я ставлюся до вас з повагою! Але не можу не послухатися наказу! Вам не можна з нею бачиться!

- Я просто хочу дізнатися правду! У вас теж є серце, то повірте мені! Моє серце розривається на частини, коли я бачу, як мучиться мій друг! Ми просто хотіли співати для людей, але чомусь усі нами користувалися! Усі бачили тільки наші гроші та титул! А йому так не хотілося ставати крон-герцогом! Прошу вас! Я маю з нею поговорити! Запевняю, просто поговорити!

До цього моменту Рада була готова кричати, схопити її за волосся, вдарити об стіну. Але не зараз.

- Добре! П'ять хвилин не більше! – Буза проникли її слова, тому пропустив дівчину у будинок.

Коли за нею зачинилися двері, Рада посміхнулася. П'ять хвилин їй вистачить. Софі мабуть сподівалася, перебуваючи в будинку, уникнути зустрічі з нею, але щось не вийшло.

Ткнувши ногою двері, Рада увійшла до її кімнати. Софі сиділа на ліжку, читаючи книгу, і зовсім не виглядала нещасною жертвою, навіть навпаки. Побачивши Раду, вона злякалася, схопившись із ліжка.

- Що ти тут робиш?!

– Я прийшла з тобою поговорити!

- Мені нема про що з тобою говорити! Іди! - вказала вона на двері, намагаючись приховати тремтіння.

- Навіщо ти всіх обдурила? Навіщо тобі Альбрехт?

- Навіщо? Хіба не знаєш, що він зробив? – награно здивувалася Софі. – Закон…

– Знаю! І тому я прошу тебе по-доброму, зізнайся! Дай йому спокій!

- У чому? Тобі легко казати! А що мені тепер робити? Адже на мене тепер ніхто не подивиться! Хочеш, щоб просто користувалися та кинули?

- Не мої проблеми! Він до тебе жодного стосунку не має! Я знаю, що приходив лікар! А оскільки Альбрехт такого не робив, тобою користувалися ще раніше. – холодно відповіла Рада.

- Ти нічого не знаєш! І його ти теж не знаєш! Він це зробив! Він! І скоро ми одружимося!

- Але ж тоді «Гармонії» не буде! А ти казала, що тобі шкода, що ми вже не співатимемо! – зауважила Рада.

- Та мені плювати на тебе! І зараз, і раніше! Я хотіла, щоб Альбрехт приїхав! Без тебе!

- Ось ти сама й видала себе! Альбрехт сподобався? – чарівниця засміялася. – Ні! Його титул! Я поклялась, що не допущу щоб він одружився без кохання.

- Він мене незабаром покохає, і я заміню твоє місце у Гармонії! Адже я гарна і співаю не гірше! – нахабно заявила Софі.

– Я таких, як ти, бачила сотні! І повір, ти будеш не винятком, Софі! - Раді хотілося ще так багато їй висловити, але вона почула стукіт у двері. - Ти його добре ім'я втоптала в багнюку! Я тобі цього не пробачу!

Після цього Рада повернулася та вийшла. Кімната, в якій був Альбрехт, була не далеко. Дівчині захотілося його провідати, але смикнувши за ручку вона зрозуміла, що двері зачинені на замок.

Дівчина у розпачі подивилася на дерев'яні двері, стукаючи кулаком по стіні. Їй не хотілося повторювати історію з Беллою.

Вона не давала нікому побачити сльози. Але зараз від безвиході кілька сльозин скотилися по щоці. Вони занадто багато часу проводили разом. Рада вже почала сумніватися в тому, що вони найкращі друзі. Було в цьому щось більше.

Залишаючись сама, дівчина часто розмірковувала на цю тему. Їй було страшно тільки про одну думку, що її прокляття його загубить.

Витерши сльози, Рада пішла геть із будинку, доки не повернувся господар.

* * *

Альбрехт довгий час знемагав від безвиході. Його вже кілька днів не випускали з будинку, змушуючи одружитися з дочкою старости. Хлопець після приходу Ради, нарешті, знайшов у собі сили подумати над ситуацією, що склалася. Так, як до будинку можуть потрапити лише його мешканці, йому треба з нього вийти.

Альбрехту важко було піти на це, але іншого виходу він не зміг знайти. Наступного дня після приїзду Мерліна він попросив, щоб до нього зайшов Хорос. Хлопець намагався головне не почати каятися в тому, чого не робив. Коли господар будинку прийшов, молодий герцог сказав йому, що подумав і хоче одружитися на Софі. По обличчю Хороса неможливо було зрозуміти: задоволений він чи ні? Але через деякий час на його губах з'явилася посмішка.

Майже одразу про це рішення повідомили Мерліна, який все ще був у селі. Альбрехт заборонив розповідати Раді, боючись її реакції.

Молодий крон-герцог знав закони не гірше за старосту та його дочку, і не бачив іншого виходу. Він вже був заручений до цього, на одній навіть встиг одружитися. Аду він любив, як подругу. Смерть Белли його ніскільки не хвилювала.