Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

При цьому закон не передбачає будь-яких обмежень щодо застосування заохочення у виді дострокового зняття раніше накладеного стягнення, у тому числі у часовому вимірі. З цього випливає, що адміністрація вправі застосува­ти це заохочення у будь-який термін з часу, коли було накладено дисципліна­рне стягнення на засудженого. Проте існуюча практика та логіка застосування заходів заохочення, коли враховується поведінка засудженого протягом усьо­го часу перебування в місцях позбавлення волі (включаючи судову з питань умовно-дострокового звільнення засуджених і заміни покарання більш м’яким), вид накладеного стягнення та особа засудженого, йде по шляху застосування даного виду заохочення у межах від трьох до шести місяців з часу накладення стягнення.

7. Зміст поняття «протягом року» включає час, що дорівнює частині тер­міну від ділення тривалості року на кількість відповідних побачень, посилок (передач), бандеролей, телефонних розмов, на які засуджений має право про­тягом року. Відхилення від визначеного терміну не може перевищувати п’яти діб (п. 51 ПВР УВП). Відлік початку цього року розпочинається або з момен­ту відбування покарання (вступу вироку в законну силу, затримання або аре­шту), або від дня першого побачення, отримання посилки тощо, які були нада­ні засудженому відразу після прибуття його до УВП, незалежно від того, коли він мав їх у місцях попереднього ув’язнення.

8. Поняття «як правило» означає, що за певних обставинах із засудженого може бути одночасно знято кілька передбачених законом заходів стягнення (наприклад, преміювання за перевиконання норм виробітку та нагородження похвальною грамотою за успішне закінчення школи, курсів тощо).

1. За порушення встановленого порядку відбування покарання до засудже­них можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і те­риторії колонії;

дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати;

скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтями 138—140 і 143 цього Кодексу;

поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи на­вчання на строк до п’ятнадцяти діб, а засуджених жінок — до десяти діб;

поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п’ятнадцяти діб;

переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до при­міщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

2. Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, карцер, примі­щення камерного типу (одиночну камеру) не поміщаються.

1. Стягнення — це примусовий захід, який є мірою відповідальності, що за­стосовується, як правило, за вчинення правопорушення з метою покарання і виховання особи, яка його вчинила, а також з метою загального попередження правопорушень.

2. Слово «порушення» у статті, що коментується, означає: це є суспільно небезпечне, винне діяння, вчинене засудженим, яке суперечить вимогам пра­вових норм.

Зміст такого порушення складають шість ознак:

а) це протиправний акт поведінки, тобто такий, що порушує саме правову норму (зокрема, норми КВК), а не будь-яку іншу із соціальних норм (моралі, культури, звичаїв тощо);

б) це зовнішній акт поведінки — діяння, яке може проявлятися у фор­мі дії або бездіяльності (не визнаються правопорушеннями думки, почуття тощо);

в) це свідомий і вольовий акт поведінки, тобто вчинений особою, яка ро­зуміє характер і значення свого діяння і може керувати своїми вчинками. То­му правопорушення — це варіант поведінки, вчинений осудною і дієздатною особою;

г) це лише винне діяння, тобто вчинене умисно або з необережності;

ґ) наявним є причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами;

д) порушення завдає суспільству певної шкоди, а тому завжди є небажа­ним, суспільно небезпечним.

3. Термін «встановленого порядку відбування покарання» розкритий у ко­ментарі до ст. 102 КВК України.

4. Перелік заходів стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених во­лі, наведений у коментованій статті КВК України і є вичерпний. Тому застосу­вання до порушників інших, непередбачених заходів дисциплінарного впливу, є незаконним і у певних випадках може бути визнано як факт катування або нелюдського поводження із засудженими. Зокрема, у п. 37 Європейських тю­ремних правил зазначено, що колективні покарання, тілесні покарання, пока­рання шляхом поміщення у темну камеру, а також будь-яке жорстоке, нелюд­ське або таке, що принижує гідність, покарання, суворо забороняються як ви­ди покарання за дисциплінарний проступок.

5. Визначені в законі заходи стягнення можна поділити на дві основні гру­пи: а) ті, що носять разовий характер, або дія яких поширюється на нетрива­лий період; б) ті, які пов’язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених. Зокрема, до заходів стягнення, пов’язаних з тривалим застосу­ванням, належить скасування поліпшених умов тримання, всі інші, зазначені у статті, що коментується, заходи дисциплінарного впливу носять разовий ха­рактер або мають нетривалий період.

6. Порядок обліку заходів стягнення встановлений у п. 81 ПВР УВП, а ска­сування права засудженого на поліпшені умови тримання, що передбачені у статтях 138—140 КВК, — у п. 82 ПВР УВП. При цьому повторне переведення засудженого на