Читати книгу - "Стів Джобс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Рубі казав, що не можна чогось змінювати, бо це спричинить затримку у виробництві, на що я відповідав: «Гадаю, нам це під силу», — пригадує Айв. — І я знав це напевно, бо вже все обговорив у нього за спиною.
Джобс переважно ставав на бік Айва.
Періодично між Айвом і Рубінштайном ледь до бійки не доходило. І врешті Айв сказав Джобсу: «Або він, або я». Джобс вибрав Айва. На той момент Рубінштайн уже був готовий покинути компанію. Вони з дружиною придбали земельну ділянку в Мексиці й хотіли зайнятися зведенням будинку на ній. З часом він улаштувався в компанії Palm, котра намагалася мірятися силами з мобільним телефоном iPhone від Apple. Джобс був дуже сердитий на Palm за те, що вони взяли на роботу декого з його колишніх працівників. Тому поскаржився Боно, одному зі співзасновників приватної інвестгрупи, очолюваної колишнім фінансовим директором Apple Фред ом Андерсоном, котрий придбав контрольний пакет акцій Palm. Боно відповів Джобсу: «Охолонь. Це нагадує, як гурт The Beatles дзвонив у всі дзвони, коли Herman and The Hermits відібрали в них один із їхніх дорожніх екіпажів». Пізніше Джобс погодився, що трохи погарячкував.
- Це факт, що вони так і не змогли залікувати старої рани, - сказав він.
Джобс зміг зібрати нову команду, яка б не так любила сперечатися. Її головними гравцями, разом із Куком і Айвом, стали Скотт Форстал, який відповідав за програмне забезпечення iPhone', Філ Шиллер, відповідальний за маркетинг; Боб Менсфідц, із підрозділу апаратного забезпечення комп’ютерів Macintosh-, Едді К’ю, відповідальний за інтернет-послуги, та Пітер Оппенгеймер, фінансовий директор. І хоча зовні нова команда була дуже схожою на попередню (всі — білі чоловіки середнього віку), але стиль роботи відрізнявся. Айв був емоційний та експресивний, Кук - холоднокровний. Вони всі знали, що мусять ставитися до Джобса з повагою, у той же час не забувати інколи сперечатися з його пропозиціями — хитромудрий баланс, який важко втримати, але хлопці із завданням добре справлялися.
- Я швидко зрозумів, що якщо ти не висловлюєш власної думки, то Стів тебе затюкає, — розповів Кук. — Він бере протилежні думки, щоби спровокувати палкішу дискусію, бо це може привести до кращого результату. Тому якщо ти не любищ сперечатися, то не виживеш у компанії.
Гарячі бесіци розгоралися щопонедиіка, коли команда виконавчих директорів збиралася разом. Починали о дев’ятій ранку і сперечалися по три-чотири години. Фокусувалися на майбутньому. Як покращити існуючий продукт? Які речі запустити в розробку? Джобс використовував збори, щоби підсилити відчуття спільної місії в Apple. Це дозволяло централізувати контроль, а також запобігти боротьбі між підрозділами і децентралізованими компаніями. Компанія здавалася такою ж тісно інтегрованою, як і її гарна продукція.
Джобс використовував збори також для того, щоби посилити центр. На фермі Роберта Фрідленда він мав обрізати яблуні, щоби дерева росли сильними. Метафорично те саме він робив із Apple. Замість того щоби заохочувати кожну групу процвітати чисто з маркетингових міркувань чи продукувати тисячі ідей, Джобс уважав за краще фокусуватися на двох-трьох ідеях.
- Йому не було рівних, коли треба вимкнути шум навколо, — каже Кук. — Це дозволяло йому зосередитися на кількох речах і відмовитися від багатьох інших. Не багато людей здатні на таке.
Щоби якось зібрати докупи те, чого навчилася його команда, Джобс започаткував внутрішню школу, котру назвав Університетом Apple. Він найняв Джоеля Подольного, декана Йєльської школи менеджменту, скласти серію навчальних прикладів на основі аналізу важливих рішень компанії, як-от: перехід на мікропроцесори Intel і відкриття мережі магазинів Apple. Вищі виконавчі директори навчали нових працівників на зібраних прикладах. Таким чином, стиль прийняття рішень від Apple перетворювався на своєрідну культуру.
За легендою, у часи Давнього Риму, коли полководець-перемо-жець ішов вулицями міста з парадом, його кроками слідував слуга, котрий мав повторювати: «Memento тогі» — «Пам’ятай про смерть». Нагадування про смерть мало допомогти героєві бачити речі в перспективі, вселяти в його серце покору. Джобсові про його смерть нагадали лікарі. Але він не покорився. Натомість гарчав у відповідь з іще більшим запалом. Хвороба показала, що йому немає чого втрачати, тому варто мчати вперед на повній швидкості.
— Джобс повернувся до справи, — сказав Кук. — Навіть попри те, що довелося кер5шати величезною компанією, він продовжував робити нестандартні ходи. І я дуже сумніваюся, що хтось на його місці робив би те саме.
Якийсь час здавалося, чи принаймні була на те надія, що Джобс погамував свій гонор, що рак і п’ятдесятиріччя змусили його стати менш брутальним, коли щось засмучує.
- Відразу після операції Стів не принижував людей, як раніше,
— розповідає Теванян. - Якщо він чимось був незадоволений, то міг почати кричати, біситися, матюкатися, але він не намагався повністю знищити людину. Це був його спосіб змусити працювати краще». Теванян замислився на хвильку й додав: «Ну, хіба що хтось працював геть нікудишньо, і треба було його звільнити. Таке інколи траплялося».
Правда, врешті-решт важкі часи повернулися. Стівові колеги вже навчилися справлятися з його злістю. Якщо щось і гнітило їх, то це коли Джобс скеровував свій гнів на цілком незнайомих людей.
- Одного разу ми пішли на ринок Whole Foods на фруктовий коктейль, — пригадує Айв. - їх готувала літня жінка. І Джобс просто причепився до неї, як саме вона це робить. Трохи згодом висловив співчуття: «Вона вже немолода і не хоче виконувати своєї роботи». Він не поєднав ці поняття. Він був пуристом в обох випадках.
Іншого разу перед поїздкою до Лондона разом із Джобсом Айв отримав невдячне завдання — вибрати готель. Він зупинився на «Гемпелі», мирному п’ятизірковому готелі у витонченому мініма-лістичному стилі, котрий, на його думку, мав припасти до вподоби Джобсу. Та щойно вони зареєструвалися і розійшлися по кімнатах. Айвовий телефон задзвонив. «Ненавиджу свою кімнату, — оголосив Джобс. - Це просто лайно. Забираймося звідси». Айв зібрав речі і спустився до реєстрації, де Стів уже встиг шокувати адміністратора своїми міркуванігями. Айв розумів, що більшість людей, і він сам у тому числі, переважно стримуються, коли щось не клеїться, тому що все одно хочуть сподобатися іншим, «хоча це й марна риса». У будь-якому разі, Джобс не володів згаданою рисою характеру.
Оскільки Айв був тонкої натури чоловіком, то й ламав собі голову над питанням, чому Джобс,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стів Джобс», після закриття браузера.