Читати книгу - "На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Нарешті я знайшов місце, де стояло лише п’ять машин. Стоянка була проти готелю «Вальдекергоф», у діловому кварталі, де було чимало установ і можна було сподіватися на жвавіший попит. Я вимкнув мотор і вийшов з машини. Від одного таксі, що стояли попереду, відійшов здоровий хлопець у шкіряному пальті й рушив до мене.
— Забирайся звідси! — пробурчав він.
Я спокійно дивився на нього, зважуючи, що коли вже дійде до бійки, то найкраще застосувати удар знизу — аперкот. У своєму пальті він не зможе швидко підняти руки, щоб боронитися.
— Не второпав? — допитувався шофер у шкіряному пальті й виплюнув сигарету мені під ноги. — Забирайся геть! Тут і без тебе вистачає!
Він розізлився, що під’їхав іще один, це зрозуміло, але ж і я мав право стояти тут.
— Я поставлю відступного… — сказав я.
Це було все, що я міг зробити; так за звичаєм робили всі новаки на стоянках. Підійшов якийсь молодий шофер.
— Гаразд, колего. Облиш, Густаве!
Але Густавові щось у мені не сподобалось. Я знав, що саме. Він відчув, що я новак у цій справі.
— Лічу до трьох, — сказав Густав. Він був на голову вищий від мене і, певне, хотів скористатися з цього.
Я вже бачив, що його не вмовиш. Треба було або їхати звідси, або битися.
— Раз! — сказав Густав і розстебнув пальто.
— Та годі тобі, — спробував я ще раз вгамувати його. — Краще ходімо та вип’ємо по чарці!
— Два! — гаркнув Густав.
Він, з усього було видно, хотів як слід полічити мені ребра.
— Плюс іще один — і буде… — він збив картуза набакир.
— Заткни пельку, ідіоте! — раптом загорлав я.
Від несподіванки він розкрив рота й ступнув крок до мене, опи-нившися саме на тому місці, що було мені потрібне. Я ту ж мить ударив його. Ударив, як молотом — усією вагою свого тіла. Цьо-го прийому мене навчив Кестер, бо я, власне, був кепський боксер і не надавав цьому значення, вважаючи, що здебільшого має значення лише перший удар. Удар вийшов непоганий. Густав гепнувся на землю.
— Так йому й треба, забіяці, — сказав молодий шофер.
Ми поклали Густава на сидіння його машини.
— Очуняє! — запевнив молодий шофер.
Але мені було чого хвилюватися. Поспішаючи вдарити Густава, я неправильно тримав великий палець руки — отож звихнув його. Якщо він очуняє, то зможе бити мене, як йому схочеться.
Я сказав про це молодому шоферові і спитав — може, мені краще зникнути.
— Дурниці, — відповів він, — нічого не буде. Ходімо до пивнички, поставиш відступного. Ти не професійний шофер, правда?
— Правда.
— Я теж. Я — актор.
— Ну і як?
— Живу якось, — відповів він, сміючись. — Театру з мене й тут досить.
Нас було п’ятеро — двоє вже літніх людей, троє — молодих. Незабаром до пивнички зайшов і Густав. Він тупо подивився на нас і підійшов. Лівою рукою я намацав у кишені зв’язку ключів і вирішив будь-що боронитися до кінця.
Та до цього не дійшло. Густав підсунув собі ногою стільця і, насуплений, сів. Хазяїн поставив і перед ним чарку. Усі випили по першій. Випив і Густав. Хильнули по другій. Густав скоса зиркнув на мене. Підняв чарку.
— Будьмо! — звернувся він до мене з бридкою міною.
— Будьмо! — відповів я і випив.
Густав дістав пачку сигарет. Не дивлячись на мене, подав її мені. Я взяв сигарету й підніс йому запаленого сірника. Потім я замовив кожному подвійний кюммель. Випили. Густав знову збоку зиркнув на мене.
— Дурило!.. — сказав він, але вже як слід.
— Бовдур! — відповів я в тому ж тоні.
Він повернувся до мене:
— Добрий був удар…
— Випадково… — показав йому я свого звихнутого пальця.
— Не пощастило, — усміхнувся він. — До речі, мене звуть Густав…
— А мене — Роберт…
— Гаразд. Ну, то як, Роберте, покінчили з усім? Я думав, що ти такий собі матусин синок…
— Покінчили, Густаве!
Відтоді ми з ним заприятелювали.
Машини на стоянці повільно посувалися вперед. Акторові, якого всі звали Томмі, пощастило — трапився пасажир до вокзалу. А Густав за якихось тридцять пфенігів мав їхати до найближчого ресторану. Він мало не луснув від злості — заробити не більш як десять пфенігів і знову бути останнім у черзі на стоянці. А мені дісталося зовсім уже рідкісне замовлення — показати пристаркуватій англійці місто. Я їздив з нею десь із годину. А повертаючись на стоянку, підхопив ще кілька дрібніших замовлень. Отож в обід, коли ми всі знову сиділи в харчівеньці й наминали бутерброди, я почувався вже досвідченим водієм. Щось у цій професії було від братства старих вояків. Тут збиралися люди найрізноманітніших професій. Хіба що половина з них були шоферами за фахом, решта приблудилися сюди звідусюди.
Надвечір я в’їхав на подвір’я нашої майстерні досить зморений. Ленц і Кестер уже чекали на мене.
— Ну, скільки ви заробили, хлопці? — спитав я.
— Продали сімдесят літрів бензину, — відрапортував Юп.
— Оце й усе?
Ленц з розпукою глянув угору.
— Хоч би дощ пішов! А тоді б іще якась невеличка аварія на мокрому асфальті просто перед ворітьми! Щоб не було потерпілих, а тільки добрячий, солідний ремонт!
— Гляньте сюди! — І я показав їм тридцять п’ять марок, що лежали в мене на долоні.
— Чудово! — похвалив Кестер. — 3 них двадцять марок — чистий прибуток. Ми їх сьогодні ж розмочимо. Треба ж нам відзначити перший виїзд!
— Будемо пити крюшон з маренкою, — заявив Ленц.
— Крюшон? — запитав я. — Чому саме крюшон?
— Бо з нами буде Пат.
— Пат?
— Не роззявляй так широко рота, — сказав останній з романтиків, — ми давно вже про все домовилися. О сьомій заїдемо по неї. Вона вже знає. Коли це не спало тобі на думку, то ми якось-то самі собі зарадили. Зрештою ти познайомився з нею завдяки нам.
— Отто, — звернувся я до Кестера, — бачив ти колись когось нахабнішого за цього рекрута?
Кестер сміявся.
— Що це в тебе з рукою, Роббі? Ти її якось не так тримаєш.
— Здається, звихнув.
Я розповів історію з Густавом. Ленц оглянув руку.
— Таки звихнув! Як християнин і студент-медик у відставці я, незважаючи на твоє хамство, помасую тобі її. Ходімо, май-стере боксу!
Ми пішли до майстерні, і Готфрід, взявши трохи олії, заходився розтирати мені руку.
— А ти сказав Пат, що ми відзначаємо наш одноденний ювілей діяльності таксистів? — спитав я Ленца.
Ленц свиснув крізь зуби.
— А ти, може, соромишся цього, хлопче?
— Стули пельку, — сердито сказав я, бо Ленц таки влучив. — То сказав чи ні?
— Кохання, — незворушно повів Ленц, — чудова річ! Але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші», після закриття браузера.