read-books.club » Бойовики » Чорний дім 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний дім"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чорний дім" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 164 165 166 ... 212
Перейти на сторінку:
буду при пам’яті. Швидше!

Шнобель намацує біля ніжки дивана книжку з м’якою палітуркою. Враховуючи серйозні книжки, які стоять на полицях, ця здається Джеку просто смішною — «Сім звичок ефектних людей». Шнобель відриває палітурку ззаду і дає Мишеняті.

— Олівець, — хрипить Мишеня. — Швидше. Воно все в мені, чуваче. Усе тут… у голові.

Він торкається лоба. Шматок шкіри завбільшки з четвертак залишається на його долоні. Мишеня витирає шкіру об ковдру, неначе козу з носа. З кишені жилета Шнобель витягує невеличкий недогризок олівця. Мишеня бере його і робить жалюгідну спробу всміхнутися. Чорний слиз з куточків очей і далі витікає на щоки, і тепер вони нагадують розмазане зіпсоване желе. Ще більше гною витікає зі шпаринок на лобі, з найдрібніших чорних точок, які нагадують Джеку книжку, написану шрифтом для сліпих, що її він бачив у Генрі. Коли Мишеня кусає нижню губу, щоб зосередитись, ніжна плоть одразу ж тріскає. Кров стікає бородою. Джек припускає, що запах зогнилого м’яса нікуди не зник, Шнобель мав рацію: до нього звикаєш.

Мишеня перевертає обкладинку боком, тоді малює низку швидких закарлючок.

— Дивись, — каже він до Джека. — Це Міссісіпі, так?

— Так, каже Джек.

Коли він нахиляється, то знову починає відчувати запах. Зблизька це навіть не сморід, а запах, що намагається заповзти в глотку. Джек не відхиляється, він знає, яких зусиль це все коштує Мишеняті. Останнє, що він може зробити, — це відіграти свою роль.

— Це центр — «Нельсон», «Лаккі», «Азенкурський Театр», «Пивний бар»… тут Чейз-стрит звертає на Ліол-роуд, Шосе-35… ось «Лібертивіль»… «Спілка Ветеранів»… «Ґольц»… О Господи…

Мишеня починає на дивані битися в конвульсіях. Плями на обличчі і згори тіла починають сочитися. Він скрикує від болю. Його рука впускає олівець і хапається за лице.

Джек чує чіткий голос десь із глибини — лагідний, знайомий голос, який він пам’ятає відтоді, коли був у дорозі багато років тому. Це, мабуть, голос Талісмана. Чи того, що залишилось від нього в його пам’яті й душі.

«Воно не хоче, щоб він говорив. Воно намагається вбити його, перш ніж він зможе сказати. Воно в цій чорній штуці, можливо, воно і є ця чорна штука, тому тобі треба позбутись її…»

Коли робота огидна, інколи деякі речі можна зробити, лише від’єднавши розум, краще керуватись інстинктами. Не задумуючись, Джек простягає руку до чорного слизу, що витікає з очей Мишеняти, і бере його. Слиз тягнеться, як гума, звивається і корчиться в руках, намагається ущипнути чи вкусити. Зрештою з ляскотом відривається. Джек скрикує і кидає цю чорну гидоту на підлогу. Слиз намагається заповзти під диван. Джек дивиться на це зі страшенною огидою, витираючи руки об сорочку. Док ляскає сумкою по одному шматку. Шнобель розчавлює каблуком чобота. Слиз видає пищання.

— Що це, в біса, за лайно? — запитує Док. Його зазвичай хрипкий голос змінюється на фальцет. — Що, чорт забирай…

— Нічого, — каже Джек. — Не зважай. Дивись на нього! Дивись на Мишеня!

Червоний блиск трохи зійшов з очей Мишеняти. На якусь мить його погляд стає нормальним. Звичайно, він бачить їх, здається, біль минув.

— Дякую, — важко дихає він. — Мені хотілося б, щоб ти зовсім його отак забрав, але воно повертається. Будь уважним.

— Я слухаю, — каже Джек.

— Ти кращий, — відповідає Мишеня. — Думаю, ти це знаєш. Ти думаєш, що зможеш знайти місце, навіть якщо ці двоє не можуть, і, можливо, ти зможеш, але, мабуть, ти не знаєш всього, що… о, чорт.

Десь з-під ковдри чується жахливий різкий звук, неначе щось зламалося. Піт стікає обличчям Мишеняти, змішуючись із чорною отрутою, що виходить із пор, борода стає мокрою, брудно-сірою. Він дивиться на Джека, вирячивши очі, які знову забарвлюються червоною пеленою.

— Воно смокче, — задихаючись говорить Мишеня. — Ніколи не думав, що закінчу свої дні таким чином. Дивись, Голлівуде… — Помираючий малює закарлючками невеличкий прямокутник на своїй карті. — Це…

— «Смачно в Еда», де ми знайшли Ірму, — каже Джек. — Я знаю.

— Так, — шепоче Мишеня. — Добре. Тепер дивись… з іншого боку… вулиць Шуберт і Ґейл… і на захід…

Мишеня креслить лінію, яка веде на північ від Шосе-35. Він малює маленькі кружечки з обох боків від неї. Як Джек розуміє, це дерева. А на початку лінії неначе ворота: «В’ЇЗД ЗАБОРОНЕНО».

— Так, — зітхає Док. — Це тут. Чорний Дім.

Мишеня не зважає, його затуманений погляд зосереджений виключно на Джеку.

— Слухай мене, копе. Ти слухаєш?

— Так.

— Господи, ти краще послухай, — каже йому Мишеня.

Як завжди, робота захоплює Генрі, поглинає і полонить його. Нудьга і смуток ніколи не були в змозі протистояти його давній пристрасті до звуків зі світу зрячих. Мабуть, і страх не може завадити цьому. Найважчим для нього залишається зібратися з мужністю і встромити котрийсь із записів в касетну деку ТЕАС, а не власне послухати їх. У ці миті вагань він упевнений, що відчуває запах парфумів дружини навіть у звуконепроникній та добре провітреній студії. В ці миті вагань він переконаний, що не сам, що хтось (або щось) стоїть просто за дверима студії, дивлячись на нього крізь скло у горішній частині дверей. Так, саме так і є. Будучи зрячими, ми можемо спостерігати те, чого не може побачити Генрі. Ми хочемо сказати йому, що там, ззовні, хтось є, порадити йому, щоб замкнув двері студії. Заради Бога, замкни їх негайно, але ми маємо право тільки спостерігати.

Генрі простягає руку до кнопки на програвачі. Але його палець різко змінює напрямок і натискає перемикач на апараті внутрішнього зв’язку.

— Агов? Там є хтось?

Той, хто стоїть у вітальні Генрі, дивлячись на нього, як на екзотичну рибку в акваріумі, не відповідає. Сонце перейшло на інший бік будинку, і у вітальні зараз зовсім темно. Зрозуміло, що Генрі забудькуватий, коли йдеться про вмикання світла. Чудернацькі капці Елмера Джесперсона (не те щоб вони надто розважали нас за даних обставин) — найяскравіше, що там знаходиться.

— Агов? Є хто?

Особа, що дивиться крізь скло дверей студії, з оскалом посміхається. В руці вона тримає ножиці для живоплоту з гаража Генрі.

— Останній шанс, — каже Генрі і, коли не чує відповіді, перевтілюється в образ Вісконсинського Щура, верещить у телефон, намагаючись налякати того, хто б там не стояв, щоб він виявив себе:

— Давай,

1 ... 164 165 166 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний дім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний дім"