Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

Коли вона заговорила про те, як її стрибок в пустку вбив Сіна, Джим узяв її руку. Помовчали хвилю, поки вона споглядала своє горе. Воно було справжнє, глибоке, але ще й ускладнене гнівом на свого давнього друга й викрадача. Тоді, в той час вона цього не усвідомлювала, але тепер, озираючись назад, весь відтинок її життя на «Пеллі» видався їй ніби вправою, спрямованою на повернення в саму себе. За винятком того, що вона відкидала Марка. Пригадала, що казала, ніби Джим є всім тим, кого удає з себе; повагалася, чи розповісти й ту частину своєї історії, й зрештою розповіла. Джим ніби жахнувся, а тоді засміявся. Лінії їхніх оповідей переплуталися, то хвилин десять узгоджували, що й коли було: «Чецемока» розлучилася з «Пеллою» вже після того, як Джим із Фредом вирушили з Тайко, чи до? Він доручив Алексові знайти «Пау Канта» ще до того, як скелі впали на Землю? Ой, правда. Гаразд. Усе розклали по поличках.

Обох похилило на сон, то й подрімали, її рука в його руці. Паузи ставали все довші й все ніжніші. Тільки подумала: «Ой, нам таки треба поговорити про Еймоса й Кларіссу Мао!» — та й заснула, і наснилося їй, що вона на кораблі, котрий мчить на повну g, а вона дрейфує, бо не прив’язалась. Усі інші члени екіпажу залягли на своїх кріслах, а вона пливе у повітрі, хапаючи знаряддя й проводи, до яких ті не мають доступу. В тому сні Алекс пояснював їй, ніби це тому, що вона вже має запас інерції, якого інші ще не мали. В тому контексті їй здавалося, ніби це й справді має сенс.

Вона прокинулась. Не знала, скільки часу проспала, але із загальної кімнати вже не долинали голоси. Джим лежав, скрутившись калачиком, на боці, спиною до неї. Його дихання було глибоке й повільне. Звільна, щоб не розбудити його, зробила потягусі. М’язи, суглоби й шкіра вже трохи не так боліли, а в грудях було відчуття тепла. Розслабленості.

Роками берегла вона свої секрети. Тримала їх, мов загвіздок гранати. Страх, сором і вина нашаровувались, а вона того й не помічала. Все, що вона чинила кривдного (а такого накоїла чимало), отримувало все більшу над нею владу. Й дивне було в неї тепер відчуття: що вони вже не кусаються зсередини, не гризуть їй ребер. Якась мов порожнеча, але мирна, умиротворена.

Ні, не стала вона істотою, що вся зі світла й радості. Сін усе так само загинув через неї. Філіп як був покинутий, таким і лишився. Укотре покинутий. Марко як був, так і лишився джерелом гніву й ненависті. Нічого з того не змінилося — і все змінилось. Стару картину помістили в нову раму, тим вона й оновилася. Джим ворухнувся уві сні. Поміж тонкого темного волосся на його потилиці засвітилося кілька блідіших волосин. Перші мазки сивини.

І щось змінилося й між ними. Не під час її сходження в пекло, а нині, коли вона повернулася зі свого особистого потойбіччя. Не мала вона абсолютної певності щодо того, ким вони є одне для одного, Наомі й Джим, а тільки знала: стосунки нині стануть іншими. Бо нині вона вже інша, й ця її переміна не зламає його. І він не намагатиметься змусити її лишитися тією Наомі, яку він уявляв собі.

Стосунки змінились, але не в зворотному напрямі. Десь чимсь іще й кращі стали.

Вона обережно встала з ліжка й тихо пройшла до столика в кутку. Там лежали їхні ручні термінали й стояла пляшечка з Джимовими протираковими пігулками, яку він прихопив із «Росинанта». Взяла свій ручний термінал, повагалась і тоді взяла й його пристрій зв’язку. Годилося б попросити дозволу спершу, але ж він спить, а будити не хочеться, та й хіба розсердиться, як побачить?

Матеріал Моніки Стюарт про те, як корабель «Рабія Балхі» пройшов у кільце й зник, не був винятковий. Нічого в тому не видавалося їй дивним, окрім роздутої навколо цього історії. Вона тільки не знала, що з того корабля зробив Марко. Чому він удався до піратства задовго до того свого нападу? Адже після того удару міг би поставити справу на ширшу ногу. Та й навіщо фальсифікувати записи Медіни? Тільки зайвий ризик. То чи не було це якось пов’язане з тією системою, куди прямував «Балхі»?..

Перейшла на свій термінал, зв’язалася з системою «Росинанта» й зробила кілька простих типових запитів. Це вийшло легко. Інформація, з якою працювала Моніка Стюарт, була в загальному доступі. Й оптичні телескопи довкола Сонячної системи були, від того моменту, коли Марко напав на марсіянський конвой, налаштовані на Вільний флот. Список систем, де пропадали кораблі, не був довгий, однак з усього того не прозирав і загальний взірець. Спробувала пригадати, чи на «Пеллі» хто-небудь говорив хоч про один із них: «Таснім»? «Єрусалим»? «Нью-Кашмір»? Звісно, й правила найменування кораблів були плутані. «Нью-Кашмір» мав іще три назви: «Сандалфон», «Верхній Техас» та «ЛМ-422». Добула змінні назви для інших систем. Тепер, коли Джим дізнався про найгірше з її минулого, вона майже прагнула шидше пройти допити з командою Авасарали, і коли б знайшовся який ключ із того часу, що вона пробула на «Пеллі»...

Вона осміхнулася. Вкотре порівняла ідентифікаційні схеми, вже з різними допусками. Позад неї позіхнув Джим. Коли він сідав, шеберхнули простирадла. Ось «Росі» підкинув список можливих варіантів, і вона пройшлася по них. Ось «Анкара Слау» як приблизний відповідник для «Рабії Балхі», але, переглядаючи відмінності, завважила, що дані приводу не ті. Дешевше було б побудувати новий корабель, аніж переробляти наявний комплекс приводу. В передній кімнаті Алекс мовив щось, а Еймос відповів. А тоді — на короткий її подив — Боббі. Тут Джимова рука торк їй плече.

— Привіт! Ти в порядку?

— Ага, — відповіла Наомі. — Нормальок.

— І давно ти вже на ногах?

Вона глянула на час і застогнала.

— Три години з половиною!

— Сніданок?

— Я голодна, як вовчиця.

Наомі підвелась, і спина занила, хоч і не дуже. Її свідомість була жвава, зосереджена і вся її — вперше за кілька останніх тижнів. А була затуманилась — чи не від того облудного Маркового дзвінка. Це ж вона перестала воювати сама з собою. Хоча...

Джимова чуприна була буйно розчухрана, але з такою він іще симпатичніший. Наомі взяла його руку.

— Щось не так? — занепокоївся він.

— Сама не знаю, — призналась.