Читати книгу - "Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918"

більшовицьких військ до Києва обстановку там визначали насильство і свавілля. Доповіді, ЦК Російського Червоного Хреста Міжнародному комітету Червоного Хреста в Женеві 14 лютого 1920 р. зазначала, що в Києві в цей час було вбито понад 2 тисячі офіцерів колишньої російської армії. «Боронили Київ українці, вся злоба була звернена на українців, а окотилася майже виключно на російських офіцерах і взагалі на російському панстві і буржуазії» (Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914–1920). 2-е вид. — Мюнхен, 1969 — С. 223).

116

Чехословацькі частини були викликані з фронту до Києва штабом округу, але не втрутилися у внутрішні справи України. Після Брестської угоди вони відходили, витримуючи ар'єргардні сутички з австро-німецькими частинами.

117

Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) — з 3 грудня 1905 р. назва утвореної 1902 р. Революційної української партії. Лідерами партії були В. Виїшичспко, М. Порти, Д. Антонович, С. Петлюра, М. Ткаченко. В основу її програми було покладено Прфуртську програму німецьких соціал-демократів. В національному питанні мала на меті автономію України. Спиралася на студенстство, службовців, ремісничих робітників і селян. Під час Першої світової війни в партії були три основні напрямки: оборонців, борців за незалежну Україну під австро-угорським протекторатом, прихильників більшовицької тактики перетворення війни на громадянську. Брала участь в роботі Української Центральної Ради, уряді УНР. Після жовтня 1917 р. відстоювала самостійність України. За гетьманату перебувала в опозиції до гетьманського уряду, входила до Українського національного союзу, взяла участь у створенні Директорії.

118

Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) була створена 1906 р. народницькими групами, але процес формування було завершено лише у квітні 1917 р. Спиралася на селянство та національну інтелігенцію. Лідерами партії були М. Грушевський, П. Хрнстюк, М. Залізняк та інші.

В основу програми було покладено програму загальноросійської партії соціалістів-революціонерів (есерів), яку члени УПСР намагалися пристосувати до конкретних форм життя української демократії. До повної соціальної революції вони ставили мсту часткових соціальних реформ. Першорядне значення надавалося національному питанню, обстоювалася екстериторіальна автономія України. Після жовтня 1917 р. партія боролася за незалежність України. Мала більшість в Центральній Раді, своїх представників в уряді УНР.

З установленням гетьманату партія розпалася на прихильників легальної опозиційної діяльності та адептів підпільної боротьби і повстання. Праві УПСР приєдналися до Українського національного союзу і ввели своїх представників до складу Директорії, ліві ж у березні 1919 р. утворили партію УПСР комуністів-боротьбістів.

119

Начальником Українського Генерального Штабу О. Сливинським був розроблений план створення української армії з кадрів частий, що залишилися на терені України із складу Південно-Західного і Румунського фронтів: з 10-го армійського корпусу — Київський, з 25-го — Волинський, з 26-го — Полтавський, з 31-го — Чернігівський, з 32-го і 3-го — Подільський, з 9-го і 11-го — Харківський, з 8-го і 40-го — Одеський, 3 5-го Кавказького корпусу — Катеринославський.

120

Йдеться про Інструкторську школу старшин, створену за наказом міністра військових справ 14 березня 1918 р. Школа складалася з 4 піших, кінної, кулеметної, інженерної учбових сотень і гарматної батареї, призначалася для підвищення підготовки старшин воєнного часу. За гетьманату курс навчання було продовжено до 4 місяців.

121

Брестський мирний договір передбачав відновлення не лише політичних, але й господарських зв'язків між УНР та країнами Четвірного союзу. Україна зобов'язувалася надати Німеччині та Австро-Угорщині до 31 літня 1918 р. І мли. т хліба, 400 млн штук яєць, до 50 тис. т живої ваги великої рогатої худоби, сало, цукор, льон, пеньку, марганцеву руду.

122

План організації університету був розробленій комісією з представників товариства «Праця», Українського иауковбго товариства і товариства «Просвіта». Український народний університет було відкрито 5 жовтня 1917 р. у складі історико-філологічного, правничого і фізико-математичного факультетів. Лекції відбувалися в приміщенні Університету Св. Володимира.

123

Міхновський Микола Іванович (1873–1924) — визначний громадський і політичний діяч, публіцист. Родом з Прилуччини.'За студентських років належав до

«Братства Тарасівців». Працював адвокатом у Харкові. Автор праці «Самостійна' Україна», ідеолог державної самостійності Украйні. Однії із засновників «Революційної Української партії» (1889). 1902 р. створив Українську Народну партію. У 1912–1913 рр. — редактор Харківського тижневика «Сніп».

Під час Першої світової війни — підпоручик юстиції, служив у Київському окружному військовому суді.

29 березня 1917 р. заіпіціюнав у Києві нараду українських вояків гарнізону. Організатор і автор статуту Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка, член Українського військового організаційного комітету і Українського Генерального Військового Комітету, прихильник створення регулярної української армії.

Член Центральної Ради; суперник С.Пет люрн в боротьбі за лідерство у військовій сфері, внаслідок якої вийшов з УГВК. Зробив спробу проголосити самостійність України, спираючись на Полуботківський полк. До осені 1917 р. перебував при штабі однієї з армій Румунського фронту.

У 1918 р. — Один з засновників Української Демократичної Хліборобської партії. Згодом працював у шкільництві й кооперації на Кубані. Переслідуваний радянською владою, наклав на себе руки в Києві.

124

Павелко Віктор Гаврилович. — прапорщик російської армії, служив у 39-й пішій запасній бригаді. Член Українського військового клубу ім. П. Полуботка і секретар Українського Військового Організаційного Комітету, молодший офіцер полку ім. Богдана Хмельницького. Лук'янов ГригорШ Степанович — прапорщик російської армії. Учасник наради вояків Київського гарнізону 29 березня 1918 р., член Українського військового клубу ім. П. Полуботка, секретар Українського Військового Організаційного Комітету, молодший офіцер полку ім. Богдана Хмельницького.

125

Брати Шемети походили з Полтавщини із старовинного шляхетського роду, землевласники.

Шемет Володимир Михайлович (1873–1933) — громадський і політичний діяч, публіцист. Член І Державної Ради (1905). 1906 р. очолював разом з М.Міхиовським Українську Народну партію. Редактор першої в Росії газет тижневика українською мовою «Хлібороб» (Лубни, 1906). Один із засновників львівської газети «Рада».

Активний діяч Революційної Української партії, згодом — Української народної партії М.Міхновського

1917 р. — член Центральної Ради. Один з організаторів Української Демократичної-Хліборобської партії.

З 1919 р. — працівник ВУАИ. Репресований.

Шемет Сергій Михайлович (1875–1957) — громадський і політичний діяч. Закінчив Технологічний інститут у Санкт-Петербурзі, інженер. Заснував культурне товариство «Родина» (1900–1904).

Один з організаторів Української Народної партії та Української Демократично-Хліборобської партії. Очолював делегацію Лубенського хліборобського з'їзду до Центральної Ради в березні Л918 р., один з ініціаторів скликання і учасник всеукраїнського конгресу хліборобів.

З 1919 р. — на еміграції (Австрія, Німеччина, Франція, Австралія). Член Ради присяжних монархічного Українського Союзу Хліборобів-Державників, особистий секретар П. Скоропадського, провідна постать ге індіанського руху. Один з фундаторів «Союзу Українських організацій Австралії».

126

Липинський В'ячеслав Казимирович (1892–1931) — історик, філософ політичний діяч. Освіту здобув у Краківському та Женевському університетах.