Читати книгу - "Quo vadis"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І так збігають наші дні й місяці в сердечній злагоді. Слуги наші й раби вірують у Христа, адже він любов заповідав, отож і любимо всі одне одного. Не раз, коли сонце заходить або коли місяць блищить уже на воді, розмовляємо з Лігією про колишні часи, які нині видаються нам сном, і, коли подумаю, що ця люба голова, яку я щодня гойдаю на грудях, близькою була до муки й загибелі, всією душею славлю Господа мого, бо з тих рук він єдиний міг її вирвати, врятувати на арені й повернути мені назавше. О Петронію, бачив же, скільки це вчення дає розради і стійкості в недолі, скільки терплячості й мужності перед лицем смерті, тож приїдь, подивися, скільки дає щастя в звичайних буднях життя. Бачиш, люди не знали досі Бога, якого б можна було любити, тому не любили й одне одного, і звідси йшла їх недоля, бо як світло з сонця, так щастя з любові випливає. Не навчили їх цієї істини ні законодавці, ні філософи, і не було її ні в Греції, ні в Римі, а коли говорю: ні в Римі, – це значить на всій землі. Сухе й холодне вчення стоїків, до якого схиляються люди доброчесні, гартує серця, як меч, але радше робить їх байдужими, замість того щоб робити ліпшими. Але навіщо це я говорю тобі, який більше навчався й більше за мене знає. Ти ж знав також Павла з Тарса і не раз розмовляв з ним подовгу, тож знаєш найліпше, що проти істини, яку він проповідував, усі вчення ваших філософів і риторів хіба не є мильними бульбашками й порожнім брязкотом слів без значення? Пам'ятаєш запитання, яке він задав: «А коли б імператор був християнином, невже не почувалися б ви безпечнішими, певнішими у володінні тим, чим володієте, чужими тривогам і спокійними за завтрашній день?» Але ж ти сказав мені, що наше вчення – ворог життя, а я відповім тобі тепер, що, коли б від початку мого листа повторював лише два слова: «Я щасливий!», – і то висловити свого щастя тобі не зумів би. Скажеш мені на це, що моє щастя – це Лігія! Так, любий! Тому, що кохаю її безсмертну душу і що обоє любимо одне одного в Христі, а в такій любові немає ні розлук, ні зрад, ні перемін, ні старості, ні смерті. Бо коли мине молодість і врода, коли зів'януть наші тіла і настане смерть, любов залишиться, позаяк залишаться душі. Перш ніж очі мої розкрилися на світло, я готовий був заради Лігії підпалити навіть власний дім, а тепер тобі говорю: не кохав її, бо кохати навчив мене лише Христос. У ньому – джерело щастя та спокою. Це не я говорю, це сама очевидність. Порівняй ваші пронизані тривогою насолоди, ваші непевні захоплення завтрашнім днем, ваші оргії, подібні до поминальних тризн, із життям християн, і знайдеш готову відповідь. Але щоб міг ліпше порівняти, приїдь у наші пропахлі чебрецем гори, до наших тінистих гаїв, на наші вкриті плющем береги. Чекає на тебе тут спокій, якого ти давно не зазнавав, і серця, що люблять тебе щиро. Ти ж, маючи душу шляхетну й добру, мусиш бути щасливим. Гострий твій розум зуміє розпізнати істину, а розпізнавши, полюбиш її, – адже можна бути їй ворогом, як імператор і Тигеллін, але байдужим до неї ніхто бути не зуміє. О мій Петронію, удвох із Лігією тішимо себе сподіванням, що побачимо тебе незабаром. Бувай здоровий, щасливий і приїзди».
Петроній отримав листа Вініція в Кумах, куди прибув разом з іншими августіанами, що супроводжували імператора. Багатолітня його боротьба з Тигелліном добігала кінця. Петроній уже знав, що мусить у ній зазнати поразки, і розумів причину. В міру того як імператор з кожним днем опускався все нижче до ролі комедіанта, блазня і візника, в міру того як поринав усе дужче у хворобливу, гидку, тваринну розпусту, витончений арбітр елегантності ставав йому тільки тягарем. Коли Петроній навіть мовчав, Нерон вбачав у його мовчанні докір, навіть коли хвалив, відчував знущання. Блискучий патрицій дратував його самолюбство і збуджував заздрість. Його багатство й чудові витвори мистецтва стали предметом пожадливості й імператора, і всевладного міністра. Щадили його досі з огляду на поїздку до Ахайї, в якій його смак, його розуміння грецьких реалій могли знадобитися. Але поступово Тигеллін почав утлумачувати імператору, що Каррінат переважає смаком і знаннями Петронія і що ліпше за нього зуміє організувати в Ахайї
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Quo vadis», після закриття браузера.