Читати книгу - "Гірка правда"

В науково-теоретичній конференції "Роль націоналізму в процесі державотворення України", організованій ОУН-м, бере участь начальник соціально-психологічної служби Збройних Сил України ген. В. Мулява,[511] виголошує там промову, а при цій нагоді заявляє: I хочу запевнити, що в Збройних Силах є ті, хто готовий в будь-яку мить підняти ще один прапор - не білий, капітулянтський, а прапор, який в усьому світі означає боротьбу до кінця: воля або смерть. І колір того прапора - червоно-чорний. [512]

Натяк -виразний. І вказує він на міжнародний контекст. Невже існує новий фашистський Інтернаціонал?

А сказане ген. В. Мулявою - це вже не пропаганда Слави Стецько, це вже - правдива загроза для України. З боку сил українського націоналізму, який звив уже своє гніздо у збройних Силах України.

Все це - результат поїздок емісарів від усіх трьох фракцій ОУН на Україну. Хоч кривдячим було б твердити, що всі, хто їздить на Україну, несуть зі собою ідеї націоналізму. Багато їздить відвідати рідних, багато молоді їздить з дійсно патріотичних міркувань. Несуть теж на Україну збережену на Заході культуру. їздив з прекрасним співом в Україну 1991 р. оперний співак Йосип Гошуляк. їздив з поетичним словом Яр Славутич. Але це - окрема справа.

Однак у наслідку діяльності емісарів ОУН на Україні в націоналістичну дуду почали грати деякі часописи на Україні. З українського політичного лексикону зникло слово "патріотизм", його заступило слово "націоналізм". Це не випадкова підміна цих двох понять. До омани народу залучаються всі сили. Поет Ростислав Братунь, той, що десятиліттями гавкав на ОУН, в інтерв'ю "Робітничій газеті" каже: ... націоналізм - вища форма патріотизму...[513] Багатьох можна підозрювати, що вони дійсно не знають суті українського націоналізму, але цього не можна сказати про Ростислава Братуня. Він прекрасно знає про що говорить. Він свідомий всієї злочинності українського націоналізму. І він свідомо, вчиняючи злодіяння, підмінює поняття "патріотизм" поняттям "націоналізм".

Годі дивуватися суто націоналістичній львівській газеті "За вільну Україну", але ідеї українського націоналізму поширюють такі газети, як "Літературна Україна", "Молодь України", журнал "Україна". Цей останній фінансований тією ж особою, котра фінансувала "похід" Степана Хмари, члена Секретаріату КУН (Конгресу Українських Націоналістів, тобто відміни ОУН-б) на Крим з кількомастами націоналістів.

Дмитро Павличко, якого я довгі роки вважав сумлінням українського народу, голова комісії у закордонних справах Верховної Ради України пише текст марша війська України, в якому є слова про наступність УПА в традиціях українського війська. А Президент України Леонід Кравчук, під час зустрічі зі своїми представниками, говорячи про постання УПА, каже: Цю дату треба відзначити саме як історичну, подобається це комусь чи не подобається. [514] Цю думку Президент підтверджує у промові на урочистих зборах з нагоди Дня незалежності 22.08.1992 р. Референдум став справжнім всенародним, багатоголосим вічем, багатомільйонною Радою славних лицарів Війська Запорізького, героїчних оборонців Української Народної Республіки, солдат і партизанів Другої світової війни, героїв і мучеників Української Повстанської Армії. [515]

Діяльність емісарів ОУН приносить результати. Збройні Сили України, маючи такого начальника соціально-психологічної служби, як ген. В. Мулява, через свої пресові органи, явно поширюють ідеї українського націоналізму. Як пише львівський кореспондент газети "Правда" Віктор Дрозд, газета Прикарпатського Військового Округу "Армія України", з нагоди 50-ліття УПА опублікувала матеріали, які є просто калькою ідей ОУН, а навіть умістила карту етнічних українських земель, які повинні стати частиною української держави. Ця карта така ж, як і публіковані вже в цій книжці.[516]

До експансії українського націоналізму з Заходу на Україну спричинилися у великій мірі вояжі політиків з України - в Канаду, США, Австралію, де їх угощали на банкетах і поза банкетами, звідки везли подарунки.

Була (є) й інша форма експансії. Оце "Літературна Україна" поскаржилася на своїх сторінках на фінансові труднощі, а орган ОУН-б - "Гомін України" зразу ж відгукнувся, провів збірку грошей, до дня 30.09.1992 р. вислано "Літературній Україні" 14 тисяч доларів. А відомо -хто дає, той має право вимагати. Та й без вимог "Літературна Україна" зразу ж після подачки назвала "Гомін України" "братнім тижневиком".

Історичний досвід показує, що час імперіалізму типу "поширення території" (Великобританія, Франція, Голландія, Бельгія, Італія, Іспанія, Португалія) давно минув, а український націоналізм ще й досі не може цього збагнути. Як і російські шовіністи. Тепер сила в того, хто економічно панує, диктує (США, Японія, Німеччина).

Загрози для України з боку українського націоналізму не бачать деякі київські газети й журнали. їхнє писання, а також підтримка ОУН-УПА з боку таких діячів, як Дмитро Павличко, Іван Драч закрили роти тим українцям, котрі постраждали від бандерівців, які втратили своїх близьких. Люди знов почали боятися ОУН, як і 50 років тому. Навіть такі газети, як "Демократична Україна" не б'ють на сполох, теж "Робітнича газета" лише час від часу, неначе на берегах, публікує листи спротиву ОУН-УПА.

Редакції "Літературної України", "Молоді України" не те, що не бачать загрози з боку ОУН, вони її не хочуть бачити. Я звертав їхню увагу на цю небезпеку, писав листи до українських інтелектуалів, але ніколи не одержав відповіді. Тільки для прикладу наведу фрагменти одного з моїх листів у Київ:

Брамптон, 3 червня 1991 р.

Головному Редактору "Літературної України", Київ.

Я - постійний читач "Літературної України". Я її виписував, коли ще 10 років тому жив у Польщі, проте тоді я не