Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

Карпович ні про що не забуває! А тут що? Невже ці хлопці виявилися вам не по зубах? Ні, скоріше ви, Іване Карповичу, зрозуміли, що ті жиди у плащах і з кольтами не мали нічого проти вас, вони виконували послугу для ваших ворогів у Петрограді. Навіщо ж мститися канчуку, краще вдарити по тих, хто його тримає! Ви так вирішили? Вичікували, щоб ударити по ваших столичних ворогах! Ви вмієте чекати і вмієте бити так, щоб було дуже боляче, а ніхто й не здогадався, хто ж бив! Правосуддя блискуче тріумфує, і ніхто навіть не подумає, що до цього причетний Іван Карпович! Бо він сидить собі у Криму, їздить верхи в горах разом із татарами, прикидається дурником і у вус не дує. Бо ж думає, що обіграв контррозвідку. Обіграв так чисто та впевнено, що вона нічого не помітила! І не помітила б, якби не я. Бо я зацікавився вами, Іване Карповичу. Я побачив, що ви сильний гравець, що вас не так легко перемогти, як думає моє дурне керівництво!

— Хіба можна так про начальство? — злякався я.

— Я щодня думав про вас, Іване Карповичу, що називається, ламав голову. І потроху-потроху почав розплутувати вашу гру. Розкусив її! Але справа в тому, що в мене не було жодних доказів. Керівництво і так мене не любило, воно б відкинуло мої припущення. Мені були потрібні докази! Але ж ви працювали так чисто, Іване Карповичу! Ви не залишали мені шансів! Та я уважний читач ваших історій. І ви неодноразово писали, що у складних випадках треба скласти мапу ситуації, щоб побачити все у комплексі.

— Господи, я і слів таких не знаю! Це все граф!

— І я почав малювати схему. І побачив, що є проблема. Я не міг пояснити, яким чином Єлизавета Павлівна здогадалася підігрувати вам. Після вашого призову ви не бачилися, листи ми контролювали, за хутором стежили, якусь цидулку від вас пронести не могли. Невже ви все знали заздалегідь і підготувалися? А може, ви шифрували щось у листах? Я доручив нашим шифрувальникам перевірити ваші листи на наявність таємного коду. Вони нічого не знайшли.

— То ви забирали мої листи? Як можна, ваша благородь! — образився я.

— Ми читали їх, переписували і відправляли адресату. Я наказав просвічувати листи: а раптом ви писали непомітним чорнилом, як це люблять робити бунтівники? Але і це нічого не дало. Якісь безневинні листи. Потім ви взагалі листи припинили писати, а надсилали листівки, здебільшого з краєвидами Криму. Єлизавета Павлівна вам не відповідала. Окрім єдиного разу. І її відповідь була дивною. Вона написала вам, щоб ви більше не писали, не надсилали листівок. Але ви продовжили. І більше вона не протестувала. Аж до самого від’їзду! Я спочатку нічого не помітив тут, а потім, уночі, мені відкрилося! Відповідь Єлизавети Павлівни була сигналом, що щось пішло не так. Я подивився на дати ваших листів. Якщо рахувати після того, як ви написали Єлизаветі Павлівні про Груню, ви надіслали їй дев’ять листів, які ми всі прочитали. Відповідь Єлизавети Павлівни була після п’ятого. Шостий прийшов так швидко, наче ви одразу написали його, як тільки отримали лист із хутора.

— Я нічого не розумію, ваша благородь.

— І я замислився: а чому вона відповіла? Що саме пішло не так? Якщо вважати, що у ваших листах був якийсь код, то вона могла не зрозуміти його. Або лист міг не дійти. Красива ідея? Ви нумерували свої послання. І от коли після п’ятого листа надійшов сьомий, Єлизавета Павлівна просигналізувала вам, що шостий лист загубився. І ви швиденько надіслали його дублікат!

— Я листівки надсилав! З краєвидами.

— Але де міг зникнути лист? Я поїхав до Ромен. З ваших історій, Іване Карповичу, я навчився такого прийому, як брати на арапа, тобто відчайдушно блефувати. Я сказав начальнику пошти, що в мене є неспростовні докази того, що він украв ваш лист. Бідолаха ледь не обробився з переляку і лист мені віддав. Казав, що вкрав його, щоб потім продати, бо ж ваші листи будуть після війни на вагу золота, коли ви знову станете одною з головних знаменитостей імперії. О, бачу, ви зацікавилися інформацією про лист. Ось він, звичайний ваш лист із Криму. Конверт, листівка з сухим описом ваших справ і найкращими побажаннями. Ми просвітили листівку, дивилися її і так і сяк, та нічого не знайшли. Я дуже засмутився. Мені ж здавалося, що це буде та ниточка, яка приведе мене до ваших таємниць! А ниточка обірвалася. Я страшенно напився, блював, уночі спав дуже неспокійно, мені було погано, а вже під ранок на мене знову зійшло одкровення. На вас же воно теж сходить, Іване Карповичу? Це одкровення — нагорода за велику працю, за впертість і завзятість, за те, що ми не відступаємо!

— Яке одкровення, ваша благородь?

— Я подумав про один ваш лист! Один із перших! Нудний лист, але там було щось про ядро та лушпину. Перечитав. Ви писали, що це цитата зі Святого Писання: «Не біжи за ядром солодким, бо шлях до раю веде через лушпину непримітну». На жаль, я не дуже добре вчив Закон Божий, то одразу не звернув уваги на цей вислів. Спитав знайомого панотця, хорошого знавця Святого Писання, той відповів, що такого вислову в Біблії немає! І тоді я все зрозумів! Що ми бігли за плодом солодким, тобто за аркушами листів і листівками, але забували про конверт! Про лушпини непримітні! А я ж його встиг викинути до урни. Дякувати богові, що прибиральниця не встигла опорожнити її! Я знайшов той конверт. Попросив опрацювати його в нашій лабораторії. І виявилося, що на ньому був текст, написаний спеціальним чорнилом, яке можна було прочитати лише після хімічної обробки! Її провели, на жаль, не дуже професійно, ми ж не знали рецепту. І частину тексту було знищено. Але вистачило і того, що залишилося. Це була детальна інструкція дій Єлизаветі Павлівні з приводу того, як їй треба закрити всі справи на хуторі і бути готовою вирушити у поїздку. Тож виявилося, що з самого початку ви детально інструктували її! У вас був зв’язок із нею, а ми нічого і не помічали! Це знову такий випадок, коли ми думали, що контролюємо вас, Іване Карповичу! А насправді ви використовували ту нашу впевненість і вели свою гру! Перший лист, із рецептом розчину, яким обробляти конверти, ви,