Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Спробую. Не впевнений, звісно, що пам’ятаю все, я там був разів п’ять-шість, коли в батька прокидалися батьківські почуття, і він вимагав мене в матері, щоб виростити з хлюпика чоловіка, – Альгін стиснув зуби, згадавши неприємне. А потім із жалем додав: – Але я знаю тільки замок на материку. Той, що на острові – не знаю зовсім, я там ніколи не був.

– Будемо молитися, щоб Гедеон був тут, – без тіні усмішки запевнив Ойхільд. – Раз він полює за престолом, немає потреби ховатися на Хелкеші! – А напіворк має рацію. Якщо Гедеон зважився на наступний хід, навіщо йому ховатися?

Альгін узяв магоперо, і рука завмерла над папером. Потім він швидко накидав схему. На папері з’явився хід, кілька поворотів, кімнати або камери, які Альг знав, і навіть потаємний хід, який він знайшов, ще будучи підлітком.

– Не впевнений, що його не охороняють зсередини. Ось тут і тут, – він позначив хрестиками камери, – зазвичай перебували бранці. Батько привозив полонених із далеких походів. Їхня доля мені невідома, – навіщось виправдався він. – Ось тут, – він продовжив креслити, – завжди були вартові. Не знаю, наскільки вони зараз посилені.

У коридорі почулися квапливі кроки, я підскочила до дверей і відсунула засув, у кімнату увійшов захеканий Скріраніель. За спиною лук і сагайдак зі стрілами. Чудово, ельф іде з нами! Ми коротко розповіли йому все, що знали.

– Нас можуть усіх посадити за використання магії в особистих цілях. Щоправда, не знаю як надовго, – після деяких роздумів вимовив Скріраніель. – Але те, що насувається, несе більшу небезпеку, ніж загроза сісти за ґрати. Скільки в кого накопичувачів?

Друзі почали вивертати кишені та перетрушувати сумки. Виявилося, що в нас є пошуковий бісер, п’ять магом’ячів, дві дюжини накопичувачів, сім флаконів сопільника і чотири флая.

– Де саме розташований замок? – Рані дістав блокнот і приготувався записувати.

– У Суниці, недалеко від Полів Безлюддя.

Скріраніель щось записав і почав вираховувати. Цифри стовпчиками лягали на листок блокнота. Через якийсь час він сказав:

– Якщо готові, то ризикнемо.

Ми схвально загуділи. Рані накинув дивне заклинання, начебто світ був, але ми ніби розчинилися в ньому.

– Це щит відсутності, – шепнув на вухо Гера.

Потім з рук ельфа зірвалося синє вікно порталу.

– Швидко, поки нас не засікли, – кивнув Рані.

Ми один за одним стрибнули у портал, останнім вивалився на нас Скріраніель.

– Руточко, я тутечки! – ощасливив мене Шафран.

– Чудово! – відгукнулася я. – Рані, у тебе, бува, не залишилося зілля, щоб бачити в темряві?

– Хіба що кілька крапель, а що?

– Шафрану вистачить.

Ельф дістав майже порожню пляшечку, я струсила кілька крапель у долоню.

– Дружечок, пий і лети на розвідку.

Клоп занурив хоботок у зілля, а потім злетів угору. Ми поки що оглядалися. Випали, до речі, дуже вдало: ні в кущі, ні в дерева не врізалися. Опинилися біля підніжжя невисокого пагорба, звідси добре було видно високий похмурий замок. Шпилі чотирьох веж по периметру протикали темне беззоряне небо. Ось дощ якраз був би нам на руку! Варта у дощ зазвичай ховається. Та й патрулі дуже формально виконують свою роботу. Це тільки адептів-магів ганяють і в хвіст і в гриву. Їм що гроза, що сніг, що пекуче сонце – будь люб’язний, відчергуй!

– Ліку, Альге, – покликав Рані, дістаючи стрілу з сагайдака, – йдіть нагору, дізнайтеся що і як.

Лікраніель з Альгіном, пригнувшись, а потім і розпластавшись по землі, поповзли на вершину пагорба. Через деякий час повернулися. Вдалині загурчав грім.

– Чудово! – озвучив мої думки Скріраніель. – Якщо буде гроза, нам це допоможе.

Лік виглядав засмученим.

– Дивно, таке враження, що замок порожній.

– Альге? – повернувся до нього Рані. – Що скажеш?

– Не подобається мені все це. Або нас засікли, або батько заздалегідь приготувався до того, що ми прийдемо за Кхиброю.

– Ми все ще під щитом відсутності, – заспокоїв Скріраніель і вимовив заклинання, посилюючи щит.

– Рані, – зважилася поставити йому запитання, яке, напевно, крутилося в голові кожного з нас, – чому ти не використовував щит відсутності, коли ми шукали Королеву?

– Дуже затратно по силах, – пошепки відповів ельф. – Там ми берегли сили, щоб підстрахувати нашу групу. Ніхто не міг передбачити того, що могло статися.

Ельф має рацію. Ніхто з нас навіть не здогадувався, чим могла закінчитися кожна наша пригода.

– А як нас знайде Шафран? – занепокоївся Герман.

– Він вилетів з-під нашого щита, під щит і повернеться, – заспокоїв його Скріраніель.

Ми обігнули пагорб і попрямували до західного муру замку, туди, де був потайний хід. Кілька разів небо розкреслили блискавки, вихоплюючи похмурі кам’яні стіни, подекуди порослі мохом і диким плющем.

– Обережно, хтось іде, – приклав вказівний палець до губ Вася. Ми відступили на кілька кроків убік. На стежці з’явився патруль – троє молодих чоловіків років тридцяти в легких обладунках, з короткими мечами на боках. Добре, що ми під щитом і нас не видно і не чутно. Знову мигнула блискавка і майже одразу охнув оглушливий грім. Ми тихо рушили за патрульними.