read-books.club » Пригодницькі книги » Сонячний Птах 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонячний Птах"

227
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сонячний Птах" автора Вілбур Сміт. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза / Бойовики / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 160 161 162 ... 173
Перейти на сторінку:
на інше плече й кинувся бігти, розігнавши свої довгі ноги й долаючи відстань широкими стрибками, схожими на стрибки антилопи-канна.

Один із легіонерів скрикнув, коли нога підігнулася під ним, і впав, розтягнувшись у пилюці. Йому настав кінець, і він лежав, стогнучи в агонії від лютого болю у зведених судомою й порваних м’язах.

Другий побіг за Гаєм, і його кроки стали твердішими, коли ноги йому розслабилися й наповнилися новою кров’ю.

Вони бігли, доки сонце дійшло до зеніту, незважаючи на безжальну спеку полудня, й бігли доти, доки воно стало хилитися надвечір.

Попереду них, низько над обрієм, уже виднілася хмара, яка вічно висіла над озером Опет і тепер була для них бакеном надії, і Гай біг, піднявши обличчя до неї, інстинкт підштовхував його ноги і його волю, підштовхував його виснажене тіло, дозволяючи йому бігти, коли вся його фізична сила згоріла.

В останніх променях призахідного сонця мури й башти Опета світилися теплим рожевим кольором, а поверхня озера палахкотіла золотом, яке засліплювало очі.

Гай вибіг на караванну дорогу, випереджаючи інших мандрівників, які відступали на край дороги й гукали йому, коли впізнавали його.

– Молися за нас, святий отче!

– Нехай Ваал благословить тебе, святосте!

На півдорозі від скель, які оточували озеро й місто, легіонер, що супроводжував Гая, скрикнув дзвінким і сильним голосом:

– Прости мені, святий отче, я не можу бігти далі.

Його коліна підломилися під ним, він утратив напрямок руху й відбіг до краю дороги; обличчя йому спотворилося в агонії серця, яке не витримало й розірвалося, він упав обличчям униз і лежав без руху, померши ще до того, як доторкнувся тілом до землі.

Гай Бен-Амон побіг далі сам-один. Вартовий на брамі царського палацу Опета побачив його здалеку, й ворота розчинилися, готові його прийняти.

Таніт прокинулася від того, що її розбудили чиїсь лагідні руки. Біля її кушетки горіла лампа, й вона побачила, як Айна нахилилася над нею. Старе обличчя розтяглося в беззубій усмішці, мавпячі очі блищали в павутині старечих зморшок.

– Дитино, ти прокинулася?

– У чому річ, Айно?

Таніт швидко сіла, її настрій підстрибнув угору, як іскри над вогнищем надії, коли вона побачила усмішку Айни.

– Він прийшов! – сказала їй Айна з тріумфальною радістю в голосі.

– Гай?

– Так, святий отець прийшов.

– Ти певна? – запитала Таніт.

– Я чула, як про це кричать на вулицях. Усе місто збуджене. Вони кажуть, він пробіг від Заната до Опета за три дні, кажуть, він убив п’ятнадцятьох людей, які намагалися не відстати від нього. Їхні серця порозривалися, й вони залишилися лежати на дорозі.

– О, Айно! – Таніт обняла стару жрицю, пригорнувши її до своїх грудей. – Якщо він прибіг так швидко, то він, певно, знає.

– Так, дитино. Звичайно, він знає. Інакше чому він біг би з такою швидкістю? Один із прапорщиків, певно, знайшов його й передав моє послання. Він усе знає. – Айна кивком голови підтвердила свою впевненість. – Він знає!

– А де він тепер? – Таніт засміялася від збудження. – Ти знаєш, де він є?

– Він у царя. Він пішов прямо до палацу.

– О, хвала богині й усім богам, – видихнула Таніт. – Він пішов, щоб скористатися своїм впливом на Великого Лева. Ти думаєш, він матиме успіх, Айно? Чи цар змінить свою думку?

– Звичайно, змінить, дитино. Невже ти в цьому сумніваєшся? Якщо Гай Бен-Амон налаштувався на це, то він примусить самого Ваала змінити думку царя.

– О, я така щаслива, стара матусю!

Таніт припала до Айни, й вони втішалися присутністю одна одної посеред ночі. Аж поки нарешті Таніт відхилилася.

– Іди до нього, Айно. Почекай, коли він вийде з палацу. Розкажи йому все й повернися до мене з його посланням.

Коли Айна вже виходила з кімнати, Таніт крикнула їй навздогін:

– Скажи йому, я кохаю його. Скажи йому, я люблю його більше, аніж життя, більше, аніж усіх богів.

– Тихше, дитино, – сказала Айна. – Хтось може тебе почути.

Залишившись сама, Таніт знову лягла на свою кушетку, всміхаючись.

– А мені байдуже, – прошепотіла вона. – Гай тут, а все інше не має значення.

Ланнон слухав Гая з дедалі більшим жахом. Його першою думкою було, коли Гай з’явився некликаний і несподіваний посеред ночі, що він якимсь чином довідався про завтрашню церемонію принесення жертви. Він подумав про те, щоб відмовити Гаю в аудієнції, став міркувати, як йому ухилитися від зустрічі з ним, але, поки він над цим міркував, Гай прорвався до спальні Ланнона повз приголомшених охоронців, які марно протестували.

Ланнон піднявся голий від своєї наймолодшої дружини, але гнівні слова застигли в нього на губах, коли він побачив, у якому стані з’явився до нього Гай.

– Пробач, величносте, я приніс жахливі вісті.

Ланнон витріщився на нього, на його брудну й запилюжену туніку, нерозчесане волосся та зваляну бороду, на схоже на череп обличчя, з якого зникла вся плоть, на дикі очі в їхніх глибоких, оточених синцями очницях.

– Що з тобою, Гаю?

Він швидко підійшов до жерця й допоміг йому втриматися на ногах братською рукою.

Рада дев’ятьох, усі вельможні родини Опета, зібралися на нічну сесію й вислухали рапорт Гая Бен-Амона в нажаханій мовчанці. Лише коли він прохрипів свою останню фразу й важко опустився на стілець, почалося белькотіння про те, чия в цьому провина, кого слід покарати, і вияви жалості до себе й сумніви.

– Нам сказали, що того чоловіка знищено в битві під Сетом!

Гай відповів:

– Вам сказали тільки, що я знищив під Сетом тридцять тисяч рабів. Я їх не називав.

– Як можна було зібрати таку велику армію без того, щоб ми знали про це? Хто винний?

Гай відповів:

– Її було зібрано поза нашими кордонами. Ніхто не винний.

– А як щодо шахт? Ми повинні їх захищати.

Гай стомлено всміхнувся.

– Ми маємо такий намір.

– Чому ми тримаємо на кордоні лише один легіон?

Гай похмуро їм відповів:

– Бо ви відмовилися виділити гроші для кількох.

Тоді вони всі обернулися проти нього, їхні слова з гуркотом проникали крізь туман виснаження.

– Як ти пройшов непоміченим крізь ворожі лінії?

– Чи не був колись цей Тимон твоїм протеже?

– Ти знаєш його добре, ти його навчав, чи не так?

Гай подивився на Ланнона.

– Годі! – Голос Ланнона урвав останню фразу. – Його святість закликав націю до війни. Він показав мені копії сувоїв, які підписав, і я збираюся їх затвердити.

– А чи не зачекати нам трохи? – Це озвався Філон. – Чи не надто ми поспішаємо?

– А чого ти збираєшся чекати? – запитав Гай. – Поки вони розпорють тобі живіт списом

1 ... 160 161 162 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячний Птах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячний Птах"