Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

Хвилину Ярина перебувала у фрустрації та марно намагалась осягнути це дивне відкриття. Тобто, лише через те, що вона пролила соус, він придбав новий диван? Може він ще й речі не пере, а щодня купує нові?

Ярина не могла осягнути, що саме відчувала в цю мить. Ніяковість, образу, злість? Але це все так безглуздо! І неприємно.

З іншого ж боку, якщо Максим не може жити з маленькою плямою на дивані, питань до ситуації зі старими кросівками взагалі немає.

— За пів години буде їжа, — він поклав смартфон на комод та підійшов до Ярини, яка відчужено дивилась в простір перед собою.

— Ти купив новий диван? — вона повернулась та з-під лоба глянула на нього.

Максим озирнувся на нові меблі й на мить розгублено розкрив рота, ніби й забув, що така дрібна деталь може впасти в око та викликати питання. Але він майже одразу опанував емоції та усміхнувся:

— Так, давно хотів замінити. Він був старий, скрипів, — за вчорашній вечір Ярина не почула жодного звуку, який би видавали хоч якісь меблі в цій квартирі. — А сьогодні якраз мав час, то вирішив цим зайнятися.

В понеділок зранку. Ну, звісно.

— Зрозуміло, — вона вирішила не наполягати та не вибивати зізнання в тому, що їй більше не довіряють навіть сидіти на дивані без покривала. Лише гучно видихнула й критично озирнулась — майже як Сергій, який вишукував недоліки в чужій клініці. — Тоді який у нас план? Що робитимемо? 

— Якщо хочеш, можемо щось подивитися.

Ярина ще раз оглянула велику кімнату, але телевізора не побачила:

— Можна…

— Тоді сідай, а я принесу ноутбук, — Максим погладив її по плечу та пішов крізь арку коридором до іншої кімнати.

Пригнічена Ярина всілась на м’яке покривало та провела по ньому долонею. На такій ніжній тканині можна було б спати. Більше не було сенсу соромитися чи боятися щось зіпсувати, тому Ярина забралась на диван з ногами та схрестила перед собою руки. Якщо що, Максим купить собі нове покривало.

— Що хочеш подивитися? — він поставив на столик ноутбук, відкрив його та всівся поруч.

Вона невизначено повела плечем:

— Не знаю. А ти що хочеш?

— Можна якийсь бойовик, — з гримаси Ярини одразу стало зрозуміло, що вона б дивилась таке, тільки якби це був останній жанр, який залишився на планеті. — Або щось інше, — він легко знизав плечима та ввів пароль, щоб розблокувати ноутбук. З боку долинуло важке зітхання.

— Я нещодавно почала дивитися один серіал. Наче цікавий. Можемо разом спробувати, — Ярина схилила голову набік та втомлено глянула на Максима. Той з ентузіазмом кивнув та посунув до неї ноутбук, щоб вона знайшла те, про що казала.

До приїзду кур’єра з їжею їм вдалося подивитися хвилин десять першої серії, після якої Ярина поставила серіал на паузу та влаштувала психологічний аналіз та розбір всіх персонажів, яких вони встигли побачити в кадрі. Зрештою, не тільки Максимові перетворювати побачення на лекції.

Вони подивилися півтори серії, поки їли різні страви з грецького ресторану. Важко розмовляти з їжею в роті. Але потім настрій Ярини від розслабленого відпочинку та їжі піднявся, і вона з натхненням повернулась до обговорення, яке більше нагадувало монолог. Максим сидів до неї обличчям, уважно слухав та лагідно погладжував пасма рудого волосся. Раптом, коли Ярина зробила задовгу паузу, він притягнув її до себе за плечі й наполегливо поцілував у вуста. Вона розслабилася в його руках й відповіла на поцілунок.

За хвилину Максим відірвався, зробив вдих, усміхнувся й ледь чутно видихнув:

— Я кохаю тебе.

Він знову припав до неї губами, але одразу відчув, як Ярина напружилась й заціпеніла. Розгарячілий Максим миттєво пошкодував про сказане. Але багато хто в момент пристрасті може наговорити зайвого про почуття! Не до всього треба ставитися так серйозно.

Ярина ж кілька секунд не кліпала й намагалась навіть дихати тихіше. Їй було приємно проводити разом час, було очевидним, до чого стосунки рухалися, але… Кохання? Вона не готова відповісти взаємністю. Зрештою, стосунки це одне, а почуття — зовсім інше. Одне без другого, як і друге без першого, цілком мало право на існування. Взагалі невідомо як мало пощастити, щоб обидві ці речі зійшлися водночас.

— Слухай, я, — відповісти «дякую» на таке зізнання означало б зруйнувати стосунки. — Не те щоб, — вона набрала в легені більше повітря. Здається, цю теплу ніч вона проведе не в безпечному пентхаусі. Краще б змовчала чи удала, що не звернула уваги на зізнання. Але якщо для нього все серйозно, то нечесно морочити голову. — Мені здається, нам поки зарано казати одне одному такі слова. Ми знайомі лише кілька днів, — насичених, небезпечних, фатальних, але досі днів, а не місяців чи хоча б тижнів. — Ти мене не знаєш. Можливо, тобі подобається образ, який ти про мене склав…

Максим дивився на неї та думав, що й сам не зміг би вигадати гіршої відповіді на зізнання. Але Ярині вдалося це зробити. 

Вона мала рацію. Він й сам вважав, що погарячкував. Але її слова зачепили.

— Тобі не обов'язково казати те саме у відповідь, але не вирішуй за мене, що я відчуваю. 

З двома чашками чаю серед безладу закинутого ремонту було більше романтики, аніж тепер на новому м'якому дивані перед панорамними вікнами. Запанувала гнітюча тиша. Ярина думала ввічливо вичекати хвилин п'ятнадцять, запустити будильник та вдати, що їй терміново треба бігти. Але залишатися було настільки некомфортно, що вона одразу відсторонилась та підвелась: