Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

— Але лишити його відбитки на дрібних предметах після його смерті було легко,— сказав Страйк.— Досить просто притиснути до руки.

— Саме так,— підтвердив Лейборн, рушаючи до стіни з фотографіями і вказуючи на великий план ступки з товкачиком.— Тож ми повернулися до ось цього. Розміщення відбитків Чизвелла й осаду порошку натякало на те, що це підробка, тож отруїти сік могли за багато годин до того — людина, яка мала ключ, знала, які антидепресанти вживає дружина, знала, що Чизвелл погано відчуває смак і запах і завжди п’є вранці сік. Тож лишалося тільки впевнитися, що спільник кине у смітник неотруєний пакет з відбитками небіжчика і забере той, у якому зосталися сліди амітриптиліну. Ну і хто має кращу можливість це все здійснити, ніж сама пані? — риторично спитав Лейборн.— Але ж ось: алібі на час смерті залізне, вона за сімдесят з гаком миль від нього, коли чоловік ковтає антидепресанти. Та ще й листа лишила, і така гарненька акуратна історія складається: чоловік уже на межі банкрутства, його шантажують, а тут ще й дружина іде, от він і вкорочує собі віку... Але,— додав Лейборн, указуючи на збільшене фото Чизвеллового обличчя без поліетиленового пакета, з глибокою червоною подряпиною на щоці,— оце нам не сподобалося. Ми від самого початку думали, що це підозріло. Передозування амітриптиліну може викликати як сонливість, так і збудження. Ця подряпина натякає, що мішок на голову йому натягнули силоміць чужі руки. І ще оті відчинені двері. Останній, хто виходив чи заходив, не знав, як правильно їх зачинити, тож виходить, що останнім їх торкався не Чизвелл. Та ще й упаковка від пігулок зникла... воно від самого початку погано пахло. Нащо Джасперу Чизвеллу її викидати? — спитав Лейборн.— Отакі необачні помилочки.

— І майже вийшло,— сказав Страйк.— Якби тільки Чизвелл заснув від амітриптиліну згідно з планом, якби вони все продумали до найменших дрібниць — зачинили двері як слід, не ховали упаковку від пігулок...

— Але не продумали,— відповів Лейборн,— а їй бракує розуму вигадати досить відмовок.

— «Не можу повірити, що таке сталося»,— процитував Страйк.— А вона послідовна. В суботу ввечері казала нам: «Я гадки не мала, що так станеться», «Це здавалося нереальним»...

— У суді хай так скаже,— стиха мовив Вордл.

— Так! На що ти сподівалася, любонько, коли розтовкла жменю пігулок і підсипала йому в помаранчевий сік? — озвався Лейборн.— Винна, як є винна!

— Просто дивовижно, як люди обманюють самих себе, опинившись під впливом сильнішої особистості,— сказав Страйк.— Ставлю десятку, що коли Макмюрран її врешті розколе, Кінвара скаже: спершу вони сподівалися, що Чизвелл сам накладе на себе руки, тиснули на нього, але врешті-решт вона дійшла до межі, за якою вже не бачила відмінності — чи підштовхнути його до самогубства, чи самій підсипати йому пігулки в помаранчевий сік.

Я відзначив, що вона досі наполягає, буцім його довела до самогубства ця історія з шибеницями.

— Оце ви гарно постаралися, що поєднали факти щодо шибениць,— визнав Лейборн.— Ми тут трохи від вас відстали, але це дуже багато пояснило. Оце дуже секретно,— додав він, виймаючи з найближчої шухляди коричневий конверт і витрушуючи з нього фотографію,— надіслали вранці з міністерства закордонних справ. Як бачите...

Робін підійшла глянути — й одразу про це пожалкувала. Що за радість бачити, як тіло хлопчика-підлітка, якому видзьобали очі стерв’ятники, звисає з шибениці на закиданій камінням вулиці? Ноги в хлопця були босі. Робін здогадалася, що кросівки з нього хтось зняв.

— Вантажівку, що везла другу шибеницю, угнали. Уряд не отримав посилки, Чизвелл не отримав оплати. З цього фото можна виснувати, що ту шибеницю повстанці використовували для самосуду. Цей бідолаха, Семюель Мурапе, опинився не в тому місці не в той час. Учився в Британії, взяв вільний рік на самовизначення, поїхав до рідних... Видно погано,— додав Лейборн,— але ось, отут, за ногою...

— Так, схоже на зображення білого коня,— погодився Страйк.

У Робін у кишені завібрував мобільний, на якому вона вимкнула звук. Вона чекала на важливий дзвінок, але виявилося, що то повідомлення з невідомого номера.

Ти заблокувала мій номер, але треба зустрітися. Виникла надзвичайна ситуація, і нам обом дуже корисно було б їі вирішити. Метт

— Нічого важливого,— сказала Робін Страйкові, кладучи мобільний у кишеню.

Це було вже третє повідомлення від Метью за сьогодні.

«Надзвичайна ситуація, ти ба».

Мабуть, Том дізнався, що наречена спить з його добрим другом. Може, погрожує подзвонити Робін чи зайти в офіс на Денмарк-стріт, щоб дізнатися, наскільки в курсі вона. Якщо Метью думає, що для Робін — яка наразі стоїть біля численних фото отруєного й задушеного міністра — то «надзвичайна ситуація», він помиляється. Зробивши над собою зусилля, вона зосередилася на розмові, яка точилася в штабі розслідування.

— ...історія з кольє,— казав Страйкові Лейборн.— Набагато переконливіша за ту, яку він розказав нам. Ота казочка, ніби він мав їй не дати зашкодити собі.

— То Робін змусила його змінити версію, а не я,— відповів Страйк.

— А... ну, гарна робота,— сказав Лейборн до Робін трохи зверхньо.— Я коли брав у нього свідчення, одразу подумав, що то слизький малий негідник. Такий нахаба! Щойно вийшов з тюрми і все таке. І жодних докорів сумління, що переїхав ту бідну жінку.

— Яку вас справи з Францескою? — спитав Страйк.— То дівчина з галереї.

— Вдалося зв’язатися з її батьком у Шрі-Ланці, й він не зрадів. Власне, від нього сама завада,— відповів Лейборн.— Намагається тягнути час, щоб адвокати її підготували. Дуже незручно — вся родина десь за кордоном. Довелося натиснути на нього по телефону. Цілком розумію, чого він не хоче, щоб усе це вийшло в суді, але нічого не вдієш. Такі речі дають цікаве уявлення про ментальність вищих прошарків, га? В їхньому випадку одне правило...

— Щодо цього,— перебив Страйк,— а з Ааміром Малліком ви розмовляли?

— Так, ми його знайшли там, де сказав ваш хлоп — Гатчинс, так?.. У сестри. Він має нову роботу...

— Ой, я така рада,— не стрималася Робін.

— ...і спершу не дуже нам зрадів, але зрештою виявився відвертим і помічним. Розповів, що