Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

Якийсь плоскоголовий перескочив через дерево, роззявивши рота й вишкірившись. Шукач побачив, як він чорніє в повітрі, почув гучний рев у вухах, а тоді в нього вгризся Тулів меч і відкинув його назад. Із нього, наче з розтрощеної пляшки, бризнула кров.

Ще один поліз угору, і Тридуба повністю відрубав йому мечем руку, а тоді зіштовхнув його зі схилу щитом. Над упалим стовбуром тепер юрбою перли все нові й нові плоскоголові. Шукач вистрілив одному в лице щонайбільше за крок від себе, витягнув ніж і штрикнув його в нутрощі, щосили кричачи. По його руці потекла тепла кров. Коли шанка впав, він вирвав у нього з лапи кийок і замахнувся ним в іншого, не влучив і відступив. Бійці повсюди кричали, кололи й рубали.

Він побачив, як Дрижак чоботом притиснув голову одного шанка до дерева, високо здійняв щит над нею та глибоко вгородив його металевий край йому в лице. Другого шанка він збив із ніг сокирою, бризнувши кров’ю Шукачеві в очі, а тоді схопив ще одного, який перескочив через дерево, і вони разом покотилися по мокрій землі, невпинно перекидаючись. Шанка опинився вгорі, і Шукач уперіщив його по спині кийком — раз, двічі, тричі, — а Дрижак спихнув його і, незграбно підвівшись, наступив йому на потилицю. Він понісся далі й зарубав ще одного плоскоголового, що якраз проштрикнув списом у бік верескливого карла.

Шукач кліпнув і спробував рукавом стерти кров із очей. Побачив, як Мовчун підняв ніж і штрикнув ним у череп плоскоголового. Клинок прослизнув йому крізь рот і міцно пришпилив його до стовбура дерева. Він бачив, як Тул знов і знов гамселив одного шанка великим кулаком по обличчю, аж поки його череп не обернувся на суцільне червоне місиво. Над ним вискочив на дерево плоскоголовий із піднятим списом, але перш ніж той устиг його заколоти, Доу підскочив і відрубав йому ноги. Шанка з криком закрутився в повітрі.

Шукач побачив, як шанка верхи на карлі вигризає великий шматок із його шиї. Висмикнув спис із землі позаду себе й метнув його просто в спину плоскоголовому. Той упав, белькочучи та дряпаючи себе по плечах у намаганні добратися до зброї, та спис проштрикнув його повністю.

Ще один карл із ревом борсався, а йому в руку вп’явся зубами шанка, якого той гамселив другою рукою. Шукач ступив один крок, ідучи йому на допомогу, але не встиг він туди дістатись, як на нього пішов плоскоголовий зі списом. Шукач вчасно це помітив й ухилився від нього, ударив його ножем по очах, коли той ішов повз нього, а тоді гепнув кийком по потилиці й відчув, як його голова хряскає, наче яйце, що розбивається. Повернувся до іншого шанка. Здоровезного. Він роззявив пащу на Шукача й вишкірився; з його зубів потекла слина, а в пазурах він тримав велику сокиру.

— Давай! — закричав на нього Шукач, здійнявши кийок і ніж.

Перш ніж той устиг піти на нього, йому за спину зайшов Тридуба й розітнув його від плеча до грудей. Бризнула кров, і він упав ниць у багнюку. Йому якимось робом вдалося трохи піднятись, але так він тільки гарно підставив обличчя під удар Шукачевого ножа.

Тепер шанка відступали, а карли волали та рубали тих, хто тікав. Останній з них верескнув і пішов до дерева, спробувавши перелізти через нього. Меч Доу вирубав у нього на спині криваву рану, з якої виднілося червоне м’ясо та уламки білої кістки, і він забелькотів. Він упав, заплутавшись, на гілку, сіпнувся й завмер, безвільно звісивши ноги.

— Їм кінець! — проревів Дрижак. Його обличчя під довгим волоссям було заляпане кров’ю. — Ми їх зробили!

Карли зраділи, загукали й потрусили зброєю. Принаймні більшість із них. Двоє лежали нерухомо, а ще кілька валялися поранені, стогнучи та булькаючи крізь зціплені зуби. Шукач гадав, що їм не надто хочеться святкувати. Тридубі теж.

— Стуліть писки, йолопи! Поки що вони пішли, та прийдуть нові. Ось чим погані плоскоголові — завжди знайдуться нові! Приберіть ці трупи! Позбирайте всі стріли, які можна! Вони нам придадуться вже сьогодні!

Шукач уже пошкандибав назад, до пригаслого багаття. Катіль лежала там, де він її покинув, швидко й неглибоко дихаючи та притиснувши одну руку до ребер біля стріли. Вона вологими круглими очима дивилася, як він іде, і нічого не казала. Він теж нічого не казав. А що тут можна було сказати? Він узяв ніж і розрізав її скривавлену сорочку від стріли до краю, а тоді зняв її з Катіль так, щоб побачити стрілу. Вона застрягла між двома ребрами з правого боку, просто під груддю. Кепське місце для пострілу, якщо таке взагалі буває.

— Усе гаразд? — пробелькотіла вона, цокаючи зубами. Обличчя в неї було біле як сніг, а очі — гарячково ясні. — Усе гаразд?

— Усе гаразд, — сказав він і стер великим пальцем бруд із її мокрої щоки. — Не панікуй тільки, добре? Ми все владнаємо.

А тим часом він думав: брехло ти сране, Шукачу, боягузе ти сраний. У неї ж стріла в ребрах.

Тридуба сів біля них навпочіпки.

— Стріла має вийти, — сказав він, сильно насупившись. — Я її потримаю, а ти тягни стрілу.

— Що?

— Що він каже? — просичала Катіль із кров’ю на зубах. — Що він...

Шукач обома руками взявся за стрілу, тим часом як Тридуба взяв її за зап’ястки.

— Що ви...

Шукач потягнув, але стріла не вийшла. Він потягнув, і з рани довкола стріли побігла кров, стікаючи двома темними лініями з її блідого боку. Він потягнув, і її тіло засіпалось, ноги захвицались, а тоді вона заволала так, ніби він її вбивав. Він потягнув, і стріла не вийшла, не посунулася навіть на палець.

— Тягни! — просичав Тридуба.

— Та не виходить вона, бля! — загарчав йому в лице Шукач.

— Гаразд! Гаразд.

Шукач відпустив стрілу, а Катіль закашлялась і забулькотіла, здригаючись і трусячись, судомно вдихаючи та пускаючи рожеву слину.

Тридуба потер щелепу й залишив у себе на обличчі кривавий слід.

— Якщо не можеш її витягнути, тобі доведеться її проштовхнути.

— Що?

— Що він... каже? — пробулькотіла Катіль, цокочучи зубами.

Шукач ковтнув.

— Її треба проштовхнути.

— Ні, — пробурмотіла вона, округливши очі. — Ні.

— Ми мусимо.

Він узявся за стрілу, обламав її посередині