Читати книгу - "Під скляним ковпаком"

ентузіазму, скільки свого часу — фотографування моєї постави в коледжі, коли треба було стояти голою перед камерою, усвідомлюючи, що цей фотознімок цілком оголеної мене опиниться в розділі «Фізична підготовка» моєї особової справи, а біля нього стоятиме оцінка від «незадовільно» до «відмінно», залежно від рівності моєї спини.

— Може, спробуємо іншим разом, — відповіла я.

— Гаразд, — і Бадді одягнувся.

Потім ми якийсь час цілувалися й обіймалися, і мені трохи полегшало. Я допила дюбоне, всілася по-турецьки на краю ліжка і попросила в Бадді гребінець. Я зачісувала волосся наперед, щоб воно падало мені на обличчя й Бадді не бачив мого виразу. Несподівано я запитала:

— Бадді, у тебе колись був із кимсь роман?

Не уявляю, звідки вигулькнуло це запитання, воно просто зіскочило з моїх вуст. Ніколи й нізащо я помислити не могла, ніби в Бадді міг бути з кимсь роман. Я чекала, що він відповість: «Ні, я все життя беріг себе для шлюбу з такою чистою та незайманою дівчиною, як ти».

Але Бадді не відповів нічого, тільки зашарівся.

— То як, був?

— В сенсі «роман»? — перепитав Бадді розгублено.

— В сенсі, чи ти колись лягав із кимсь у ліжко? — я ритмічно зачісувала волосся на той бік, де сидів Бадді, і відчувала, як наелектризовані волосини липнуть до щоки, і хотілося кричати: «Стій, стривай, не кажи, не кажи нічого!» Але я не закричала, просто сиділа мовчки.

— Ну так, був, — нарешті відповів Бадді.

Я мало не впала. Від того вечора, коли Бадді Віллард поцілував мене й припустив, що я, певно, зустрічалася з багатьма хлопцями, я мимохіть почувалася набагато досвідченішою та статево розвиненішою за нього, і тому всі його дії — чи то цілунки, чи то обійми та пестощі — пояснювала тим, що саме я пробуджую в ньому все це, а він не міг стримуватися й не розумів, звідки воно в ньому взялося.

Тоді я зрозуміла, що весь той час він лише вдавав безгрішність.

— Розкажи мені, — я повільно зачісувала волосся й відчувала, як зубчики гребінця щоразу дряпають щоку, — з ким у тебе був роман?

Схоже, Бадді розслабився, побачивши, що я не серджуся. Схоже, йому навіть полегшало, бо тепер він міг розповісти комусь про те, як його звабили.

Звісно, Бадді звабили, то не він усе затіяв, і взагалі він нічим не завинив. Це все та офіціантка з готелю на мисі Код, де він підробляв. Бадді зауважив, як вона весь час якось схиблено на нього витріщалась, і як щоразу торкалася до нього грудьми, коли проходила повз у тісній кухні, тож якогось дня він запитав, у чому річ, а вона глянула йому в очі й відповіла:

— Я тебе хочу.

— Тушкованого з петрушкою? — невинно пожартував Бадді.

— Ні, — відповіла вона. — У ліжку.

Отак Бадді Віллард утратив свої чистоту й цноту.

Спершу я була впевнена, що він спав із тією офіціанткою лише раз, та коли поцікавилася, скільки разів то було, просто для певності, він відповів, що точно не пам’ятає, але десь пару разів на тиждень до кінця літа. Я помножила три на десять, вийшло тридцять, і вирішила, що це якось занадто.

Після того в мені щось ніби заціпеніло.

Повернувшись у коледж, я то в однієї старшокурсниці, то в іншої запитувала, як вони сприйняли б новину, що їхній хлопець тридцять разів переспав із якоюсь хвойдою-офіціанткою, яку ледве знав. І дівчата пояснили, що більшість хлопців такі є, їх не можна ні в чому звинувачувати, доки ви не заручилися чи бодай не домовилися про заручини.

Насправді мене дратувало не те, що Бадді з кимсь спав. Тобто я читала в книжках, що різні люди сплять одне з одним, і якби на місці Бадді був інший хлопець, я розпитала би про найцікавіші подробиці, а можливо, навіть сама пішла б і з кимось переспала, щоб зрівняти рахунок і викинути це з голови.

Але мене просто вивертало від думки, що Бадді лише вдавав, ніби я така сексапільна й розвинена, а він такий чистий і непорочний, а насправді в нього був роман із гулящою офіціанткою, тож він, мабуть, просто хотів посміятися з мене.

— І що твоя мати думає про ту офіціантку? — запитала я в нього тоді.

Бадді був дуже близький із матір’ю. Він раз у раз цитував її промови про взаємини між чоловіком і жінкою, і я знала, що місіс Віллард була справжньою фанатичкою в усьому, що стосувалося цнотливості й чоловіків, і жінок. Коли я вперше прийшла до них на вечерю, місіс Віллард дивакувато-прискіпливо мене розглядала, і я зрозуміла: вона намагається вирахувати, чи я незаймана.

Як я й очікувала, Бадді було соромно.

— Мати питала в мене про Ґледіс, — зізнався він.

— Ну, і що ти їй сказав?

— Що Ґледіс незаміжня, біла і їй двадцять один.

Я знала, що заради мене Бадді нізащо так не грубив би матері. Він постійно повторював її слова про те, що «чоловік шукає супутницю, а жінка шукає цілковитої безпеки», або «чоловік є стрілою, пущеною в майбутнє, а жінка — те місце, звідки вилітає стріла», доки мені це набридло.

Щоразу, коли я намагалася сперечатись, Бадді відповідав, що його мати досі радіє шлюбові з батьком, і хіба не чудово, що в них такі прекрасні стосунки в такому віці, тож, мабуть, вона таки знає, про що говорить.

Зрештою я вирішила, що час покінчити з Бадді Віллардом назавжди, і не тому, що він спав з офіціанткою, а тому, що йому забракло духу й совісті визнати це перед цілим світом і зізнатися собі, що має таку властивість, аж раптом у коридорі задзеленчав телефон, і хтось тоненько по-пліткарськи проспівав: «Естер, це тебе, з Бостона».

Я одразу відчула, що тут щось не те, адже з Бостона я знала тільки Бадді, а він ніколи не дзвонив міжміським, бо це набагато дорожче за листування. Якось треба було чимшвидше передати мені звістку, то він обійшов усіх знайомих у медичному університеті й розпитував, чи ніхто, бува, не їде в мій коледж на вихідні, і хтось, звісно, їхав, тож він передав для мене лист, і я отримала його того ж дня. Навіть за марку платити не довелося.

Однак то був Бадді. Розповів, що на щорічній осінній рентгенографії грудної порожнини в нього виявили туберкульоз, тож він переходить на стипендію для студентів-медиків, хворих на туберкульоз, у спеціальний заклад у горах Адірондак. Ще він, мовляв, зауважив, що я припинила йому писати, і він переймається, чи нічого такого між нами не сталося, і чи могла б я бути такою ласкавою писати йому принаймні раз на тиждень і приїхати до нього в санаторій на різдвяні канікули.

Такого засмученого Бадді я ще не чула. Він завжди пишався своїм зразковим здоров’ям, а коли, скажімо, мені закладало ніс так, що дихати не могла, він казав, що це психосоматика. Мені такий підхід здавався дивним, особливо з боку лікаря, і я навіть думала сказати, що ліпше б він учився на психіатрії, але не наважилася.

Я сказала Бадді, що дуже співчуваю щодо його туберкульозу, і пообіцяла писати, та коли поклала слухавку, не лишилося ні краплі співчуття. Мене переповнювало дивовижне полегшення.

Тоді я подумала, що туберкульоз може бути покаранням за подвійне життя, яке Бадді вів, почуваючись при цьому морально вищим за всіх довкола. А ще подумала, як зручно: можна не розповідати всім у коледжі, що я з ним розійшлася, і не починати наново нудотної гри в побачення наосліп.

Я просто розповіла всім, що Бадді захворів на туберкульоз, а ми ж були вже майже заручені, і коли суботніми вечорами я лишалася в гуртожитку,