Читати книгу - "Секрет ЧарІвного МанІкюру, Arachne "

- Цього раніше не було, - прошепотіла вона, вдивляючись у картину.

Людина всередині кулі була така схожа на Габріеля, що Софі мимоволі затримала подих. Він стояв, дивлячись у далечінь, ніби кликав її до себе.

- Це знак? — тихо спитала вона, міцніше стискаючи кулю в руках.

На мить їй здалося, що кімната заповнилася тим самим запахом хвої та кориці, який завжди супроводжував Габріеля. Але коли вона озирнулася, то нікого не було.

Софі притиснула кулю до грудей і заплющила очі. Вона відчувала, як усередині неї зростає бажання дізнатися відповіді, зрозуміти, ким був цей загадковий чоловік і чому він з'явився у її житті.

Може, він хотів допомогти мені повірити у диво? А може він знає, хто я насправді?

Софі розплющила очі і подивилася на кулю.

- Якщо ти маг, покажи мені, як знайти відповіді, - прошепотіла вона.

Куля в її руках спалахнула м'яким золотим світлом, а потім стала світитись рівно, як маленька зірка.

Софі завмерла. Це було збігом. Куля відповідала на її думки.

Вона підвелася з дивана і підійшла до ялинки. На мить їй захотілося поставити кулю на верхівку, як символ того, що вона може вказати їй шлях. Але щось усередині підказувало їй, що поки що рано.

— Завтра я зрозумію, що робити далі, — сказала вона собі.

Світло кулі трохи згасло, ніби погоджуючись.

Софі глибоко зітхнула, прибрала його на полицю поряд з іншими різдвяними прикрасами і поїхала спати.

Софі задула свічку на тумбочці і вже збиралася лягти в ліжко, коли раптова думка змусила її завмерти.

Каплиця.

Вона різко сіла на край ліжка і подивилася на ключ, який лежав на столику. Той найстаріший ключ із візерунками-сніжинками, який їй передав Габріель. Чому вона не спитала мадам Клотільду про неї?

Софі схопила ключ і піднесла його ближче до світла лампи. Метал здавався теплим на дотик, а візерунки нагадували про морозні візерунки, які залишає зима на склі. Вона провела пальцем по різьблених лініях, і, на секунду, їй здалося, що ключ трохи вібрує у відповідь.

"Чому Габріель дав мені його? Що він хотів, щоб я знайшла? І головне, навіщо я знадобилася цій каплиці?"

Софі згадала, як загадкова споруда виглядала у світлі зимового дня: висока, струнка, з вітражними вікнами, в яких відбивалося сонце. Але тоді вона не звернула уваги на дрібниці.

Вона притиснула ключ до грудей і спробувала заспокоїти думки.

Каплиця… це просто місце. Чи це крок в інший світ? Світ магії, який лякає та манить одночасно.

Її погляд впав на снігову кулю на полиці. Світло всередині нього, здавалося, знову почало м'яко мерехтіти, ніби нагадуючи: відповіді близько.

"Але що приховує каплиця?" - думала Софі.

- Це мрії? Бажання? Чи щось, чого я не можу собі уявити?

Вона спробувала уявити, що б сказав Габріель, якби він був тут. Його слова завжди звучали підбадьорливо, але ніколи не давали прямих відповідей.

"Ти знайдеш усе, коли настане час", - ніби чула вона його голос у своїй голові.

Але чи зараз час?

Софі встала з ліжка і підійшла до вікна. Сніговий покрив під місяцем здавався сріблястим, місто засинало, а вулиці пустіли. У її серці билося передчуття: відповіви чекають її, але їй доведеться зробити перший крок самої.

Вона ще раз глянула на ключ, стиснула його в руці і прошепотіла:

— Якщо це крок у світ магії, я маю бути готовою.

Її захопила цікавість, але страх теж був десь поруч. Каплиця здавалася їй чимось з іншої реальності — не просто будівлею, а брамою до чогось невідомого.

Софі повернулася до ліжка, поклала ключ під подушку, наче він міг захистити її від тяжких питань.

— Завтра я піду туди, — сказала вона собі твердо.

Але навіть засинаючи, у її голові крутилися картини: світло вітражів, запах хвої та кориці, і погляд Габріеля, сповнений таємниць.

Минуло кілька днів, сповнених суєтою, радістю клієнтів та чарівними історіями. Софі працювала з ранку до пізнього вечора, а в повітрі її салону витала атмосфера свята. Клієнти, що йшли з чарівними візерунками на нігтях, ділилися історіями про дива, що з ними відбувалися.

Але в глибині душі Софі почала помічати тривожну думку.

Напередодні Різдва, коли світло гірлянд переливалося у вікнах її салону, вона раптом усвідомила, що магія набору почала виснажуватися. Малюнки виходили менш яскравими, а відчуття чаклунства, яке вона відчувала при кожному русі пензля, стало слабшати.

Софі сиділа в тиші після відходу останнього клієнта, дивлячись на порожній стіл, де лежав чарівний набір. Щітки, флакончики з блискітками та палітри з магічним лаком здавались такими ж звичайними, як і в день, коли вона вперше отримала їх від Габріеля. Але вона знала: вони незвичайні.

Вона підняла одну з кистей і обережно провела по нігті, намагаючись намалювати сніжинку. Лак ліг ідеально, але цього разу сніжинка не засвітилася. Замість звичного тепла, вона відчула легкий холод.

- Магія зникає, - прошепотіла вона, усвідомивши, що це правда.

Софі обвела поглядом салон. Скільки людей вже здобули щастя завдяки цим малюнкам? Скільки бажань вона допомогла виконати? Але що було з її власним бажанням?

Вона опустила кисть і замислилась. Скільки разів я думала про мрії? Я так захопилася чужими історіями, що втратила шанс загадати власне бажання.

Її руки торкнулися снігової кулі, яка завжди стояла на полиці поруч із набором. Він світився слабше, ніж раніше, але всередині все ще кружляли сніжинки.

- Що ти хотів мені сказати, Габріель? — тихо спитала вона, наче куля могла їй відповісти.

І раптом перед її очима промайнув образ каплиці. Тієї самої, з вітражами і старими дверима. Ключ під подушкою здавався таким важливим, але вона досі не наважилася скористатися ним.

Софі зітхнула.

— Може це моє бажання? Знайти відповіді?

Але всередині неї зростала занепокоєння. Час минав, Різдво вже наставало, а вона все ще не розуміла, що має бути її заповітним бажанням.

"Кожен малюнок був кроком до чужого дива. Але де моє власне?"