Читати книгу - "Ніж, якого не відпустиш"

Я задихаюся і пробую вдихнути але взагалі нічо не вдихається і ти не повіриш, як то болить, і світ починає крутитися, і в голові стає дивно, і в голові дурна думка про то, шо Аарон насправді не пережив напад крокла, шо він помер, але так розізлився на мене, шо смерть не завадила йому таки прийти і вбити мене.

— ТИ ЧОГО ЛИБИШСЯ? — кричить він, бризкаючи мені на лице шматочками крові, слини і м’яса.

Він стискає мою шию сильніше, і я відчуваю, шо починаю блювати, але блювакам нема куда вийти і я не можу дихати і світло і кольори зливаються докупи і я вмираю і я точно вмру.

— А-а-а! — Аарон раптом відскакує і відпускає мене.

Я падаю на землю і всьо навколо оббльовую і глибоко вдихаю, від чого закашлююсь так сильно, ніби вже ніколи не перестану кашляти. Я піднімаю голову і бачу як писок Манчі стиснувся на Аароновій литці, кусаючи так, як лише може.

«Хороший пес».

Аарон рукою відкидає Манчі вбік, він летить у кущі. Я чую удар, тоді скавуліня, тоді «Тодде?»

Аарон знову розвертається до мене, і я просто не можу перестати дивитися на його лице, на ці рани всюди на ньому, від яких ніхто би не вижив, ніхто, таке неможливо.

Може він реально мертвий.

— Де знамення? — каже він, його порване лице швидко міняє вираз і він роззирається раптом запанікувавши.

Знамення?

Зна…

Дівчинка.

Я теж дивлюся. Її нема.

Аарон знову розвертається, сюди, туди, а тоді я бачу, шо він це чує, так само як я, чує ще шерехтіння і тріск, із якими вона біжить, чує тишу, яка тікає від нас, і не дивлячись на мене він кидається за нею і от його вже нема.

І я просто собі лишаюся сам.

І я просто собі не знаю, шо мені далі тута робити.

Шо за дурацький день.

— Тодде? — то Манчі викульгує з кущів.

— Всьо добре, старий, — пробую сказати я, і навіть трохи кажу, попри кашель, попри то шо це неправда. — Всьо добре.

Я пробую нормально дихати попри кашель, впираю голову в землю, трясуся, всюди слина і ригаки.

Я дихаю і починають появлятися думки. Вони завжди приходять без дозволу, нє?

Бо може на цьому всьо скінчиться, може таке бути? Може воно всьо так просто скінчиться. Ясно, шо Аарон хоче цю дівчинку, шо би він не мав на увазі під «знаменням», нє? Ясно, шо дівчинку хоче містечко, бо чого би здіймати такий галас через тишу в моєму Шумі. Такшо якшо Аарон її собі забере і містечко її собі забере, то всьо має скінчитися, нє? Вони получать то, шо їм треба, і лишать мене в спокої, і я вернуся назад і всьо буде собі так само як раньше і так, дівчинці з того добра не буде, але це може порятувати Бена і Кілліана.

Це може порятувати мене.

Я ж просто думаю про це, ясно вам? Просто собі думки проносяться в голові, та й по всьому.

Думки про то, шо все може закінчитися ще на початку.

— Закінчитися, — бурмоче Манчі.

А тоді я чую жахливий, жахливий крик, ясно шо то дівчинку зловили і вона видає цей крик, нє?

Наступний крик чується через секунду, але я вже на ногах, навіть не думаючи, скидаю рюкзак, трохи згинаюся, ще кашляю, пробую ще передихнути, але ніж у мене в руці, і бігом.

За ними легко бігти. Аарон проривався через кущі як бик, а його Шум просто реве і завжди, завжди, завжди чути тишу дівчинки, навіть під її криками, так шо самі крики чомусь тихішають. Я біжу за ними як лише можу, Манчі біжить за мною, і минає може півхвилини, а ми вже там, геніальний я, котрий поняття не має, шо робити, коли ми будемо там. Аарон загнав її у воду десь по кісточки і припер спиною до дерева. Він ухопив її руками за зап’ястя, але вона відбивається, відбивається і відкопується з усіх сил, але її лице таке налякане, шо я ледве можу шось сказати.

— Відпусти її, — мій голос зривається, але ніхто мене не чує. Шум Аарона бахкає так голосно, шо я не знаю, чи він би мене почув, якби я закричав. СВЯТІ ДАРИ і ЗНАК ВІД БОГА і ШЛЯХ ПРАВЕДНИКА і образè дівчинки в церкві, образè дівчинки, яка п’є вино і їсть гостію, картинки дівчинки як ангела.

Дівчинки як жертви.

Аарон хапає обидва її зап’ястя у свій кулак, зриває очкур зі своєї ряси і починає зв’язувати ним її руки. Дівчинка сильно копає його туди, де його вкусив Манчі, і він навідліг б’є її рукою по лиці.

— Відпусти її, — знову кажу я, пробуючи гучніше поставити голос.

— Відпусти! — гавкає Манчі, все ще кульгавий, все ще лютий. Ото ж бляха хороший пес.

Я підхожу. Аарон спиною до мене, ніби йому всеодно шо я тут, ніби він і не думає шо я йому загроза.

— Відпусти її, — я пробую закричати, але тільки знову закашлююся. І знову нічо. Знову нічо від Аарона чи когось іншого.

Мені тре’ буде це зробити. Прийдеться це зробити. Ох блін ох блін ох блін це прийдеться зробити.

Прийдеться його вбити.

Я піднімаю ніж.

Я підняв ніж.

Аарон повертається, навіть не так шоби дуже швидко, просто повертається, ніби хтось до нього звернувся. Він бачить, шо я стою за ним, ніж угорі, я не рухаюся, ніби якийсь бляха боягузливий ідіот, тобто так воно і є, і він посміхається, і бляха, не можу навіть передати, як жахливо та посмішка виглядає на тому порваному лиці.

— Твій Шум викриває тебе, юний Тодде, — каже він, відпускаючи дівчинку, котра тепер така змучена і побита, шо навіть не пробує тікати.

Аарон підступає до мене.

Я відступаю назад (заткнися, будьласка, просто заткнися).

— Меру не дуже сподобається твій дочасний відхід від земної юдолі, хлопче, — каже Аарон, роблячи ще крок.

Я теж роблю ще крок, ніж угорі, ніби від нього ніякої користі.

— Але Богу не потрібні боягузи. Правда, хлопче? — каже Аарон.

Швидко як змія, його ліва рука б’є мою праву, ніж вилітає з моєї руки. Він б’є мене в лице навідліг правою рукою, збиває мене у воду, я чую, як його коліна приземляються на мої груди, а руки втискаються в моє горло, аби скінчити справу, але на цей раз моє лице під водою, такшо все скінчиться набагато швичче.

Я відбиваюся, але я програв. Я програв. Я мав нагоду і я програв і я це заслужив і я б’юся, але я далеко не такий сильний як до того і я чую, як приходить кінець. Я чую, як я здаюся.

Я програв.

Програв.

А тоді, у воді, моя рука намацує камінь.

БУМ! Я піднімаю камінь і б’ю його в бік голови навіть не встигнувши подумати.

БУМ! І знову б’ю.

БУМ! І знову.

Я відчуваю як він з мене ссувається