Читати книгу - "Ніж, якого не відпустиш"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І там теж нікого нема.
Ні.
— ПОМОЖІТЬ!
Я біжу на площу, перебігаю її, розглядаюся на всі боки, прислухаюся…
Ні.
Ні.
Пусто.
Віола важко дихає в мене на руках.
А Притулок пустий.
Я вибігаю на середину площі.
Нікого не видно і не чути.
Я знову розглядаюся.
— ПОМОЖІТЬ! — кричу.
Але нікого нема.
Притулок геть зовсім порожній.
І тут узагалі нема ніякої надії.
Віола трошки вислизає з моїх рук, і мені приходиться стати на коліна, аби підхопити її. Моя сорочка впала з її рани, і тепер одною рукою я мушу тримати її на місці.
Нічого не лишилося. Торба, бінокулі, книжка моєї мами, я розумію, шо це всьо я лишив там на схилі.
У нас із Віолою є лише ми двоє, це всьо шо ми маємо на цілому світі.
А вона так сильно кровить…
— Тодде? — каже вона, її голос тихий і непевний.
— Будьласка, — кажу я, мої очі плачуть, голос ламається. — Будьласка.
Будьласка будьласка будьласка будьласка будьласка…
— Ну, раз уже ти так гарно просиш, — чути голос із іншого боку площі, голос, який навіть не переймається тим, аби крикнути.
Я дивлюся.
Зза церкви виїжжає одинокий кінь.
З одиноким вершником.
— Ні, — шепочу я.
Ні.
Ні.
— Так, Тодде, — каже мер Прентісс. — Таки так.
Він сидить на коні майже ліниво, майже ліниво їде площею до мене. Він такий само спокійний і безтурботний як завжди, ніякого поту на одязі, він навіть у верхових рукавицях, навіть у чистих чоботах.
Це неможливо.
Це взагалі ніяк неможливо.
— Як ви можете бути тут? — кажу я, все голосніше і голосніше. — Як?..
— Навіть дурний знає, шо до Притулку є дві дороги, — каже він, його голос спокійний і шовковий, він майже либиться, але ще ні.
Та пилюка шо ми бачили. Пилюка, яку ми вчора бачили, яка рухалася до Притулку.
— Але як? — кажу я, такий приголомшений, шо ледве видобуваю з себе слова. — Армія була мінімум за день…
— Іноді чутки про армію не менш ефективні за саму армію, хлопчику, — каже він. — Умови капітуляції були якнайкращі. Одна з них, до речі — очистити вулиці, аби я міг привітати тебе особисто, — він дивиться назад на водоспад. — Хоть я, звісно, чекав, шо тебе приведе мій син.
Я розглядаюся площею, і тепер бачу лиця, лиця, шо визирають з вікон, з дверей.
Я бачу ще чотирьох людей на конях, котрі виїжжають зза церкви.
Я знову дивлюся на мера Прентісса.
— О, тепер я президент Прентісс, — каже він. — Постарайся, будь добрий, запам’ятати.
І тут я розумію.
Я не чую його Шуму.
Нічийого не чую.
— Отож, — каже він. — Таки не чуєш, хоть це й дуже цікава історія, і не з тих, які тобі…
Віола ще трошки ссувається з моїх рук, і ніби зболено зітхає.
— Будьласка, — кажу я. — Врятуйте її! Я зроблю всьошо схочете! Я вступлю до армії! Я…
— Терплячі отримують усе, — каже мер, нарешті виглядаючи трошки знервовано.
Він одним легким рухом злазить із коня і починає знімати рукавиці, по одному пальцю.
І я знаю, шо ми програли.
Всьо пропало.
Всьо скінчилося.
— Як новопризначений президент цієї нашої премилої планети, — каже мер, простягаючи руку, ніби показуючи мені світ, якого я дотепер не бачив, — дозволь мені бути першим, хто привітає тебе в його новій столиці.
— Тодде? — із закритими очима шепоче Віола.
Я міцно тулю її до себе.
— Вибач, — шепочу я до неї. — Ну вибач.
Ми забігли в пастку.
Ми пробігли за край світу.
— Ласкаво просимо, — каже мер, — до Нью-Прентісстауна.
Про автора
Патрік Несс — автор десяти романів, зокрема бестселера New York Times — “The Rest of Us Just Live Here”, трилогії “Chaos Walking” (в українському перекладі — «Ходячий Хаос»), “More Than This”, “Release” та “A Monster Calls” (в українському перекладі — «Поклик монстра»). Також Несс написав сценарії до серіалу «Клас»(спін-оф відомого проекту каналу BBC «Доктор Хто»), фільму «Поклик монстра» за однойменним романом та довгоочікуваного блокбастера «Ходячий Хаос» із Томом Голландом і Дейзі Рідлі в головних ролях, вихід на екрани якого заплановано на 2020 рік.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніж, якого не відпустиш», після закриття браузера.