Читати книгу - "Лінкольн у бардо"

Тут річ радше у поводженні. У тому, щоб бути, так би мовити, «багатими духом».

преподобний еверлі томас

А ще Берони приходять і йдуть, коли їм заманеться. Огорожа їм не перепона.

ганс воллмен

Як і в тій попередній місцині, вони тут вільні.

преподобний еверлі томас

Гм.

роджер бевінс ііі

Гм-гм.

ганс воллмен

Слідом за Беронами швидко змінили одне одного містер Бантінґ («Я, звісно, не маю чого соромитися»), містер Елленбі («Я прийшов тут, у то місто, з сімома долярами, зашитими у штанях, і нікуда, бий його трясця, відсіль не піду, доки мені не скажут, куда, до біди тяжкої, ті мої доляри поділися») і місіс Пропер Фессбітт («Я прошу лише, щоб на одну-єдину останню Годину той жахливий біль мене відпустив: тоді я могла б Попрощатися зі своїми Близькими у веселішому дусі»): хтозна-як вона дошкандибала до дверей, надалі заціпеніла, скручена в три погибелі у позі ембріона, як і пролежала, майже не підводячись з ліжка, останній рік свого перебування у тій попередній місцині.

роджер бевінс ііі

А десятки інших, збадьорившись новою надією, і далі схвильовано чекали своєї черги поговорити з хлопцем.

ганс воллмен

Та, на жаль, збутися цьому не судилося.

преподобний еверлі томас

XXVIII

Невдовзі ми завдяки певним добре знаним уже ознакам збагнули, що насуваються неприємності.

роджер бевінс ііі

Усе почалося так, як завжди.

преподобний еверлі томас

Усю околицю вповила тиша.

роджер бевінс ііі

Чути було, як труться одна об одну гілки голих дерев.

ганс воллмен

Повіяв теплий вітерець, який ніс пахощі найрозмаїтіших речей, що дарують людям утіху: трави, сонця, пива, хліба, теплої ковдри, вершків; перелік цей був у кожного свій, тож і втішався кожен по-своєму.

роджер бевінс ііі

З землі прокльовувалися вже повністю сформовані квіти найрізноманітніших кольорів, розмірів, обрисів та ароматів.

преподобний еверлі томас

По-лютневому сірі дерева раптом зацвіли.

ганс воллмен

А потім на них з’явилися плоди.

преподобний еверлі томас

Плоди ті збігалися з бажаннями: варто було дати думці змогу помандрувати у напрямку певного кольору (скажімо, сріблястого) і форми (наприклад, зіркоподібної), як умить гілки дерева, що секунду тому стояло безплідне і по-зимовому мертве, уже аж угиналися під вагою безлічі зіркоподібних сріблястих плодів.

роджер бевінс ііі

Зненацька повсюди — на доріжках поміж нашими насипами, попід деревами, на лавках, на гілках дерев (одне слово, всюди, де був хоча б дюйм вільного простору) — почала з’являтися найрізноманітніша їжа у горщиках та на чималих тарілках, на завішених між товстими гілляками рожнах, у золотих ночвах, у діамантових супницях, у маленьких смарагдових соусницях.

преподобний еверлі томас

З півночі ринула стіна води і, трохи зблизившись, з достоту військовою точністю розділилася на десятки дрібних потічків, і вже невдовзі біля кожної кам’яниці та кожного хвороб-насипу дзюркотів окремий струмок; вода у тих струмках аж іскрилася й вигравала і перетворювалася то на каву, то на вино, то на віскі, а потім — знову на воду.

ганс воллмен

Ми вже знали, що все це — всипані плодами дерева, запашний легіт, їжа без міри, чарівні струмки — було лише, так би мовити, передвістям того, що насувалося далі.

преподобний еверлі томас

Тих, хто насувався.

ганс воллмен

Усе це вони слали поперед себе, щоб хоч трохи пом’якшити ефект.

преподобний еверлі томас

Тож ми набралися духу.

ганс воллмен

Найкраще було скрутитися клубком, затулити вуха, заплющити очі і втиснутися обличчям у землю, щоб і носа таким чином заткнути.

роджер бевінс ііі

Ну, тримаймося усі! вигукнув містер Воллмен.

преподобний еверлі томас

А вони вже були тут як стій.

ганс воллмен

ХХІХ

Наближалися довгою процесією.

ганс воллмен

Кожен із нас бачив їх під іншою машкарою.

преподобний еверлі томас

Дівчата в літніх сукенках, засмаглі і грайливі, з розпущеним волоссям і сплетеними з трави браслетами на руках: сільські дівчата, радісні й веселі, вони знай хихотіли, проходячи мимо.

Такі, як я.

Була колись.

місіс ебіґейл бласс

Юрма вродливих молодих наречених, прибраних у тонесенькі шовкові одежі з тріпотливими комірами.

ганс воллмен

Янголиці з напрочуд тілесними крилами, кожна — з одним великим крилом, яке, коли відвести його назад, перетворювалося на такий собі пожухлий стяг, що біг, туго згорнутий, уздовж спини.

преподобний еверлі томас

Сотні точних копій Ґілберта, мого першого (і єдиного!) коханого. Точнісінько такий вигляд він мав того найкращого для нас пополудня у возівні, коли стояв, недбало обгорнувши сірим рушником стегна.

роджер бевінс ііі

Мої дівчата. Кетрін, Мерібет, Еліс. Незліченні двійниці кожної ідуть собі, тримаючись за руки, волосся заплетене у трентонські кіски, кожна у справленій торік на Пасху сукні та із соняхом у руках.

джейн елліс

Ціла делегація КІПТЕдівок (виряджених у свої Улюблені грубі Сорочки, які ті шльондри знай скидають Розпусним рухом з Плечей) прийшла поплазувати переді мною, але я ж бачив і Перемагав їхнє Кодло вже не раз, тож тільки щедро наклав Купу Лайна їм у подарунок, а сам Відступив у Дім і почав чекати їхнього Відходу.

лейтенант сесіл стоун

Пересувалися наречені покрадьки, ніби мисливиці, вишукуючи бодай найменшу ознаку слабкості.

ганс воллмен

Де ж мій любий преподобний отець? вигукнула головна янголиця, і голос її нагадував подзвін тих крихких скляних дзвоників, у які ми завжди видзвонюємо Великодньої неділі.

преподобний еверлі томас

Один із тих численних Ґілбертів підійшов і, опустившись біля мене навколішки, запитав, чи не буду я такий ласкавий відкрити вуха і просто на нього поглянути?

Було у його голосі щось таке, що не виконати цього прохання я не міг.

Вродливий він був понад усіляку міру.

Ходімо з нами, прошепотів він. Усе тут — суцільна дикість і обман. Ти належиш до шляхетнішої породи. Ходімо з нами, усе прощено.

Ми знаємо, що ти зробив, сказав другий Ґілберт. Усе гаразд.

Я ще цього не зробив, відповів я. Не довів до кінця.

Довів, мовив перший Ґілберт.

Усе можна ще повернути назад, наполягав я.

Любий хлопче, знов озвався другий.

М’якше, м’якше, сказав третій.

Ти — хвиля, що розбилася об берег, докинув четвертий.

Будь ласка, не переймайтеся, мовив я. Усе це я вже чув…

Дозволь-но дещо тобі