Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
В кареті я сиділа і роздивлялася у вікно різні пейзажі. Все майже як у нас, ліси поля , міста (у них немає сіл, все називають містами, також є столиця, де знаходиться замок короля і куди ми і прямуємо). Тільки дерева в них однакові. Листяні, схожі на наші дуби. Навпроти мене сидів король, а біля нього ця біла … Данка. Нависає, щось на вушко шепче, а він і не проганяє, посміхається сидить. Я кидала на цю солодку парочку тільки короткі погляди. Потім вона повернулася до мене і почала говорити:
-Скажіть, міледі, а де Ви навчалися?
В інституті, подумки відповіла я, але їй сказала інше:
-Ніде, я була відлюдинкою.
-Воно і видно, що манерам та смаку Вас не навчили. -мене це навіть і каплі не заділо.
-А Ви де навчалися? - запитала я.
-Ми з Мириком навчалися в кращих вчителів князівства. -піднявши бороду відповіла та.
-Видно Ви, міледі, більшість уроків прогулювали. - сказала я і відвернулась від неї, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. Боковим зором помітила, що король ледве стримував себе, щоб не засміятися. Напевно вгадала. А Данка проснулася і відвернулася у своє вікно. Через деякий час, вона знову заговорила:
-Ви хоча б писати чи читати вмієте, чи батьки не навчили?
-а ось це царапнуло серце.
-Я з малечку жила з бабусею.
-А, зрозуміло, сирітка. Мама нагуляла, кинула і втікла. -видно було що хоче ранити і їй це вийшло, тема батьків для мене болюча, ще з дитинства. З мене насміхалися діти, в садочку, потім в школі. А я від не знання не знала що сказати, просто ховалася і плакала. От і зараз, зараза, знала, куди давити.
-Зупиніть карету. -закричала я. Я випригнула з неї, коли та ще навіть повністю не зупинилася. І побігла, я просто бігла по полю не знаючи куди, всередині все боліло, пекло. Ніби там народився вогонь, який хоче спалити мене заживо. А я втомилася. Втомилася від незнання, втомилася бути сильною. Я просто зупинилася і дозволила йому зробити те, що хоче. В мить мене окутало полумʼям. Він був всюди, але не обпікав. Він ніби поглинав мене, мою біль. І через секунду на моєму місці вже стояв чорний дракон. Ще секунда і ми летимо. Я бачу, відчуваю але тілом дракона. Ніби я сиджу в літаку. Але в нього є мої думки та почуття. А ось я чую інший рик, і із-за хмар вилітає інший дракон, теж чорний. Моя зраділа компанії. Вони літали разом, крило до крила, кружляли. А потім інший дракон щось рикнув і ми полетіли за ним. Як це класно літати. Відчуваєш свободу. Вітер тебе лоскоче. А ми все летіли. Внизу показався замок. Величезний, білий з синіми кришами. По боках вежі, а посередині площадка, як для приземлення вертольотів. Коли туди приземлився дракон, я зрозуміла , що це площадка для приземлення драконів. Моя теж сіла туди. Але якщо той дракон, одразу як приземлився став людиною, а саме королем. То моя владу віддавати не хотіла. Я стала благати її, а вона ні в яку. «Ти вже часто будеш зʼявлятися. Я просто не знала, що ти є. Мені потрібно навчитися всьому. Будь ласка, дозволь мені стати.». Через секунду на криші вже стояла я, одягнена в тому, що і була до цього. От дивно, як речі не псуються? -подумала я. А потім накинулася на короля:
-Ти це бачив, бачив? Я дракон? Як так? Я думала то магія просилася, а то моя драконниця. -пригнала ніби дитина я. Король посміхнувся:
-Я бачив. Це було дуже ризиково. Але я більше здивований тим, як ти, не знаючи контролюєш і користуєшся магією, тепер драконом.
-А чому ти не здивований, що я дракон?
-Тому що мій Альфред давно вже відчув твою драконницю, ще з першого погляду.
-Але ж я маг, як я можу бути ще й драконницею - запитала я, стоячи на краю замка і розглядаючи територію. А подивитися було на що. Рівнесенький газон, справа штучний ставок, в якому плавали лебеді. По центру стояла альтанка, білого кольору, з лавками та столом. А ліворуч були клумби, багато, то маленькі то великі, з трояндами і багатьма різнокольоровими квітами. Аромат доносився аж сюди.
-Машо, я теж і дракон і маг. Звісно ліани я вирощувати не вмію і людей лікувати.
-А що ти вмієш?
-Дивися. -сказав Людомир і простягнув долоню. Вона була пуста, а потім на ній почав витанцьовувати вогник, він ставав все більшим і сильнишим, а потім його залив водопад, який зʼявився на руці у короля. Я як зачарована, дивилася як вода біжить ні звідки на долоню, з неї на підлогу, а потім зникає. Людомир закрив руку в кулак і все зникло.
-Я маг вогню та води. Машо, щоб розібратися з твоїми талантами, потрібно мені знати, хто твої батьки. Тому що дари в основному, переходять від батьків, до дітей. Де в кого слабкіші, де в кого сильніші. Але основа іде від батьків.
Я сумно видихнула, опустила голову і тихо сказала:
-Я взагалі нічого про них не знаю. -і це була правда. В мене було тільки фото і все. Бабуся навіть імен не називала.
-Нічого, ми щось придумаємо. Розберемося. Тільки не вішай ніс і не психуй. Звісно Данка противна, але повір , в королівстві купа таких же. Тому вчись тримати себе в руках і більш вміло давати відсіч. Навіть якщо це ранить тебе, не показуй. Я все зроблю для твого захисту але це, ти повинна навчитися робити сама, добре? - сказав король. Потім підійшов, взяв мене за підборіддя так, щоб я підняла голову , та подивився мені в очі, ніби шукаючи відповідь саме там.
-Мг. -промигикала я.
-А тепер ходімо, я покажу тобі твою кімнату. - розвернувшись пішов він до виходу, потім обернувшись сказав- Дай драконниці імʼя, так ви будете ближче.
І вийшов. Як же ж тебе назвати, придумала - Ліліанна.
Драконниця фиркнула в знак згоди і я пішла шукати короля.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька», після закриття браузера.