Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Ліза 

Зміючкою мене обізвав. От же котяра паршивий. Ну і жартики у нього. Було б смішно, якби не та повзуча гадина, взяла на мене накинулася, чи це Барс кинув. Якщо він, то отримав тлумаків добрих від мене, коли від зміюки відбивалася. Ще такий розумний, про вушка розповідає, якого кольору, та я не те що колір не побачила і вушка ті не помітила.

А як же хотілося почути від нього пестливі слова, компліменти. Бажання є щоб він виявив прихильність та ласку до мене, приголубив врешті-решт. 

Ех, мрії мрії, можливо я колись і доб'юся від нього проявів симпатії та навіть кохання. Але як же його зачарувати тут у дрімучих хащах. Де і помитися толком неможливо. Так у річці сполоснулася, прохолодній незважаючи на літо, і радій, що від тебе не йде шлейф неприємних ароматів.

Про спокусливі вбрання взагалі мовчу, тут аби те своє драття до пуття привести. Пощастило, що маю кілька змінних комплектів одягу, інакше не знаю як би цю каторгу витримувала. Адже деякі частини одягу добряче вже пошарпані.

А зачіска та макіяж? Тричі ха-ха, смійтеся не лопніть. Добре і так як є, тому що є шампунь та гребінець. Все не пташине кубло на голові. Про подряпини, синці та мозолі на руках мовчу.

Загальна картина вимальовується чудова. У ній жодного натяку на першу модницю та красуню факультету. Не дарма замість захвату в очах хлопця бачу смішинки. Ну так смішне видовище з мене зробив ліс за два місяці проживання в хащах.

Тільки мені інколи хочеться плакати від розпачу та несправедливості. Ну чому все це сталося зі мною?

Пожаліла себе кохану. І досить, то зараз ще ріки солоні проливати розпочну, весь спальник затоплю. Як тоді буду пояснювати Барсу, що не плакса я, а цілком адекватна дівчина. Мені потрібно справляти на нього гарне враження, а не нюні розводити.

Сказати то я йому сказала, що сприймаю його як "якоря", ну добре дещо не так висловилася. Та я не дурна, знаю що ми ніби як заручені цими браслетами. І мені б хотілося бути не просто нав'язаною нареченою. Жити з людиною яка не відчуває до тебе ніяких почуттів важко.

Що він говорив? А так це його ліс, у нього тут будинок мисливський. Цікаво, Яр тут постійно живе, чи на околиці лісу у нього ще є будинок, так би мовити ближче до цивілізації? Думаю, що так, інакше не називав мисливським, а відразу домом нарік. 

То він лісник виявляється, якщо це його території. Так не дуже то буде задоволений батько моїм "вибором" нареченого. Ох і посміюся з нього. Він же хотів свою дочку чим вигідніше прилаштувати, щоб собі хороші бонуси вибороти. Що поробиш, у цьому весь мій батько, скрізь шукає вигоду. Холодний розрахунок у всьому в нього, навіть у сім'ї. Якби це не боляче було визнавати. А тут, непутяща дочка, перебила всі плани вигідно породичатися. Ех, о це я зміючка рідкісна, можливо і не дарма Барс так з мене посміювався?

Як же приємно ніжитися у теплих обіймах. Слухати муркіт та собі підспівувати відповідаючи. Ой, ми що знову котячі серенади всю ніч співали?

Впринципі не все так погано. Якщо мені співає увісні, то скоро буде мій і наяву. Залишається тільки підібрати шлях до його серця, закохати в себе і нікуди він тоді від мене не дінеться.

Тільки, всі свої плани на його рахунок потрібно тримати в секреті. Мало що неправильно зрозуміє. Хоча за що я переживаю, він хлопчик дорослий, старший за мене, серйозний. Хоча як я вже змогла переконатися з почуттям гумору у нього все гаразд, не занудьгую поряд з ним.

Ого-го, я вже розглядаю нас як пару. Швидка дівчина, знайомі ми то ледве-ледве. А може у нього вже хтось є? Дурниці, якщо і є, то нехай котиться на всі чотири сторони. Мій Барсик, нікому не віддам.

Крізь призму сну та мрійливих думок до мене пробилося відчуття тривоги. Щось відбувається, і це не віщує нам нічого хорошого.

- Ти це відчуваєш? Яр, щось не так, - почала панікувати.

Крутнувшись у кільці його рук, хотіла розбудити. Та він вже також прокинувся, але мене з обіймів не випускав.

- Зник один із захисних щитів, - підтвердив мої не веселі здогади.

- Що будемо робити, новий поставимо?

- Ні, збираємо всі речі, і йдемо звідси. Невідомо скільки часу ще протримається захист. А залишатися тут небезпечно, нас вислідили і чекають, тільки зручного моменту для нападу.

- Ти щось знаєш? - намагалася тримати себе в руках, поки що виходило не дуже.

- Сьогодні біля нас кружляло занадто багато вовків. Напади вони на нас сьогоднішньої ночі - ми б не відбилися, - говорив і погладжуючи заспокійливо мені спину, так як я тремтіла від його слів.

- А твій будинок, він під хорошим захистом? - вже сама сильніше притулилася до його грудей, звук його серця мене заспокоював.

- Так, під дуже хорошим захистом. І чим швидше ми до нього дістанемося тим краще, а сюди вже не повернемося. Та і щось мені підказує, що нас тут ніхто тримати не буде. Хоча з лісу і не вийдемо.

Вий вовків посилився, і відстань між нами скорочується. Хоч би ще існуючі захисні бар'єри протрималися до ранку. А там і слід наш простигне.

Яр міцніше притис мене до себе. А я і не пручалася. Так спокійніше, паніка відступає і можна мислити тверезо оцінюючи ситуацію. Та поряд з цим іншими, зараз недоречними думками полонився мій мозок. Близькість Барса розбурхувала кров та бажання. А міцні ніжні обійми тільки посилювали ефект.