Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Мій пане!
Голосно вимовила ландваетт, стаючи на праве коліно перед сидячим в кріслі Артуром. Вона цілує його праву руку, висловлюючи данину своєї поваги. Якщо для когось іншого з підлеглих Артура це просто висловлення своєї відданості, для Ейвіс це коротка мить, коли вона може доторкнутися до тіла коханого, котрий є для неї недосяжним.
— Піднімись, — сухо вимовляє Артур.
Вона відводить погляд від нього, знає, зараз буде на його обличчі лють, а очі наповняться тією жорстокістю, що страшніше за саму смерть.
— Роріксон...
Ландваетт не встигла договорити.
— Замовкни! — рикнув Артур.
Альв гнівно стиснув кулак і одночасно різко його розкрив, від чого шкіра на руці натягнулась, демонструючи його кістлявість. Магія вирвалася хвилею, пройшовшись майже по всій залі. Все скло в кімнаті в одну мить перетворилось на дрібні друзки. Створений викидень магічної сили з оглушливим звуком, ланцюговою реакцією, розтрощило все, до чого змогло дістати. З лівої вушної раковини у ландваетт виступила темно-багряна кров. Занадто чутливий слух, що часом буває покаранням, ніж благородним даром для охоронниці сов.
— Не. Смій. Згадувати. Прізвище. Цього. Напівкровки! — розділяючи кожне слово, розлючено вимовив Альвгред, ніздрями вдихаючи повітря на повні легені, й шумно його видихаючи. — Ганьба всіх тролів, та й людського роду теж! — його очі почервоніли, шкіра набула насиченого чорно-свинцевого відтінку.
— Він врятував земну жінку, на шиї якої висів ланцюжок, — швидко проговорила Лілліан, намагаючись приховати пекельний біль у вухах, котрий в’ївся в кровоточиві рани.
Стиснувши пальці рук в кулаки, щосили, ландваетт ледве могла тримати рівновагу, та дихати. Викидень неконтрольованого потоку енергії Альвгреда, шкідливо впливало на її організм, особливо слух.
— Я, здається, просив принести підвіску, — Артур граціозно підвівся з трону, повільно долаючи крок за кроком відстань між ним та підлеглою, розглядаючи краплини крові на білій підлозі. — Ти спостерігала, як цей недо-троль дібрався першим до моєї, моєї чортової підвіски?! І ти нічого навіть не зробила… — Артур зціплює зуби від люті буквально до оніміння, приборкуючи незадоволення, котре сніжною грудкою в ньому накопичувалося що хвилини. — Мені що, треба робити все самому? — тихо шепоче Альвгред на ліве вухо блондинки, повільно злизуючи кінчиком язика, червону доріжку на її шиї, відчуваючи як серце ландваетт ледве-ледве пропускає удари. — Ти малася розібратися з цим недо-потворою, і принести його серце на тарілці! — продовжує Альвгред шепотіти. — Він один за одним колекціонує в своїй галереї фігурки моїх підлеглих, а все, що ти робиш, це лише існуєш. Я нагадую, — Артур ніжно провів пальцем по шиї ландваетт, давши змогу відчути справжнісінький обпікаючий жар його магічної сили. — Ти існуєш тільки тому, що я тобі це дозволяю!
Ейвіс киває головою, погоджуючись із кожним словом Альвгреда. За своїм королем вона готова слідувати навіть в пекло, готова без роздумів віддати життя. Готова зробити все, що в її силах. Останнього замало, щоб справді задовольнити Артура.
Альвгред ледь стримував свою лють, щоб не заподіяти більшої шкоди своїй підлеглій. Він давно перестав бути хорошим альвом, так само він забув й про фарфоровий відтінок шкіри, який в нього колись був. Він зовсім не цурався свого походження, як і те, яким шляхом він пішов.
Магія в ньому визнавала лиш лихе, і він не пручався цьому, йшов на поклик серця, жаги володіти тим, що у нього забрали. Його клинок «фламбер», який був втрачений в минулому, був зовсім близько. Ключ, йому потрібно було всього лиш дістати ключ і відімкнути зачаровану книгу.
«Я стільки часу чекав, мого терпіння вистачить, щоб ще трішки зачекати!»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Арюмор, Аліна Скінтей», після закриття браузера.