Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

Перспективи лякають. Й настільки, що я готова ось прямо зараз погодиться на весілля. Але... де гарантія, що лорд Каор не збрехав? Зараз, як ніколи, шкода, що не можна на власний розсуд замовити потрібний спогад. Відчуваю себе розгубленою та безпорадною.

Погляд мимоволі переміщається на служниць, що завмерли біля стіни. Очі Белі нічого не висловлюють, у них сяє порожнеча і безтурботність. А ось Фріра… Фріра блідне до синяви. І нервово жмакає фартух. Яскраві губи дівчини напружено стиснуті.

Але я все одно не можу видавити із себе оте заповітне “так”. Просто не можу. І лорд Каор це розуміє...  Так само як і служниці...

― Езерте… ― не витримавши починаю. Чоловік приглушує лють, що клекоче в погляді. Він намагається, дуже намагається знову стати врівноваженим та терплячим. Але його гнів я відчуваю на підсвідомості. ― Дайте мені час… Це серйозний крок, я не можу так швидко відповісти. Мені треба звикнути до цієї думки…

Вирішаю приборкати звіра тихим, спокійним тоном. Мені важливо потягнути час, певна ― вихід знайдеться. Якщо я зараз почну відкрито чинити опір, він цілком здатний закрити мене в якійсь комірчині й тримати там на хлібі та воді до самого одруження. А мені потрібна свобода. У тому числі й свобода пересування, щоб, як мінімум, перевірити чи не бреше опікун, а як максимум, коли запахне смаженим, втекти.

Плечі чоловіки розслаблюються. Він відкидається на спинку крісла і бере в руку чашку з чаєм.

― Добре, Кассі. Я дам тобі час… ― відпиває ковток. ― Як... весільний подарунок.

Схоже, чоловік впевнений, що переконав мене. Що ж, нехай мені це тільки на руку.

Звідкись збоку чується тихе полегшене зітхання. Впевнена на всі сто, це Фріра… А я мало не забула про своїх служниць.

Скромно опускаю погляд і з показною невинністю кліпаю віями. Благо, маю чим кліпати. Матінка-природа не поскупилася.

― А можна ще одне прохання, Езерте, ― вмикаю чарівність на повну й обережно дивлюся з-під вій на опікуна.

Чоловік, як і передбачалося, розпливається у посмішці. Йому явно подобається почуватися переможцем, а мій покірний вигляд тішить його самолюбство ― чому б і не бути щедрим для своєї жертви.

― Проси все, що забажаєш, Касі, ― з помітною хрипотою вимовляє він і накриває мою руку своєю гарячою долонею.

Ледве стримуюсь, щоб не відсахнутись в бажанні опинитися якнайдалі від лорда Каора.

― Покличте, будь ласка, усіх покоївок, які здатні мені служити, ― спокійно прошу. ― Я бажаю замінити тих, які в мене зараз.

― Вони тебе чимось образили? Погано виконують свою роботу? ― дивується опікун.

Йому явно не до душі моє прохання, і я вкотре переконуюсь, що дію правильно.

Схиляю голову набік, замислюючись над відповіддю. Дівчата мене вивели, це точно. Але ж не казати Каору, що мене не влаштовує їхнє нахабне звідництво і пособництво його ж бажанням і цілям. А брехати, що вони не справляються з обов'язками, не хочу.

― Ні, не в цьому справа ... ― Повільно вимовляю, намагаючись краще підібрати слова. ― Але ж можуть бути у дівчини свої… ем… милі капризи.

Служниці біля стіни, здається, навіть не дихають, настільки тихо в спальні.

― Що ж, Кассі… Якщо я пообіцяв… ― хмуриться Каор.

За пів години у мене в кімнаті вишиковується близько десятка дівчат. Белі та Фріра пішли ще раніше. Перша ледь не плакала, друга зберігала крижане мовчання. Схоже, пониження її майже не зачепило, більше емоцій викликало моє майбутнє заміжжя. Мабуть, не лише опікун упевнився у своїй перемозі.

Дивлюся на шеренгу різномастих панянок, і не впізнаю нікого. Чортова пам'ять знову ховається на задвірки свідомості. А я так розраховувала, що ця бешкетниця хоч якось підкаже мені, кого вибрати. Доведеться покластися на інтуїцію та аналітичні здібності.

Уважно оглядаю дівчат. Всі як на підбір ― однакові коричневі сукні, білі фартухи, очіпки, що приховують волосся. Одна особливо мила ― майже мого віку та комплекції, а бліда шкіра явно вказує на світле волосся. Мабуть, нас можна було б прийняти за сестер. Помітивши мій погляд служниця соромиться й опускає вії. Вона мені подобається. Ця явно не повчатиме, як Фріра і не затискатиметься зі стражниками, як Белі…

Я вже крокую у напрямку дівчини, але в останню мить зупиняюся. Занадто просто, наче навмисне. Мене явно штовхають зробити саме цей вибір.

Звичайно, я не така наївна, щоб сподіватися на чесність Каора. Вважаю всі ці жінки проінструктовані особисто ним. Але… раптом є хтось, кого я можу на свій бік перетягнути. Спробувати варто…

Ще раз пробігаю поглядом по шерензі. І помічаю майже наприкінці непомітну, непоказну дівчинку. На вигляд вона трохи старша за мене, можливо на рік чи два, з-під очіпка неохайно вибиваються русяві пасма, на правій щоці пляма від чогось темного, можливо сажі… Сіра мишка, зовсім ніяка, ще й намагається в тіні триматися. Спершу я її навіть не побачила, настільки спробували приховати дівчину від очей. Чимось вона не подобається Езерту Каору. І тому подобається мені. Вибір очевидний.

Служниць потрібно дві. Нехай буде блондинка. Так я заспокою опікуна. Він залишиться задоволеним моїм вибором і не зверне увагу на другу. А це мені й потрібно...

― Ця, ― вказую на свою копію і краєм ока помічаю, як ледь помітно посміхається Каор. Що ж, нехай радіє. Я вже знайду спосіб, як заганяти цю білобрису істоту, що їй стане не до шпигунства, й згодувати їй те, що потрібно знати опікуну, приховавши важливі відомості. ― І нехай буде… он та, ― навмисне недбало махаю у бік “мишки”.

Як і передбачалося, на другу наречений навіть не звертає уваги.

Придбання союзника викреслюємо. Наступним у списку йде набуття знань.

Ось і побачимо, як я вмію грати на чужому полі, шановний лорде Каор.