Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

— Заходьте, чорт його бери! — загукав він. Еллен і Коналл увалилися в кімнату щось говорячи водночас.

— Тихо! — гримнув Патрик. — Говоріть по черзі. Еллен, ти перша.

— Мілорде, її немає. Господині Катріони немає. Вона забрала обох коней і втекла.

— Коли?

— Уночі. Пробачте, мілорде. Я сплю як убита до шостої години ранку. Я нічогісінько не чула.

— А тебе де носило? — запитав граф, повернувшись до Коналла. — Ні, можеш не казати. Ти саме ходив уставити своїй маленькій пастушці. Хай йому трясця! — вилаявся він. — Цього разу, коли я зловлю її, вона місяць не зможе сидіти!

Еллен накинулася на нього:

— Ви її й пальцем не зачепите. Моя маленька дівчинка. Кат більш ніж три місяці вагітна вашим дитям. Вона збиралася розповісти вам, коли ви повернетеся з Ґленкірка. Що ви з нею зробили, що їй довелося втікати, моїй бідній Кат? Ви, вочевидь, щось накоїли.

Патрик почервонів.

— Отож! — напосідала Еллен. — Ви таки щось учинили!

— Я просто кохався з нею, — заперечував Патрик. — Я без неї пробув три дні!

— От якби ви, чоловіки родини Леслі, іноді думали головою, а не прутнем! Кажете, кохалися з нею? Тепер я все розумію. — Вона роззирнулася по кімнаті зневажливим поглядом. — Повернувшись додому, не витрачаючи часу на якісь там розмови, ви її просто висмалили. Таке було раз чи двічі, еге? А потім — б’юсь об заклад — ви зажадали вечерю.

Граф сидів засоромлений, і Еллен пирхнула.

— Господи Боже мій! Де ж ваша чутливість? Якби йшлося про англійця або француза, я могла б сподіватися такої тупості, але ж шотландці знають, що шотландки найнезалежніші з усіх істот! Що ж, тепер у неї перед вами нічогенька фора й ви не знайдете її так легко.

— Вона не могла податися далеко, — сказав Патрик. — Вона помчала додому, до своєї матері, ще згадаєте мої слова.

Еллен сумно похитала головою.

— Ні, мілорде. Якщо вона й помчала додому в Ґрейгевен, то тільки для того, щоб узяти свої коштовності, і, може, вкрасти золота у свого батька. Але куди вона поїде, щоб сховатися, мілорде, — цього я не знаю. Вона ще ніколи не виїжджала з цієї місцевості.

— Я думав, її коштовності в Ґленкірку.

— Ні, мілорде. Коли господиня Кат утекла від вас у лютому, я відвезла їх назад до Ґрейгевена, і вона це знала.

Якусь мить Патрик Леслі був зовсім приголомшений. Потім, звісивши ноги з ліжка, він устав. Не кажучи ані слова, Еллен простягнула йому його бриджі й вийшла з кімнати.

Він звернувся до Коналла:

— Найближчі коні?

— У долині. Найближча ферма — Ґевіна Шоу.

— Вирушай, — сказав граф. — Зустрінемося там.

Коналл кивнув і пішов. А Патрик, одягнувшись, попрямував на кухню. Еллен дала йому величезний бутерброд — хліб із шинкою.

— Можете з’їсти в дорозі, — сказала вона.

Він кивнув на знак подяки.

— Склади тут усе для мене, Еллі. Я пришлю по тебе кого-небудь десь по обіді. Залишишся в Ґленкірку, доки я не знайду її? Ти тепер будеш їй потрібніша, ніж будь-коли.

— Залишуся. Її покої так належним чином і не облаштували, а тепер ще й дитяча кімната потрібна.

Мигцем усміхнувшись до неї, він вийшов з А-Куїл і попростував униз, до ферми Шоу.

За кілька годин Патрик Леслі з’ясував, що Еллен мала рацію. У Ґрейгевені Кат не було, а її коштовності й чималенько родинного золота її батька таки справді зникли.

Він поїхав до Сайтена й зупинився в будинку Рут у Кренноґу. Кат не було ані там, ані там. У Ґленкірку його любляча мама обізвала Патрика бовдуром і наказала голосом, якого він ніколи раніше від неї не чув, знайти Кат і її сподіваного онука.

— Джеймс, — сказала вона, — може керувати маєтком, поки тебе не буде. Адам і Фіона, на жаль, в Единбурзі. Вони збираються до Франції, у гостину до наших кузенів.

— Мамо, я навіть не уявляю, де шукати Кат.

Вона подивилася на нього з жалістю.

— Сину мій, у тебе є трохи менше, ніж півроку, щоб знайти її. Інакше наступне законне дитя Ґленкірка народиться безбатченком.

Стогнучи з відчаю, він вийшов із кімнати. Кат Хей надзвичайно потішилася б, якби побачила розпач на графовому обличчі.

Розділ 8

Фіона Леслі затулила каптуром своє гоже обличчя. Озираючись навкруги, пильнуючи, чи не йде хто за нею, вона прослизнула в готель «Троянда й чортополох».

— Я шукаю господиню Абернеті, — звернулася вона до господаря.

— Угору по сходах і праворуч, — пролунало у відповідь.

Фіона піднялася сходами. Вона й гадки не мала, хто така ця Абернеті, але коли якийсь хлопчак серед вулиці тицьнув записку їй у руку, цікавість переважила здоровий глузд. Вона постукала у двері. Голос із кімнати запросив її увійти. Так вона й зробила. Жінка біля вікна обернулася.

— Кат! — видихнула вона.

— Зачиняй двері, Фіоно, і сідай.

Фіона поправила чорні оксамитові спідниці й подивилася на свою прекрасну кузину.

— Я думала, Ґленкірк тримає тебе в ув’язненні в А-Куїл. Що ти тут?..

— Я знов утекла від нього, і мені потрібна твоя допомога, Фіоно.

— Господи, яка ж ти дурепа, Кат! — Вона зітхнула. — Я пообіцяла Адамові, що, коли ми знову зустрінемося, я розповім тобі правду. Я ніколи не спала з Ґленкірком, хоча, доки його брат не взяв мене, мені таки хотілося Патрика. — Вона сумно посміхнулася. — Насправді я йому не потрібна була! Я лежала в його ліжку в чому мати мене народила, а він не схотів мене! Єдине, що йому потрібне, — це ти. І це правда!

Кат усміхнулася.

— Спасибі, Фіоно. Спасибі, що кажеш це мені. Патрик уже сказав, що він не спав із тобою, і хоч я думала, що варто йому повірити, тепер я справді вірю.

— То що ти робиш тут, в Единбурзі? Б’юся об заклад, що бідолашний Ґленкірк не знає, де ти.

— Ні, не знає. Він, либонь, шукає тепер мене, але я не повернуся до нього! Поки він не побачить у мені людину, а не племінну кобилу! Допоможи мені, Фіоно! Я знаю, кузино, що ми не надто близькі з тобою, але сподіваюся, ти розумієш. Еллен казала, що ви з Адамом незабаром поїдете до Франції. Дозволь мені зупинитись у вашому домі. Ніхто не має знати, навіть Адам. Там буде безпечніше, ніж будь-де. Патрикові не спаде на думку шукати мене в Единбурзі, не кажучи вже про ваш будинок.

Фіона на мить прикусила губу. Кат ось-ось стане графинею Ґленкірка —