Читати книгу - "Пробуджені фурії"

м’язам обличчя стулили рота мертвої списантки, а що ж до сіро-блідого обличчя — ну, в поляризованих окулярах і з обвислою сірою шкіряною торбою через плече Яда мала вигляд не гірший, ніж після відходу від трясучки та ендорфінового вибуху. Не думаю, що решта з нас була б привабливішою.

— Ваша авторизація, будь ласка.

Сильва подала пачку паперів, і стюард заходився по одному заганяти їх у зчитувач. Певно, вона одночасно передала мережею коротку команду м’язам шиї Ядвіги, бо мертва жінка трохи силувано нахилила голову, ніби оглядаючи броньований бік аероплава. Прекрасна ідея, все дуже природно.

— Сильва Ошіма. Команда з п’яти, — сказав стюард і підвів голову, щоб порахувати. — Багаж уже завантажений.

— Все правильно.

— Призначені каюти… — він примружився до екрана зчитувача. — Готово. З Р19 по Р22, нижня палуба.

Позаду, коло вершини рампи, зчинилося якесь вовтузіння. Ми всі озирнулися, крім Ядвіги. Я помітив вохряне вбрання, бороди, сердиту жестикуляцію й почув підвищені голоси.

— Що сталося? — недбало спитала Сильва.

— Ох — бородаті, — Стюард знову зібрав документи в пачку. — Увесь ранок нишпорять причалом. Кажуть, їх поскубла пара списантів в якомусь закладі ген на схід звідси. Ви ж знаєте, які вони стають, коли про це заходить мова.

— Еге ж. Довбані пережитки. — Сильва взяла папери й поклала їх кишені до куртки. — А в них є описи, чи їм підійдуть будь-які двоє списантів?

Стюард гмикнув.

— Кажуть, відео нема. Той заклад використовував усю наявну потужність під голопорно. Але в них є описи від свідків: жінка і чоловік. О, і в жінки було волосся.

— Господи, то це можу бути і я, — засміялася Сильва.

Орр дивно на неї глянув. Позаду нас наростав гамір.

Стюард знизав плечима.

— Так, це міг бути будь-хто з кількох десятків чільників, яких я впустив сюди від ранку. Знаєте, що мені цікаво — а що купка священників робила у барі, де крутять голопорно?

— Дрочила, — припустив Орр.

— Релігія, — сказала Сильва. У неї раптом клацнуло в горлі, ніби її мало знудити. Ядвіга нестійко захиталася біля мого боку, і повернула голову різкіше, ніж це зазвичай роблять люди. — Чи спадало комусь на думку…

Вона буркнула з глибини черева. Я метнув погляд на Орра й Кійоку і побачив, як напружилися їхні обличчя. Стюард дивився на неї, зацікавлений, але ще не стурбований.

— …що кожне людське святе таїнство — це дешева відмовка, що…

Ще один здавлений звук. Ніби слова виривало з якогось місця, де їх чимось замулило. Ядвіга захиталася ще сильніше. Тепер обличчя стюарда почало змінюватися. Він вловив, що запахло негараздом. Навіть списанти в черзі позаду почали перемикати увагу зі штовханини вгорі рампи на цю бліду жінку і слова, що бризкали з неї зарядами.

— …що вся історія людства може бути просто гімняною відмовкою за неспроможність забезпечити жінкам пристойний оргазм.

Я різко тупнув по її нозі.

— Точно.

Стюард нервово засміявся. Квеллістські сентенції, хоч і з раннього, поетичного періоду, в культурному каноні Світу Гарлана і досі мали на собі гриф «Використовувати обережно». Існувала загроза, що захоплення ними може перекинутися на її пізніші політичні теорії, а також, звісно, на практики. Можна скільки завгодно називати аероплави іменами героїв революцій, але вони мають бути так далеко в минулому, щоб ніхто не пам’ятав, за що вони билися.

— Я… — замислено сказала Сильва. Орр допоміг їй.

— Посперечаймося про це пізніше, Сильво. А спершу зійдімо на борт. Дивись, — він пхнув її ліктем. — Яда вже просто стоячий труп, та і я почуваюся не краще за неї. Нумо…

Вона випросталася й кивнула.

— Так, пізніше, — погодилася. Труп Ядвіги перестав хитатися і навіть реалістично приклав долоню до чола.

— Вчорашнє важкувато виходить, — сказав я, підморгуючи стюардові. Він розслабився і всміхнувся.

— Як я вас розумію, люди.

Глумливий регіт з верху рампи. Я почув слово «мерзенний», а за ним — звук електричного розряду. Певно, силові кастети.

— Мабуть, зловили більшу рибину, ніж були годні побороти, — сказав стюард, дивлячись повз нас. — Треба було готуватися краще, якщо збиралися патякати таке у порту, битком набитому списантами. Ну, гаразд. Проходьте вже.

Ми пройшли крізь шлюз, і ніхто не спотикнувся, а тоді спустилися коридорами з металевою луною й заходилися шукати свої каюти. Труп Яди за моєю спиною витримував свій механічний темп. Решта команди поводилася так, ніби нічого не сталося.

— І що це було за лайно?

Нарешті я зміг поставити це запитання десь через пів години. Команда Сильви оточила її в каюті, з виду знічена. Оррові довелося пригнутися під силовими балками стелі.

Кійока видивлялася щось крізь крихітний односторонній ілюмінатор, страшенно зацікавившись чимось у навколишніх водах. Ядвіга лежала долілиць на койці. Ласло й досі не було й духу.

— То був глюк, — сказала Сильва.

— Глюк, — кивнув я. — А часто такі глюки трапляються?

— Ні. Не часто.

— Але бувало й раніше.

Орр пригнувся під балкою і став наді мною.

— Чого б тобі не облишити це, Мікі. Ніхто не силував тебе йти з нами. Якщо не подобаються умови, можеш просто здриснути, хіба ні?

— Мені просто цікаво знати, що ми робитимемо, якщо Сильва випаде з мережі й почне ректи квеллізми посеред сутички з віймінтами, от і все.

— Залиш нам клопоти про віймінтів, — беземоційно мовила Кійока.

— Так, Мікі, — Орр вискалився. — Ми цим заробляємо на життя. А ти просто розслабся й насолоджуйся мандрівкою.

— Я просто хочу…

— Закрити свою пельку, або…

— Дивіться, — вона промовила це дуже тихо, але Орр і Кійока розвернулися на звук її голосу. — Мабуть, краще вам залишити нас із Мікі, щоб ми могли про це поговорити.

— Ох, Сильво, та він просто…

— Він має право знати, Орре. Дайте мені пояснити йому.

Вона дивилася, як вони виходили, почекала, поки розсунуться двері каюти, а тоді пройшла повз мене до свого стільця.

— Дякую, — сказав я.

— Дивись, — мені знадобилася якась мить, щоб зрозуміти — цього разу вона хоче, щоб я буквально подивився. Вона сягнула рукою до волосся й витягла центральний дріт. — Ти знаєш, як усе працює. Його обчислювальна здатність більша, ніж у більшості міських баз даних. Так має бути.

Вона відпустила дріт і труснула головою, щоб його прикрило волосся. Навколо її губ замерехтіла усмішка.

— Коли ми в полі, вірусна атака налітає з такою силою, що може вишкребти з людини свідомість, як м’якуш зі стиглого фрукта. Тут тобі й інтерактивний код віймінтів, що намагається відтворити себе, і машинні системи наступу, і оболонки особистісних конструктів, і залишки інших передач, і ще багато чого. Треба, щоб я була здатна стримати це все, використати