read-books.club » Фантастика » Пробуджені фурії 📚 - Українською

Читати книгу - "Пробуджені фурії"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пробуджені фурії" автора Річард К. Морган. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 158
Перейти на сторінку:
недоробком був його син, але чомусь я в цьому сумнівався. Та й навіть коли б і усвідомлював, то кожне правило обов’язку, якими підперезувалася якудза на Світі Гарлана, мало змусити його вчинити правильно. Отака вона, організована злочинність. Новопештська мафія гайдуків Радула Шегешвара чи якудза, північ чи південь — усі вони до всирачки однакові. Убога залежність від кровних зв’язків.

Війна з якудзою.

Чого тебе знову пре на північ? Я глянув на вирізану ділянку хребта й на кров на своїх долонях. Не цього я прагнув, коли сідав на аероплав до Текітомури три дні тому.

— Мікі? — на мить це ім’я нічого для мене не значило. — Гей, Мікі, ти в порядку?

Я глянув угору. Вона стежила за мною з прискіпливим неспокоєм. Я силувано кивнув.

— Так. Усе добре.

— Ну, тоді як думаєш, ти зміг би працювати трошки швидше? Орр скоро повернеться і зразу захоче почати.

— Аякже, — я перевернув другий труп. Ніж знову ожив. — Мені все одно цікаво, що в тебе за плани на Ядвігу.

— Побачиш.

— Якийсь фокус, та?

Вона нічого не сказала, а тільки підійшла до вікна й визирнула назовні, у світло й гомін нового дня. А тоді, коли я зробив на хребті другий надріз, вона озирнулася в кімнату.

— Чого б тобі не поїхати з нами, Мікі?

Ніж зіскочив з кістки й занурився по руків’я.

— Що?

— Їдьмо з нами.

— До Драви?

— Ох, ти мені казатимеш, що маєш кращі шанси проти якудзи в Текітомурі?

Я звільнив лезо й закінчив надріз.

— Мені потрібне нове тіло, Сильво. Моє теперішнє геть не в тому стані, щоб зустрічатися з віймінтами.

— Що якби я могла це владнати?

— Сильво, — я крекнув од натуги, видобуваючи ділянку хребта з тіла. — Де ти хочеш знайти мені нове тіло на тому тридраному Новому Хоккайдо? Та земля й так заледве терпить людське життя. Де ти збираєшся шукати там обладнання?

Вона вагалася. Я облишив роботу — пробуджена посланська інтуїція усвідомила, що треба послухати.

— Минулого разу, — повільно сказала вона, — ми там натрапили на урядовий командний бункер у пагорбах на схід від Шопрона. Розумні замки були надто складні, щоб зламати їх за час, що ми мали, ми однак були надто далеко на півночі, і та територія кишить віймінтами, але я зазирнула достатньо глибоко для загального огляду. Там повністю обладнана медична лабораторія з усім начинням, від установки для перечохлення до кріокамер з клонами. А ще два десятки чохлів — бойовий біотех, судячи з сигнатур.

— Ну, це було б логічно. Це туди ви хочете доправити Ядвігу?

Вона кивнула.

Я замислено подивився на колодочку хребта в руці й на рану з роздертими краями, з якої я її видобув. Я подумав про те, що зробить зі мною якудза, якщо впіймає в цьому чохлі.

— І надовго ви туди?

Вона знизала плечима.

— На скільки буде треба. Ми запаслися на три місяці, але минулого разу вичерпали свою квоту за половину цього часу. Якщо захочеш, зможеш повернутися раніше. Аероплави регулярно ходять із Драви.

— І ти певна, що те добро в бункері й досі працює.

Вона усміхнулася й похитала головою.

— Чого ти?

— Це ж Нове Хоко, Мікі. Там усе досі працює. В цьому вся проблема того всраного краю.

Розділ п'ятий

Аероплав «Зброя для Ґевари» мав достоту такий само вигляд, як можна було уявити з назви — важко броньована й малопомітна акула, а не корабель, зі шпичаками озброєння згори, що скидалися на колючки спинного плавця. На різку відміну від комерційних аероплавів, що сновигали маршрутами між Міллспортом і Шафрановим архіпелагом, він не мав зовнішніх палуб чи веж. Місток — стерта мозоля у передній частині нудно-сірої надбудови, а борти без жодних примітних рис гладенькими вигинами розходилися в боки й простягалися по корпусу. Два вантажні шлюзи, що відкривалися обабіч носа, з виду були спроектовані для того, щоб викидати назовні зграї ракет.

— Ви впевнені, що все вийде? — спитав я Сильву, коли ми досягли схиленої до води стикувальної рампи.

— Розслабся, — прогримів Орр позаду мене. — Це не круїзний лайнер на Шафрановій лінії.

Так і було. Як на операцію, що, за твердженням уряду, велася з дотриманням найсуворішої політики безпеки, посадка списантів на борт вразила мене кричущою недбалістю. Біля кожного шлюзу стюард у заляпаній синій уніформі приймав паперові документи і зчитував з них авторизації пристроєм, який майже не порушив би історичної атмосфери в експерії про часи Заселення. Нерівні черги особового складу, що сходив на борт, зміїлися причалом в усі боки, стоячи по гомілки у ручній поклажі. У холодному ясному повітрі передавалися з рук в руки пляшки й люльки. Туди й сюди чергою бігали вимучені веселощі й кривляння, а ще повторювані жарти про антикварний зчитувач авторизацій. Стюарди раз-по-раз утомлено всміхалися у відповідь.

— В якій сраці застряг наш Лас? — спитала Кійока.

Сильва знизала плечима.

— Він прийде. Завжди приходить.

Ми стали до найближчої черги. Купка списантів перед нами трохи поозиралася, кілька разів зміряла поглядами зачіску Сильви, а тоді повернулася до своєї внутрішньої гризні.

В цьому натовпі вона не здавалася дивною. Високий чорношкірий чохол на кілька груп далі в черзі мав заплетену в дреди гриву подібних пропорцій, а крім нього подекуди виднілися й інші, менш імпозантні.

Ядвіга тихо стояла коло мене.

— Це в Ласа якась патологія, — сказала мені Кійока, дивлячись куди завгодно, тільки не на Яду. — Завжди приходить у свинячий голос.

— Він так прошитий, — замислено сказала Сильва. — Без нахилу до балансування на межі не вийде зробити кар’єру прудкориба.

— Гей, я теж із прудкорибів, але приходжу вчасно.

— Ти не провідний прудкориб, — сказав Орр.

— Он воно що. Слухайте, ми всі… — вона глянула на Ядвігу й куснула губу. — Провідний — це просто позиція на полі. Лас прошитий точнісінько так само, як я чи…

Дивлячись на Яду, нізащо не можна було здогадатися, що вона мертва. Ми причепурили її на квартирі — променева зброя припікає рану, зазвичай від неї геть небагато крові — одягли її в тісний бойовий жилет морпіхоти й куртку, що прикривала рани, начепили великі чорні поляризовані окуляри на її розчахнуті від шоку очі. Тоді Сильва сягнула до неї через командну мережу й завела її руховий апарат. Гадаю, там довелося трохи зосередитися, але і близько не так сильно, як доведеться їй, коли вона виведе свою команду проти віймінтів на Новому Хоко. Вона змусила Яду йти біля свого лівого плеча, а ми оточили їх фалангою. Прості команди

1 ... 14 15 16 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пробуджені фурії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пробуджені фурії"