read-books.club » Сучасний любовний роман » Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія 📚 - Українською

Читати книгу - "Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія"

128
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Всупереч здоровому глузду" автора Єфремова Анастасія. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 73
Перейти на сторінку:

- Чудова думка.

- Тобі все одно?

- Ти що?! Теща тішить мене так само сильно, як дівчаток забавляло спалювання людей у Салемі.

- Льоша!

- Люба, я поїхав.

Пройшла година… П’ятихвилинка.

- Колеги, оскільки організаційні моменти закінчені, нагадую про корпоратив о 6 годині вечора у ресторані «Зодіак».

Вечір почався чудово, все відділення щасливе. Грає чудова музика, люблю живі виступи, а столи заставлені наїдками вщент. Все було б чудово, але тут немає Лізи. Мабуть, вона вирішила не приходити, ця думка затьмарює мій настрій. Минуло вже понад годину від початку і зневірившись, від очікування її побачити, я вийшов на балкон подихати свіжим повітрям. Останнім часом я став сентиментальним, раніше навіть не міг припустити, що мою душу зможе хтось схвилювати, крім дружини, але і це було давно.

З Машею ми знайомі 17 років, а разом 13. Мені було 20 років, коли на лекції з хірургії я побачив її, вона була надзвичайна. Її гарні руді кучері та палкий погляд, здавалося, що вона знає місце всьому... і мені теж. Перші 4 роки, вона не особливо вдавалась в мої почуття, перебуваючи в пошуку музи для душі й тіла, а я божеволів від думки про неї. Нас звела вечірка вже в часи інтернатури. Ми були п'яні та навіть не встигли поцілуватися, як уже лежали голі в ліжку. Того дня я вважав, що виграв мільйон у лото, я просто не вірив у своє щастя, адже для мене вона була богинею. Ми почали зустрічатися, але через два тижні я побачив її з іншим, а ще через два тижні ми були в мене вдома і знайомили мою сім'ю з моєю майбутньою вагітною дружиною. На той момент життя, я був впевнений у правильності того, що відбувається, дитина моя й це все змінювало. Мене більше не хвилював спогад, що спливав у пам'яті, Маша, яка йде під руку з іншим хлопцем, так ще й іноземцем. Розписали нас швидко, я був із сім'ї лікарів і довідку про вагітність видали миттєво. Моя богиня, а інакше я просто не міг її називати, ставала все більш земною, звичайною жінкою. Виявляється, вона була з поганою вдачею, її дратувало буквально все, включаючи мене, вдома панував взагалі голод і холод, хоча в моменти, коли вона готувала, було складно відірватися від тарілки. Вона, як то кажуть, тримала мене в тонусі. Спочатку я все списував на вагітність та гормональний сплеск, потім я шукав проблему в собі, але через 4 місяці після весілля сталося незворотне. Маша втратила дитину, час на копання в собі було закінчено, я повністю почав вдаватись в її думки й переживання, я намагався допомогти пережити їй біль, адже я теж його відчував та Маші це було не потрібно. Якось прийшовши додому, я не знайшов її речей. Моя дружина, зникла на 2 місяці, я не міг її знайти, вона наче розчинилась. Пам'ятаю як зараз той вечір, я вкотре набирав знайомих, раптом хтось бачив її й забув повідомити. В якийсь момент я почув звук повороту ключа в дверях та скрип. Мені було не важливо, чи йшла вона до іншого і, чи був інший за цей час, важливо лише її повернення. Я пішов на другу роботу, щоб забезпечити дружину всім, що вона могла собі вигадати. Ми переїхали в будинок моєї матері, Маша гарно все облаштувала, а 4 роки тому народилася Соня. Коли моїй дочці був рік, мене підвищили до завідувача відділення і часу на сім'ю поменшало, адже я не можу зірватися з місця і піти додому, хоч і дуже хочу, коли під дверима хворі. Але найбільший жах в іншому, я не люблю свою дружину так, як повинен любити чоловік, за що й докоряю собі, особливо після появи Лізи. Ліза. Я не можу зруйнувати свій шлюб, я маю його зберегти заради дочки, заради її дитинства. Достатньо.

Тільки но повернувшись до залу, я побачив Лізу, звичайно вона не дивилася на мене, але ця дівчина не врахувала одного пікантного для мене моменту, моє місце було навпроти і я міг дивитися на неї, як кіт, на птаха в надії зловити свою здобич. Лізі дуже йшла її сукня, довге з розрізом до стегна й акуратно вкладене довге русяве волосся. З моменту її появи, захід для мене йшов неймовірно добре. Колектив танцював, співав пісні в караоке, було купа тостів та конкурсів, але дозволити собі танець з нею я не міг, тому виходив з заздрістю та ревнощами, коли вона танцювала з нашим медом. братом, єдиною чоловічою особиною на все відділення, звичайно крім мене.

- Єлизавета Миколаївно, як Вам вечір? - Не зміг утриматися від питання.

- Чудово - однослівно відповіла мені дівчина, що продовжувала дивитися в далечінь, але тільки не на мене - Вибачте - Ліза бере телефон і встає з-за столу.

Дивлюсь на віддаляючусь Лізу і згадую себе дурня. Десь місяць тому я був на взводі через важкого пацієнта і Лізка, просто потрапила під гарячу руку:

- Єлизавета Миколаївна, рівень не той, аби щось мені рекомендувати, запам’ятайте – дурень, навіщо ти це кажеш.

Через кілька хвилин до мене підходить стурбована Нелі.

- Олексій, підвези Лізу додому, жодне таксі не бере замовлення. З розмови я зрозуміла, що там щось з її мамою.

- Де вона?

- На вулиці машину питається зупинити, то ж може ніжками швидше будеш йти?

- Моя ж ти ляля, Нелечко. На добраніч, люба – кажу я і чмокаю її в щоку.

Вийшовши на вулицю і поки йду до Лізи, розумію, що вечір остаточно перестає бути нудним.

- Єлизавета Миколаївна, вам потрібна допомога? – а у відповідь тиша.- Я все ж таки перепитаю ще раз, допомоги потребуєте?

- Ні, я сама можу з усім впоратись, мені для цього не потрі..

- Ліз, усрусь, але не підкорюсь?

- Називайте це як хочете.

- Таксі не приїде, а їхати з незнайомою людиною вночі в такому наряді максимальна дурість.

- А я не потребую ваших рекомендацій, ми зараз не в лікарні й ви мені не завідувач по життю.

- Запитую востаннє. Машина прямо перед твоїм носом, ми їдемо чи ти строїш із себе незрозуміло кого й надалі?

- Відвезіть мене додому, я думаю у мами апендицит.

- Та блін, бігом в машину.

Поки ми їхали до неї додому я не міг не споглядати на мою потаємну слабкість.

1 ... 15 16 17 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія"