Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

- Хіба я не схожа на циганку? - підморгує. - Ну так Олег розлучений, та й мені байдуже на день.

- Ти вся світишся, - констатую.

- Тому що щаслива, - говорить впевнено.

- Тоді з поповненням не затягуйте, малявці буде нудно спостерігати за вашими цьомчиками. Робіть їй братика чи сестричку.

- Ну… - відводить погляд, - ми ще нікому не казали… Але вже впоралися. Їх відразу двоє, - незрозуміле відчуття радості за друзів змушує закружляти дівчину в обіймах. – Постав, мене знудить. І Мар’яні більше не підливай, вона скоро візьме на себе роль тамади, якого у нас нема.

- Я радий за вас, - стискаю її в обіймах і в проході помічаю мою руду одногрупницю, котра активно сперечається з мужиком в окулярах років тридцяти, котрий нижчий від неї на пів голови, а піджак ледве втримує ґудзик на округлому животі.

- Таки нудить. Адаме, пусти.

   Випускаю з обіймів Сашу і бачу, що руда несеться в тому ж напрямку.

   Відчуває Адам-молодший, що сьогодні нам перепаде порція рудого задоволення.

Саша прожогом несеться в сторону вбиральні. Повертаю голову і бачу, що Олег розмовляє з її батьком і цього не помітив. Плетуся слідом та стукаю у двері вбиральні, де зображена дама.

- Леська, - від хвилювання виривається ім’я, яке вона терпіти не може. – Ти там в порядку? – відповіді не чую. – Ей, я двері можу винести, якщо…

- Все нормально, - чую за спиною і обертаюся. – Там була зайнято, тому пішла в чоловічий. Більше я з тобою не танцюю, - загрозливо махає пальцем та йде. А слідом за нею виходить руда та кидає на мене здивований погляд.

- Ну привіт… - думаю, як її назвати. Лисичкою? Ні, не схожа, - Клементинко, - о так, солодка і незвичайна. Таку я б з’їв.

- Мене не так звуть, - відрізає, складаючи руки на грудях. А я тим часом нахабно подорожую поглядом по її оголених ногах до середини стегна та знову ж таки обтислій сукні з якоїсь чорної блискучої хріні, що повністю ховає її руки та тіло, оголюючи лише стрункі ніжки на високих підборах.

- Я знаю, - хрін там. Поняття не маю, як її звати.

- Твоя наречена? – киває туди, де зникла Саша.

- А я схожий на нареченого? – здіймаю брову.

- Ну, - впирається плечем у дверний отвір та починає крутити прядку волосся пальцем, - зараз на тобі майже класичний костюм, якщо не рахувати кросівки, немає потертих джинсів, футболки оверсайз та елементу твого релігійного культу, тому, підозрюю, що ти або наречений, або тріпло.

- Та я, - тицяю себе в груди, - пресвята правда! Не наречений і не тріпло, – вимовляю, долаючи між нами відстань у два кроки, та стаю впритул. Кокосовий аромат з домішками цитрусів знову вбивається в ніздрі. – Я гість. А ти що тут робиш?

- Святкую, - вимовляє з придихом. – Відійди, - впирається у мої груди, не зрушуючи мене ні на міліметр з місця. Від її долонь тілом розходиться дивне тепло, яке огортає спину та спрямовується південніше екватора. Що за чортівня? Відколи це я почав, як підліток, збуджуватися лише від дотику?

- Що святкуєш? – впираюся долонями обабіч її рудої голови та зариваюся обличчям у волосся. Воно і є джерелом коксового запаху. Чорт…

- День народження, - шепоче біля мого вуха, розганяючи тілом навіжені сироти своїм гарячим диханням.

   Не розумію, що зі мною відбувається від її близькості. Дурію. Мабуть, я просто перебрав. Опускаю руку на її спину і розумію, що закрита спереду сукня повністю оголює її спину. Торкаюся оголеної шкіри і отримую електричний розряд, що від долоні підіймається вгору, затуманює мозок та перетворює мене на печерну людину, котра живе тільки  інстинктами. Притягую дівчину ближче, впираюся пахом, відхиляю голову та накидаюся на пухкі вуста, як звір. Та навіть не встигаю зрозуміти, що відчув від контакту губ, коли розумію, що різкий біль в яйцях та смачний ляпас – зовсім не те, на що я очікував.