Читати книгу - "Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як він зрозумів? Як?
Невже про те, що я незаймана в мене на лобі написано?
Так, я бентежусь у присутності хлопця… Так, мої щоки часто червоніють, від його гарячого погляду та відвертих слів… Але, я поводжуся з ним цілком нормально і взагалі ніяк не показую, що його присутність мене якось хвилює чи зачіпає.
- У нас, взагалі-то, справа загальна... Давай не будемо переходити межу? – нагадую чоловікові, найобурливішим тоном, на який була здатна.
Ярий посміхається.
- Можна поєднувати корисне з приємним, - відповідає, провівши кісточками пальців по моєму плечу. Усунутись було вже нікуди, тому я просто обдарувала хлопця незадоволеним поглядом. - Так що? - кинув він, продовжуючи нахабно пестити моє плече. - Відповіси мені чи ні? Ти незаймана, Ав? – повторює своє запитання.
- Це тебе не стосується! - кинула невдоволено.
- Значить все ж таки незаймана, - раптом підсумовує він, ігноруючи мою зухвалу відповідь. На губах чоловіка знову прослизає усмішка, а потім він додає: - Твоя цнота належить мені, Ав, і тільки я можу її забрати... Зрозуміла мене?
Його тон глибокий і впевнений… Погляд – темніший за ніч…
Це нагадало мені про те, з ким я маю справу і що не варто розслаблятися. Ярий не той, хто допомагатиме мені просто так.
Так, його цікавлять документи, але… Тепер мені здається, це не єдина причина, чому він приходить до мене.
Похилившись у свої роздуми, я якось надто довго не відповідала на запитання чоловіка, що йому помітно не сподобалося. Наступної миті, Ярий проводить пальцями вгору по плечу, до шиї, потім до потилиці обхоплюючи пальцями, моє зібране в хвіст волосся і стиснувши його у руці, відводить мою голову назад і повторює своє запитання, дивлячись в мої очі:
- Ти зрозуміла мене, Ав?
Його захоплення не болюче, легке, але все одно він мене лякає. Судорожно проковтнувши, я киваю, дивлячись на хлопця зляканими очима. Після чого Ярий усміхається кінчиком губ, а потім схиляється до мого обличчя та легенько цілує.
- Розумниця, - хвалить, відпускаючи моє волосся. Я випростуюсь, на мить притихаючи, а Максим обходив ліжко і розміщується навпроти мене, приступаючи спокійно переглядати документи, ніби щойно нічого жахливого не сталося. - Як у тебе справи в інституті? - Раптом цікавиться, простягаючи мені стопку документів для перегляду.
Я ковтаю застряглий ком у горлі, і змушую себе дихати.
Якого біса?
- Все нормально, - кидаю тихо, починаючи перебирати документи. Мені треба було щось робити, але тільки не дивитися на Ярого.
Те що, між нами щойно сталося, приструнило мене, і нагадало, що з Ярим треба бути обережним.
- Нормально? – повторює він таким тоном, ніби не вірить у це. І в принципі він правий... У мене давно все ненормально в інституті. Після смерті тата та банкрутства нашої родини, я вже не вписувалася до групи студентів, які навчалися там. Моє становище та проблеми для оточуючих, давно стали приводом для знущання та веселощів. – Хм… Дивно! У мене зовсім інша інформація, – каже Ярий, змушуючи мене завмерти і підняти на нього погляд.
Невже він і в інституті наводив довідки про мене?
Він що ненормальний?
- Навіщо ти це робиш? - Запитала сухо.
- Ти під моїм захистом, - слідує коротка відповідь.
- Це стосується людей, які вбили мого батька… Решта мої проблеми! - кинула невдоволено і хлопець повільно, заперечливо похитав головою.
- Ні, маленька... Так не піде, - відповідає спокійно, подивившись на мене дивним поглядом.
- Що це означає? – спитала схвильовано. Я мала на увазі його втручання в моє життя, але отримала іншу відповідь.
- Це означає, що тебе вже не обзиватимуть, не ображатимуть, не штовхатимуть і не принижуватимуть, - відповідає, перераховуючи все те, що зі мною відбувалося за останні два місяці в інституті.
Навіть не уявляю, як він виконає те, що обіцяє, оскільки в інституті більшість студентів розлючені, багаті дітки олігархів, які ніколи нікого не слухають і не бояться. Вони самі закон і можуть знищити будь-кого, хто стане на їхньому шляху.
Було кілька типів, які особливо лякали мене і змушували по-справжньому боятися, решти, я намагалася просто не помічати.
- Послухай… Я не розумію, навіщо ти це робиш, але… Краще не втручайся, щоб не створювати проблем собі, а мені… Не зробити тільки гірше! - Прошу його. – Я можу ігнорувати їх та все…
- Ігнорувати, коли тобі плюють у спину, рвуть одяг, псують речі, ставлять підніжку чи на кілька годин закривають у роздягальні? – сухо каже хлопець.
Я відводжу погляд убік. Мені незручно і соромно, від того, що він знає такі подробиці, оскільки це зовсім не те, про що хочеться згадувати чи говорити.
- Я не винна, що вони такі придурки! – кидаю сердито, насилу пригнічуючи сльози. – Просто… Не втручайся, – прошу ще раз, повертаючись до документів.
Максим нічого не відповів мені, промовчав, а я у свою чергу більше не піднімала на нього погляду, тому не бачила його реакцію на свої слова. Хоча я могла з упевненістю сказати, що виразно відчувала похмуру енергетику хлопця, що вихлюпнулася з нього, торкаючись мене на певному підсвідомому рівні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата», після закриття браузера.