Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

Глава 10

Крістоф мовчки їв, а я очікувала, поки він вкотре запропонує поїсти і мені, бо за весь час я так і не наважилася торкнутися чужої їжі. З'їла свої снеки, а тепер дуже голодна. Потрібна ще одна пропозиція, і тоді я все ж таки погоджуся. 

– Софі, ви чимось пригощалися за весь день? - як мені подобається ця передбачуваність. Мій дбайливий бос.

– Я не встигла. Захопилася справами, і час минув швидко.

– Маячня, - засудливо подивився на мене Крістоф. – З мене на роботі майже не злазять, але я все одно знаходжу час на обід.

Звучить дуже провокативно. Хоча... З нього ж дійсно "не злазять" у прямому сенсі. Куди від цієї правди подітися?

Я зробила собі чай, взяла круасан без начинки, сіла за стіл навпроти Крістофа, і помітила, що виглядає він кепсько. Не просто втомлено, а хворобливо. Хочу з ним поспілкуватися, наче з кумиром, якого нарешті побачила в житті. 

– Ви перенервували? - вкрадливо спитала я, не знаючи чи доречно покоївці базікати з начальником. В будь-якому випадку, дарувати покоївці спідню білизну точно недоречно, тому мсьє Шері нехай стерпить мої розмови.

– З чого ви взяли? Я спокійний, наче бик, - хмикнув Крістоф, намагаючись зберегти свою мужність.

– І червоний, наче ганчірка для цього бика. 

– Джой – не найкраща людина, яку можна зустріти вночі після важкого дня. В неї добре виходить виводити мене з рівноваги.

– Навіщо ви їй сказали таке про мене? - наважилася спитати я, раз він так непогано пішов на контакт.

– Є надія, що тепер вона не з'явиться. Хоча... Дуже крихка надія.

– Надокучлива колишня дівчина? - підморгнула я, і Крістоф тихо засміявся. Я трохи перебільшувала з фамільярністю, але йому це, ймовірно, здавалося кумедним. Погляд добрий, навіть не поблажливий.

– Гірше. Надокучлива колишня колега. Ми працювали з нею до мого переїзду, а тепер вона вирішила, що я незамінний.

Гадаю, немає сенсу заперечувати очевидне – Крістоф спав з Джой, скоріше за все, на зйомках, без почуттів, як на роботі, але... Я вкотре переконалася, що не могла б мати стосунки с чоловіком такої професії. 

– Вибачте, якщо лізу не в свої справи цими питаннями, - незграбно завершила я розмову, боючись, що Крістоф скаже ще щось про цю жінку. – Просто... Майже цілий день мовчала. Накопичилося...

– Не вибачайтеся. Мені приємно чути ваш голос, Софі, - мрійливо відповів він, збентеживши мене по самі вуха.

– Дякую. Добре... - напевно, я вже червоніша за Крістофа, який відверто фліртував зі мною, навряд чи плануючи перетинати межу. Він сам на це натякав. – Виходить, що я зараз приберу посуд, і можу бути вільною?

– Так. Гадаю цієї ночі мені нічого не знадобиться. Я міцно спатиму. 

– Але ж ви скажете, якщо що?

– Не сумнівайтеся, мадемуазель Ріше. Обов'язково скажу, - грайливо погодився він.

– Добре... Але, можна я дещо зроблю?.. - я встала з-за столу, ніяково наблизилася до Крістофа, який трохи спантеличено подивився, піднявши на мене обличчя. Я нахилилася, вдивляючись в його темні очі. – У вас є домашня аптечка?

– Софі, в чому справа? - збентежено спитав він.

– Коли в моєї бабусі підвищувався тиск, в неї теж були такі червоні очі і обличчя. Як ваше самопочуття? Є слабкість? Головний біль? - я зосереджено роздивлялася Крістофа, потім торкнулася тильною стороною долоні його щок. – Температури, начебто, немає...

– Моя покоївка має ліцензію лікаря? - глузливо спитав він, намагаючись відсторонитися.

– Ні, вона має деякий досвід, і зовсім не має бажання рятувати свого боса серед ночі, якщо йому погіршає, - відповіла я, і торкнулася його зап'ястя, перевіряючи пульс. Ритм просто скажений, і руки, здається, тремтять. Він вихопив свою руку з моїх пальців, напружено глянувши, наче я влізла на заборонену територію.

– Скільки ми знайомі? Ви стільки раз встигли мене здивувати, - Крістоф рішуче встав з-за столу, і почав йти з кухні. – Винайняв звичайну покоївку, а вона, виявляється, ще й дуже смачно готує, знається в медицині, турботлива, чарівна, винахідлива... За що мені таке щастя? Гадки не маю, - Шері поглузував з мене, і пішов, але я не залишала спроб його врятувати. Побігла слідом до вітальні.

– Ви зараз заговорили мені зуби, але я теж легко не здамся. Вам потрібно щось прийняти, виміряти тиск... - невпинно балакала я, але він перебив мене.

– Досить, мадемуазель Ріше, - гримнув Крістоф, суворо насупившись. – Ви дійсно вважаєте, що я буду у вашій присутності вимірювати тиск, діставати свої пігулки, надягати окуляри? Може ще з ложки мене нагодуєте рідкою їжею? - обурився Крістоф, наче моя турбота його образила. – Я ще не зовсім старий і немічний, щоб дозволити собі таке.

– Я ваш обслуговуючий персонал – зручна чуйна людина, яка просто виконує свої функції. В мене немає статі на роботі, - Боже, я хоч сама в це вірила? Але було правильно міркувати саме так. – Ви не повинні мене сприймати, як критика, і тим паче соромитися.

– Дякую за пораду, - поблажливо закотив він очі. – Саме про це думатиму, коли вчергове спіймаю ерекцію через вас, - востаннє огризнувся Крістоф, і пішов до себе. 

Що? То він знаходить мене привабливою? Ця думка змусила мене простояти у вітальні декілька хвилин, а вже потім я, все ж таки, прибрала на кухні, та пішла в свою кімнату. 

В голові крутилися останні слова Крістофа, які відволікли мене навіть від його поганого самопочуття... Ці слова хтиві, пусті, тваринні. Це не комплімент. Інстинкт. Але чому тоді так приємно було це чути? Тому що він завжди був майже без емоцій, а тепер виявилося, що за його байдужістю завжди ховалося бажання? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно