Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- Сестрі? - здивувався я, уважніше придивляючись до моїх нових знайомих.

Тільки зараз я почав помічати деяку схожість у рисах обличчя, ті самі виразні очі, трохи кирпатий носик, ямочки на щоках. Єдине, що їх кардинально відрізняло одне від одного, так це колір волосся.

- А що, не схожі? - усміхнувся Малий, спостерігаючи за моєю реакцією.

- Тепер бачу, що схожі, але лише трохи.

Хлопчик усміхнувся.

- Майже всі так дивуються. Але це все тому, що в нас різні тата.

- Знайоме, - придушивши важке зітхання, відповів я.

- Ух ти! - захопився хлопчик. - У тебе теж є така сестра?

- Є, тільки маленька зовсім. Їй три рочки. А ще брат є, теж рідний тільки по мамі.

- А де вони зараз? - бовтаючи ногами, невимушено поцікавився Малий.

- Удома залишилися.

Я вирішив змінити тему, бо мені здавалося, що хлопчик легко витягне з мене будь-яку інформацію, а згадувати про рідних і дім якось не хотілося. Заразом можна скористатися вдалим моментом, щоб запитати в Малого історію створення клички сестри. На жаль, я не встиг - у полі зору з'явився Кейс зі своїми людьми. За кроків десять від мене, чоловік почав повільно аплодувати, так само неспішно долаючи відстань, що залишилася.

- А ти ризиковий хлопець, - усміхнувся він, зупиняючись навпроти. - Непогано спрацював. Дуже непогано! Тільки краще б ти гаманець по-тихому зрізав.

- Згоден, - кивнув я. - Тільки от нічим було.

- Хм, справді. Нічого, ми це виправимо. Звісно, після того, як пройдеш наступні два завдання. Тільки спочатку хотілося б уточнити, я правильно зрозумів, заскочивши в підворіття, ти виліз на дах?

Добре, що хоч один здогадався. Судячи з цікавих облич решти, їм така ідея в голову не приходила. Кивком голови, я підтвердив здогадку Кейса.

- Розумно, - він схвально посміхнувся. - Тоді наступне випробування, тебе вже точно не злякає. Дивись туди. - Кейс вказав кудись мені за спину. Я слухняно обернувся. - Бачиш високу вежу з пожежним дзвоном?

Я кивнув. Хоч вона була доволі далеко, але навіть з такої відстані важко було не помітити вибілену квадратну вежу, під гострим дахом якої ховається великий дзвін.

- Так от, - продовжив глава злодіїв. - Тобі потрібно на неї піднятися і подзвонити в дзвін.

- Ем, що? - сторопів я, дивлячись на Кейса круглими очима. - Я хіба схожий на божевільного?

Можливо, забратися на неї в мене б вийшло. Можливо навіть непоміченим. Але якщо я почну дзвонити в дзвін, це підніме переполох у місті. А ще приверне увагу до самої вежі. Тоді в мене буде тільки два виходи - забарикадуватися на вершині й чекати на голодну смерть, або спуститися вниз просто в руки вартовим. Звісно, для мене ще існує варіант обернутися драконом та полетіти, але так сильно розкриватися перед усім містом теж не хотілося.

Кейс заперечно похитав головою, а потім не втримався і засміявся. Разом із ним захихотіли інші злодії.

- Вибач, я пожартував, - відсміявшись, сказав Кейс. - А ще це була маленька перевірка, але кудись залізти тобі все ж таки доведеться. Обернися ще раз.

Я знову послухався. Позаду стояв кам'яний триповерховий будинок. За висотою своєю, він, звісно, поступався пожежній вежі, але всі інші будівлі були набагато меншими за цей будинок. У ньому розташовувалася таверна і заїжджий двір.

- Ось на нього тобі потрібно залізти, - сказав Кейс, коли я знову повернувся до нього. - Тут уже без жартів.

Я противитися не став. Спільною компанією, ми зайшли з торця будівлі, де було найменше перехожих. Поки Голка і Шишка бігали на розвідку, перевіряючи, чи немає поблизу варти, я вивчав стіну будинку. Коли вони повернулися, оголосивши, що все чисто, у мене вже був прокладений маршрут.

Під пильним наглядом восьми пар очей, я успішно видерся на дах заїжджого двору. Помахав їм звідти рукою і зітхнув, переводячи подих. Поглянув на чисте блакитне небо. У душі заворушився дракон і навіть почало здаватися, що за спиною розкриваються крила. Я струснув головою, скидаючи ману, а то не помічу, як перетворюся. Водночас почув, як унизу Кейс крикнув: "Спускайся!"

Наступним завданням став біг наввипередки. Мене не здивувало те, що моїм суперником став Спритний. Ми мали добігти до пожежної вежі, зірвати з клумби жовту квітку, яку висаджують тільки там, на знак підтвердження того, що ми не шахраювали та добігли до мети, а потім повернутися сюди.

- Я найшвидший серед злодіїв, - похвалився Спритний, кілька разів підстрибнувши на місці для розминки. - Недарма мені дали таке ім'я.

- Я так і зрозумів, - усміхнувся я.

Мені розминатися було ні до чого. І так уже досить набігався і налазився. Я просто спокійно стояв, чекаючи поки Кейс дасть відмах.

Спритний одразу вирвався вперед. Напевно він не вперше проробляє цей маршрут разом із черговим претендентом. Я просто намагався не відстати від нього, попутно добре запам'ятовуючи дорогу. А в одному моменті зумів помітити, як можна буде трохи зрізати на зворотному шляху.

Бачачи нас, пішоходи лякалися і відскакували вбік, що не могло не радувати. Деякі дамочки з коротким вереском хапалися за свої сумки, напевно, думаючи, що ми хочемо їх відібрати.

Коли до вежі залишалося зовсім небагато, я додав ходу. Практично одночасно зі Спритним зірвав квітку і щосили помчав назад. У мене був дуже гідний суперник. Мені насилу вдавалося утримувати лідерство. Хитрість зі зрізанням шляху успішно спрацювала, і мені вдалося збільшити розрив. Щоправда, не на багато - одна помилка і Спритний мене наздожене.

До фінішу залишався всього один квартал, як раптом до наших перегонів вирішили приєднатися пильні вартові. До цього вони неспішно патрулювали вулицю, але побачивши маленьких безхатьків, що бігли, вирішили перегородити їм шлях, але марно. Спритний вправно проскочив між двома вартовими, які ще не встигли досить щільно зійтися. Я ж перескочив через ґанок, що залишився поза увагою. Упустивши порушників порядку, вартові негайно кинулися навздогін. Тут уже нам було не до суперництва. Увірвавшись двома вихорами на площу з фонтаном, ми зі Спритним злагодженим дуетом закричали: