Читати книгу - "Поворот долі, Hevi"

   Виходжу з офісу і сідаю в свою машину, як я за нею скучила. Тільки вставляю ключі в замок і хочу завести, як хтось стукає у вікно. Піднімаю голову, а там стоїть Олег, опускаю вікно.

   - Ти втекти зібралася? Навіть не мрій. Ти забула, що ми їдемо до Ані?

   - Так я до неї і зібралася. 

   - Тоді давай виходь, поїдемо разом.

   - Я знову залишу тут свою машину? Не хочу створювати тобі зайвих клопотів, зранку знову доведеться мене забирати.

   - Взагалі -то я навіть не збираюся сьогодні їхати додому, так що навіть не мрій. А якщо ти хочеш , то хлопці переженуть твою машину до тебе під будинок, без проблем. Я навіть дозволю тобі сісти за кермо моєї машини. То як?

   - Ого, така заманлива пропозиція. А ти не боїшся?

   - Чого боюся?

   - Ну, що я можу розбити твою машину.

   - Це всього лише залізо, його можна відремонтувати або купити іншу, головне, щоб з тобою все було добре.

   Такі слова чути було надзвичайно приємно. Таке тепло огорнуло все тіло, так захотілося його поцілувати, але я стримую себе.

   - Ну, що тоді поїхали?

   - Поїхали.

   Я виходжу зі своєї машини і прямую за Олегом. Чесно кажучи я думала, що він пожартував коли сказав, що я поведу його машину, та вже біля машини він вкладає мені в руку ключі і відкриває водійські двері. Я стою декілька секунд в ступорі.

   - Так ми їдемо чи ні? Засміявся Олег.

   - Я думала ти жартував.

   - Я сама серйозна людина в світі. А тепер давай мені свої ключі, щоб я віддав хлопцям і вони могли перегнати твою машину до твого під'їзду.

   Тепер я віддаю йому свої ключі, хоча це було зробити не так легко як йому і сідаю за кермо. Його машина набагато вища і більша ніж моя, мені стає трохи страшнувато . Збоку сідає Олег:

   - Ну, що маленька, поїхали?

   - Якщо чесно, мені трохи страшно. Я ніколи не їздила на такій великій машині, а якщо я не зможу? 

   - Я ж поруч, і я в тобі впевнений.

   Я пристібаю ремінь безпеки і заводжу двигун. Слова Олега додали мені більше впевненості. Повільно рушаю з місця, з кожним рухом я почувала себе більш впевнено, тому вже через декілька хвилин я розслабилася та впевнено рухалася вулицями міста. Мені дуже сподобалося кермувати такою машиною. Олег старався мене не відволікати, ми дуже швидко приїхали до лікарні, а головне без пригод. Глушу мотор і повертаюся до Олега, тільки відкриваю рот, щоб щось сказати як він накидається на мої губи і жадно починає їх мнути, кусати, а потім зализувати місце укусу, так що мені просто перестає вистачати кисню.

   - Я цілу дорогу стримувався, ти така сексуальна за кермом, а коли закусуєш нижню губку я просто втрачав голову, вже не міг дочекатися коли ми приїдемо. Якщо ти зараз не вийдеш з машини, я візьму тебе просто тут, тому що я терпіти більше не можу.

   Опускаю свій погляд нижче і бачу через його штани досить великих розмірів набухший член, який скоро розірве штани своїми розмірами і тихо проковтую ком який став мені в горлі, сама не розумію як закусую нижню губу і не можу відвести погляд. Мої рухи на Олега діють як червона ганчірка для бика і ви накидається на мене, я не встигаю навіть пікнути як опиняюся верхи на ньому. Та на щастя задзвонив мій телефон, інакше ми б точно вже не зупинилися, Олег хотів його дістати і викинути, але я перехопила його в нього і відповіла на дзвінок:

   - Алло.

   - Привіт, ти приїдеш до мене сьогодні?

   - Так, я уже біля лікарні, зараз буду.

    - Чекаю з нетерпінням, а то мені вже так тут набридло.

    - Па.

   Я відключилася, а Олег дивиться на мене обіжено:

   - Ти не могла сказати, що ми будемо хоча би через пів години .

   - Неможна брехати. Не люблю брехні.

   - А знущатися з мене можна?

   - Я з тебе не знущаюся. 

   Тягнуся до нього і цілую в щоку, а він відвертається, показує, що обіжається, тягнуся і знову цілую, але він ловить мене і затискає в обіймах і вже цілує сам.

   - Ти сама нариваєшся.

   - Все відпусти мене, треба йти.

   - І ось так завжди.

   Я розсміявся, вивільнилася з його рук і вибираюся на вулицю. Олег тяжко зітхає і виходить за мною:

   - Чекай на мене динамо.

   - Що???

   - Динамиш мене постійно.

   - Та ніколи. Хто я?

   - Ти, ти.

   Олег мене обнімає і ми піднімаємося на поверх до Ані. Я розумію подругу, скільки часу тут, я б мабуть померла із нудьги. А тут я ще не маю часу на неї, не можу навіть приїхати провідати. Нарешті ми біля палати, я стукаю і відкриваю двері. Аня одразу підстрибує з ліжка і мчить до мене:

   - Ну нарешті ти приїхала, я скоро тут збожеволію, вже не можу стільки ні спати, ні їсти і ще ось цей. Вона показує в сторону Миколи. - Він знущається з мене, вже замучив мене своєю гіперопікою . Я тільки вагітна, а він поводиться зі мною таке якби я була повністю паралізована. Гормони у мене стрибають, а таке враження, що у нього. Заберіть мене звідси...

   Вона корчить таку міну, ми починаємо всі сміятися.

   - Я так скучила за тобою. Обнімаю подругу.

   - А оченята блищать. Шепоче мені на вухо Аня, на що я тільки посміхаюся.

   Хлопців ми відправили по гарячий шоколад, щоб могли трохи на одинці попліткувати.

   - Ну, давай розказуй швиденько, що у вас там з Олегом відбувається. Ви двоє просто світитеся. Я так рада за вас.

   - Та все не так просто, я й сама толком не розумію, що між нами. А ще на днях з'явилася його колишня, бачу, що він досі до неї щось відчуває, тай мені до неї далеко, вона красуня, а я...

   - Перестань нести нісенітниці, ти у мене найкраща, мені Микола розповідав про неї, повір це стерво, ще те, а ти справжня, вірна і віддана, це їй до тебе далеко.

   Мені так приємна її підтримка, це саме те чого мені не вистачало. Ми обнялися і мені стало набагато легше. Якраз зайшли наші хлопці.