Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

 Вовк так моторошно і загрозливо загарчав, що у мене серце у п’яти сховалося. Немов підкорюючись нечутній мені команді, з-за дерев вискочили ще троє. Двоє в одну мить опинилися позаду машини, один став поряд з ватажком.

Я загальмувала, розуміючи, що якщо продовжу рух і зачеплю хоч когось із них, це стане для мене смертним вироком. Вбити одного з членів зграї або хоча б спробувати це зробити... Гіршого злочину серед перевертнів немає! Так розповідав батько. Тоді на мене саму оголосять полювання!

Що ж такого зробив їм ящір, що вони так озвіріли? Ні, звичайно, перевертні завжди негативно ставляться до вторгнення інших рас на свою територію без попередньої домовленості. Але вони все ж дотримуються певних правил. Чужинця б у гіршому випадку побили і викинули за межі поселення. А на цього влаштували справжнє полювання!

 Автівка жалісно сіпнулася, коли ватажок одним невловимим рухом стрибнув на дах. Я втиснулася у сидіння, з жахом прислухаючись до того, як він зараз ходить в декількох сантиметрах над моєю головою. І нас розділяє лише дах машини, який тепер здавався надто хисткою перешкодою. Я прекрасно розуміла, що перевертень легко може проломити її одним рухом пазуристої лапи.

 Ящір, що сидів поруч зі мною, видавав безперервне моторошне шипіння. Бігцем поглянувши на нього, відчула, як кров холоне у жилах. Він продовжував трансформуватися. З кожною секундою все менше нагадував людину і все більше величезну ящірку.

Знаючи, наскільки у перевертнів стають сильними інстинкти у повній трансформації, я вже побоювалася, що всередині машини не менш небезпечно, ніж зовні. Вовки, принаймні, навряд чи мене чіпатимуть. Їх цікавить ящір.

Натиснула на ручку дверцят, збираючись вистрибнути, але пазуриста зелена лапа чіпко вхопила за зап’ястя.

 –  Ні! – тепер слова вже ледь розрізнялися – надто деформовані були щелепи. – Вони вб’ють мене!

 – Тоді припини перетворюватися, – одними губами прошелестіла я, відчуваючи, як мене колотить від жаху і огиди.

 Ящір почав зворотнє перетворення, і подальші його слова прозвучали вже чіткіше:

 – Заводь автівку!

Не встигла я виконати прохання, яке більше нагадувало наказ, як заскреготів метал, роздираємий гострими кігтями. Наступної миті ящір видав пронизливе напіввиття-напівшипіння, коли його схопили і потягли нагору.

Його викинули з автівки та жбурнули на дорогу. Поруч стояв ватажок вовків, який почав зворотню трансформацію. І тепер я вже не сумнівалася, що переді мною насправді Яров. У такому вигляді я його вже бачила. І запам’ятала це жахливе видовище назавжди!

Інші вовки теж обступили ящера, але зворотню трансформацію не починали. Яров схопив чужинця за шию і щось прогарчав йому у отвір на голові, який, напевне, був у того замість вуха. Ящір сіпнувся. У страшних очах з жовтими білками і золотистою райдужкою спалахнув справжній жах. Він почав швидко трансформуватися у людину. Незабаром я вже бачила перед собою зовсім ще молодого хлопця з білявим волоссям і незвичними золотисто-зеленими очима. Він увесь трусився і жалісно канючив про те, щоб його відпустили, за щось вибачався. Ручищі Ярова стиснулися трохи міцніше, і ящір захрипів.

Я не витримала і вискочила з машини.

– Припиніть! Що ви робите?!

Хлопець зрадів несподіваному заступництву і подивився на мене сповненими надією очима.

– Будь ласка, допоможіть мені! Я син радника Дарна! Приїхав з делегацією з Південних земель. Будь ласка, допоможіть! Мій батько щедро вам віддячить за це!

Отже, я вгадала. Ящір і справді прибув з делегацією. Дідько, невже Яров не розуміє, що творить?! Хоче міжнародного конфлікту?!

– Відпустіть його! – крикнула з відчаєм. – Ви взагалі розумієте, які наслідки на вас чекають? Ви ж напали на сина дипломата!

Яров на мить повернув голову у мій бик і видав такий гучний рик, що подальші слова застрягли у горлі. Потім він гидливо розчепив пальці і зробив крок назад. Хлопець збадьорився і навіть посміхнувся. На його обличчі виразно читалося полегшення. Яров повністю прийняв людську подобу, зовсім не бентежачись того, що стоїть перед нами оголений. А потім хльостко кинув своїм вовкам:

– Вбити!

Три темні тіні метнулися вперед і зімкнули величезні щелепи на тілі ящера. Почувся нелюдський вий нещасної жертви, яку живцем роздирали на шматки. Я ледве втрималася на ногах, які почали відказувати від жаху. У мене в голові не вкладалося те, що відбувалося на очах. Та що ж вони творять?! Яров що, з глузду з’їхав?!

Я спробувала повернутися в автівку, але раптом відчула, як сильна рука стиснула плече, не даючи ступити далі ні кроку.

– Не так швидко, дівчинко, – почувся знайомий глузливий голос, який в цей момент викликав лише одну емоцію – страх.

– Відпусти мене, Яров, – я майже благала, хоч і кляла себе за прояв слабкості. – Я просто поїду, добре?

– І одразу ж розповіси про те, що бачила, у найближчому поліцейському відділку? – відчула його гаряче дихання у самого вуха. – Ні, дорогенька, так ризикувати я не стану!