Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 4

Десь за три кілометри до блок-посту перевертнів я швидко глянула на себе в дзеркало, перевіряючи зовнішній вигляд. Не вистачало ще здатися їм розгубленою і показати, наскільки мені не по собі від того, що довелося сюди повернутися. Ледь посміхнулася своєму відображенню, радіючи хоча б тому, що особисто з Яровим зустрічатися не доведеться. Він би, без сумніву, міг неадекватно відреагувати на зміни у моїй зовнішності.

Я більше не вважала за потрібне штучно себе старити або приховувати свою красу. Навпаки, за ті чотири роки, що ми не бачилися, навчилася користуватися її перевагами. Наскільки легше йдуть справи, коли бізнес-партнери та клієнти піддаються моєму природному шарму і стають набагато поступливішими! Я в повній мірі оцінила своє лялькове, немов порцелянове обличчя з пухкими губками, маленьким, трохи кирпатим носиком і величезними синіми очима. Ненароком згадала, як у вечір нашого знайомства висловився про них Аден Ларес. Сказав, що мої очі такого ж кольору, яке приймає нічне небо, коли темрява більше нагадує глибоку і насичену синяву. Таких компліментів мені раніше не говорили, і я оцінила.

Хоча чого дивуватися? У вищого вампіра було достатньо часу, щоб навчитися робити компліменти. Як і багато іншого. У ліжку він теж вражав лише з приємної точки зору. Хоча такого шаленого сплеску гормонів, який викликала у мені одна лише присутність Ярова, я все ж таки ні разу з вампіром не відчувала.

Ох, знову у думках клятий Яров! Я з незадоволенням закусила нижню губу і хитнула головою. Із зібраного в акуратну зачіску золотисто-медового волосся вибився завиток, і я нервово заправила його за вухо.

В ту ж мить зойкнула, не одразу зрозумівши, що взагалі сталося. Прямо на проїжджу частину з-за густих дерев, що оточували дорогу, кинулася напереріз чиясь фігура. Я спробувала пригальмувати, але не встигла зробити це вчасно. Почувся глухий звук удару. Щось стукнулося об капот і опинилося під моїми колесами.

Мене кинуло в холодний піт. Дідько! Я тільки що когось збила! Можливо, оленя? О, Господи, хоч би це і справді виявився олень чи якась інша тварина!

Повільно натиснула на кнопку відкриття дверцят. Потім вийшла з автівки і кинулася до того, що лежало зараз під днищем. З горла вирвався несамовитий крик, за який в іншій ситуації я б себе останніми словами облаяла. Розверещалася, як істеричне дівчисько. Але зараз тверезо мислити було важко. Збита мною істота виявилася зовсім не оленем!

І навіть не людиною! З-під машини по-пластунськи вилазило моторошне щось з кінцівками, які більше нагадували лапи ящірки. Бугристі м’язи зеленіли з-під розірваної сорочки. Голова в подібних же буграх, зеленувато-жовта, величезна.

Істота підняло на мене своє «личко», і я негайно кинулася назад до автівки. Такої страшної пики в житті не бачила! Ніс більше нагадував дві дірочки. Від чола до шиї йшло щось на зразок шипів, що дуже нагадувало зачіску ірокез. Такі ж шипи спостерігалися і від підборіддя до низу шиї.

Коли ж істота одним неймовірно швидким рухом встала на неприродно вивернутих ногах і перекрила шлях до машини, я закричала знову. Рот з оскаленою пащею в два ряди гострих зубів, з яких капала тягуча слина, опинився в небезпечній близькості від мого обличчя. Але остаточно паралізувало, коли з цього рота вирвалася змішана з шипінням, але все ж зрозуміла людська мова:

– Допоможи мені!

Це подіяло ніби струмінь холодної води, вилитою на голову. Я змусила себе відкинути страх і огиду і спробувала міркувати логічно. Ніяке це не чудовисько! Просто перевертень у половинчастій трансформації. Судячи з вигляду – ящір.

Але, хай йому грець, звідки він тут взявся? Перевертні рідко залишають звичне середовище. А ящери живуть у Південних землях, на островах, де панує вічне літо і спека – ідеальні для них умови.

Мозок, який поступово приходив до тями, підкинув і рішення цієї загадки. Я згадала, як Аден казав, що до нас приїде делегація з Південних земель для підписання якоїсь важливої угоди. Ящір міг входити до складу дипломатичної місії. Але що він робить тут – на території вовчих кланів? Це те ж саме, наче кішка з власної волі поткнулася до цілої зграї собак. Різні види перевертнів один одного не переварюють.

 З боку дерев, звідки вискочив зеленомордий, почулося пронизливе, загрозливе виття, а потім ще і ще. Схоже, справи кепські! Тепер розумію, чому ящір в паніці не знайшов нічого кращого, як кинутися під мою автівку в пошуках порятунку. За ним же зграя вовків женеться! Зграя Ярова! Від останньої думки я навіть здригнулася.

 – Залазь у машину! – наказала ящеру, оцінивши, нарешті, ситуацію.

 Якщо вовки влаштували на нього полювання – значить, налаштовані серйозно.

Перевертень не змусив себе довго вмовляти і кинувся до дверцят пасажирського переднього сидіння. Я теж кинулася до автівки. Ледве встигла завести мотор, коли на дорогу вискочив величезний вовк. Його чорна і лискуча вовна стирчала в різні боки. Паща була роззявлена у злобному оскалі. Моторошні бурштинові очі, здавалося, свердлили мене наскрізь навіть крізь скло машини. Від несподіваної думки я ледь не забилася в істериці. Тільки б це не виявився сам Яров!

 Різко зрушила машину з місця, бажаючи повернути у бік Мирграду. Плювати на контракт! Знайду інший спосіб утримати фірму на плаву! Потикатися до перевертнів від самого початку було поганою ідеєю!