Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 8. Аврора

Я все ще тремчу через те, що сталося. Як уявляю, що дзвоню батькові із СІЗО та повідомляю, що мене заарештували за крадіжку — страхом усе тіло пробиває. Він у мене дуже суворий, ременем по дупі відхопила б всупереч тому, що мені далеко не десять років.

Я з насторогою поглядаю на Даміра. Він стоїть навпроти мене, склавши руки на грудях. Від його погляду мені вмить стає спекотно. А ще мені страшенно соромно перед ним, що став свідком такої сцени.

— Дякую ще раз, я, мабуть, піду, — розгублено кручу головою на всі боки, намагаючись зрозуміти, куди прилаштувати склянку з недопитим віскі. На смак жахливе пійло, і що в ньому чоловіки знаходять?

— Ти можеш залишитися тут до ранку, я не жартував. Не хвилюйся, з мого боку жодних домагань не буде.

— Правда? Я ще не забула того випадку в під’їзді, — іронічно вигинаю брову.

Губи Даміра розпливаються в розпусній усмішці.

— Тоді не стримався, каюся.

— А зараз повернув собі контроль? З допомогою тієї брюнетки? І після цього пропонуєш мені спати на цих самих простирадлах, на яких ви голяка перекидалися? — морщусь, роздивляючись ліжко.

— З твоїх вуст це звучить так, наче я чимось поганим займався. Ти святенниця, Авроро? — схиляє голову набік, явно знущаючись із мене.

— Ні, звісно, — пирхаю я, погляд убік відводжу, тому що в якомусь сенсі Дамір влучив у ціль.

— А схожа на святенницю.

— Це образливо, знаєш.

— Вибач, не хотів зачепити, — у його голосі звісно ж немає ні краплі жалю чи провини. — Гаразд, якщо відмовляєшся залишатися тут, я відвезу тебе додому. І не заперечуй. За вікном ніч, зараз не найкращий час вештатися самій в метро. Ти переодягатися підеш?

— Не хочу нікого бачити, — смикаю вниз поділ уніформи. Через мій зріст вона непристойно коротка, як мені здається.

Дамір помічає мій рух, витріщається на мої ноги, обтягнуті капроном. Його погляд темніє.

— Є вдома ще одна куртка, чи піти до Валентини й попросити, щоб мені твої речі віддала?

— Ти мене за обірванку приймаєш, чи що? — заводжуся я й дивлюся на нього спідлоба. — Те, що я працюю в готелі, не означає, що я відчуваю потребу в грошах.

— А що тоді?

— Це спосіб бути незалежною від батьків.

— Це найдурніший спосіб, який я бачив. Тим паче ти майбутній медик, і тобі немає потреби тренувати професійні навички покоївки. Накинь моє пальто, на вулиці холодно, — безапеляційно промовив він, спричиняючи в мені бурю обурення. Хто він взагалі такий, щоб засуджувати мене?

Я різко підіймаюся з ліжка, зі стуком ставлю склянку на комод поруч із ним, розвертаюсь, щоб піти, але Дамір хапає мене за руку, не даючи зробити жодного кроку.

— Гарячкуватість — не найкраща якість для дівчини.

— У мене немає мети тобі сподобатися.

— Ти вже подобаєшся. Не передумала щодо побачення?

Я пирхаю у відповідь.

— Ти пропонуєш сходити мені на побачення після того, як усього десять хвилин тому трахався з іншою? — сама дивуюсь тому, як розв’язні слова вириваються з мене. — До речі, де вона? Зачинив у ванній? — кручу головою на всі боки, ніби із шафи або з-за дверей зараз вискочить та незнайомка.

— Промити б тобі рота. Пальто накинь, кошеня.

— Я не кошеня.

— Я знаю. Для кошеняти ти занадто колюча.

Дамір подає мені пальто, я з гордим виглядом накидаю його на плечі. Вирішую, що все ж таки негарно злитися й нападати на людину, яка щойно врятувала мене від неприємної ситуації. Ми мовчки виходимо з номера. Також мовчки спускаємося в ліфті вниз. У повному мовчанні перетинаємо хол під цікаві погляди персоналу та прямуємо на стоянку.

Пілікає сигналізація, чорний позашляховик привітно блимає фарами. Дамір відчиняє для мене дверцята, я ніяково залажу на переднє сидіння. У салоні холодно, автомобіль встиг охолонути.

Дамір сідає поряд, запускає двигун і вмикає обігрівач. Мені стає незатишно під його пильним поглядом.

— А де твій водій? — запитую, зариваючись носом у комір чоловічого пальта.

Я розраховувала, що в автомобілі ми будемо не самі.

— Сьогодні мені його послуги не потрібні. Та й пізно якось, не вважаєш? Я ж не тиран якийсь, щоб відривати людину від сім’ї й наказувати їй чекати біля готелю, поки я, як ти висловилася — потрахаюсь?

Щоки заливає рум’янець сорому. Дамір має рацію: гарячкуватість — не найкраща якість для мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно