Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

— Що я можу зробити, щоб ти пробачила мені?

Бабі, внутрішньо усміхаючись, запнула на собі куртку.

— Радше так: чого ти не мав робити, якщо не хотів мене розсердити?

Кіко підійшов до неї, він також дивився перед собою.

— Нині така гарна ніч… Було б нерозумно гаяти її на сварки.

— Мені дуже подобаються сварки.

Бабі обернулася до нього.

— Я це помітив. Тоді, гадаю, я для тебе просто створений. Будемо пречудово сваритися…

— Але потім мені подобається також миритися. Ні, мені подобається насамперед це. Однак тебе, не знаю чому, у мене не виходить пробачити.

— Тому що ти розриваєшся. Тобі і хочеться бути зі мною, і не хочеться. Класика ж! Типова поведінка всіх жінок.

— Ось, оце «всіх» тебе і псує… — Бабі знову відвернулася. — Твій тон, до того ж, нестерпний. Ти переконаний, що «всі» жінки — біля твоїх ніг.

— Не те щоб я був переконаний. Це, на жаль, так і є. Мені це не подобається, але я нічого із цим не можу вдіяти. Приміром, ти жартувала щодо Роберти, але ж вона справді хотіла б випробувати ту подушку разом зі мною.

— Це безперечно. Але, як на те пішло, вона така, що випробувала б її з купою народу… Отже, вона не рахується.

— Я здаюся… Тобі сподобався той фільм?

— Якби ти мені його дав подивитись!

— Я вже сказав, що здаюся. Що ж, пошлю тобі касету з ним додому. Так ти його подивишся сама, без когось, хто б тобі надокучав. До речі, знаєш, що мені сказали?

— Що?

— Що набагато смачніше, коли він пахне вершками.

Бабі обернулася і, регочучи, спробувала вдарити його.

— Хряк!

Кіко зупинив її руку.

— Стій! Я пожартував. Мир?

Їхні обличчя були близько. Бабі подивилась в його очі: вони були дуже гарні, майже такі ж, як його усмішка.

— Мир, — здалася вона.

Кіко легко поцілував її в губи. Поцілунок став би глибшим, але Бабі відвернулася й знову поглянула на пейзаж.

— Яка розкішна ніч, подивися, який місяць!

Хлопець зітхнув і закотив очі.

Кілька легких хмарок повільно пливли в небесній блакиті. Пестили місяць, вбираючи сяйво, подекуди світлішаючи, розфарбовуючи сріблом свої контури.

— Гарно, правда?

Кіко мовив просте «так», не намагаючись оцінити красу тієї ночі. Бабі подивилася вдалину. Будівлі, дахи, луки на краю міста, ряди високих піній, довга дорога, вогники машин, далекі шуми. Якби вона могла бачити краще, то помітила б хлопців, що наздоганяли одне одного, регочучи та гудячи в клаксони. Можливо, впізнала б того типа на мотоциклі. Це був той самий, що зупинився поряд із нею одного ранку, коли вона їхала до школи. Вони були ще занадто далеко, аби вона могла його впізнати. Однак швидко наближалися.

Кіко обійняв її та торкнувся волосся.

— Ти дуже гарна сьогодні.

— Сьогодні?

— Завжди.

— Оце вже краще.

Бабі дозволила йому поцілувати себе.

Унизу шістнадцятиклапанний «Гольф» темно-синього кольору заїхав на бруківку. Передній бампер скреготнув. З машини вискочив хлопець і навіть не глянув, чи не пошкодив чого.

— Ти упевнена, що це тут?

— Звісно!

Дівчина, яка вийшла разом з ним із машини, витягнула запрошення з чорної сумочки.

— Ось воно. «Роберта Міккі рада запросити…»

Проскочила решту тексту, щоб дістатися до адреси. Хлопець випередив її й одразу ж знайшов прізвище на домофоні.

— Ось. Міккі.

Натиснув кнопку. Почувся дивний звук, у той час як інші кнопки з прізвищами поблякли. Дівчина поклала своє запрошення назад у сумку.

— Так, це саме тут. Вулиця Кассія, 1130.

23 Джованотті — сценічне ім’я Лоренцо Керубіні, італійського барда, репера та дискжокея.

Джованотті — сценічне ім’я Лоренцо Керубіні, італійського барда, репера та дискжокея.

23

8

У тому ж місті, але в іншому місці.

Лисуватий гладкий офіціант в ідеальній білій уніформі сновигав між гостями. Ніс срібну тацю. Хтось брав із неї легкий ігристий коктейль зі шматочками фруктів. Хтось ставив на тацю порожню склянку. У величезних прозорих вікнах було видно ріку, що повільно текла між великими деревами та старовинними мостами. Офіціант поправив порожню склянку, яка щойно опинилась на таці, на її вінцях були сліди помади. Виразніші, ніж на інших склянках. Можна було чітко побачити, де саме відпила жінка і які у неї губи. Офіціант подумав, що було б цікаво впізнавати жінок за склянками, з яких вони пили. Еротичні цифрові відбитки. Так подумки розважаючись, дійшов до кухні, де швидко облишив свої фантазії «а-ля Шерлок Голмс». На нього тут-таки налетіла кухарка, звелівши негайно нести таці зі смажениною.

— Люба, ти маєш чудовий вигляд.

У вітальні жінка з надто яскраво пофарбованим волоссям обернулася до подруги й усміхнулася, підігруючи.

— Ти щось зробила?

— Так, знайшла собі коханця.

— Ах, справді? І хто він?

— Пластичний хірург.

Обидві засміялися. Потім, беручи смажений артишок, що, на свою біду, втрапив їй під руку, відкрила свій секрет.

— Я записалася до спортзалу Барбари Буше.

— Ой, правда? І як він?

— Казково! Ти мусиш піти туди.

— Обов’язково!

І, хоча їй кортіло спитати, у скільки ж воно обходиться за місяць, вирішила, що дізнається про це сама. Потім, сподіваючись на цифру, безперечно меншу за реальну, взяла смажену моцареллу й з’їла її з чистою совістю: адже скоро зможе зігнати зайві калорії.

По прекрасних килимах з геометричним візерунком рухались елегантні вечірні черевики. Дещо вище розрізи суконь демонстрували принади сірим костюмам, темнішим чи світлішим, але завжди поєднаним із бездоганною сорочкою. Ексклюзивні різноколірні краватки повідомляли більше, аніж ті прості розмови, які вели їхні господарі.

— Я купив «студіо» для Алессандри на проспекті Паріолі.

— А ти знаєш, що дочка Бандіні виходить заміж?

— Де ти знайшла цю сукню?

— Тобі дуже личить цей колір волосся.

— Здається, у неї є інший.

— Так, цей останній фільм із Шоном Коннері мені дуже сподобався.

— Поб’ємось об заклад? Я поставлю на перемогу, а тобі залишу нічию та поразку.

Обличчя з макіяжем — ідеальним або ж занадто сильним, щоб приховати прихід мудрості й спогадів; та цілковито гладенькі обличчя, результат роботи сучасних електробритв та дорогих кремів після гоління, відповідали одні одним усміхнено.

— Знаєш, Алессандра вирішила відкрити нову студію графіки. Ну що ж, якщо вона цим хоче займатися… Звичайно, я б волів, щоб вона працювала разом зі мною.