Читати книгу - "Едем, Станіслав Лем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У глибині корабля щось діялося — він про це радше здогадувався, ніж чув. Підлога легенько двигтіла. Десь далеко щось дзенькнуло, звук був дуже слабенький, але Лікар тієї ж миті сів на постелі. Серце його прискорено закалатало.
«Повернулося! — подумав він про створіння, чиї слизисті сліди виявив Фізик. — Силкується відчинити вхідний люк», — знову майнуло в голові.
Корабель зненацька затремтів, неначе якась гігантська сила хотіла його ще глибше втиснути в ґрунт. Хтось неспокійно застогнав уві сні. Лікареві здалося, що волосся його стає розпеченими дротинами. Корабель важив шістнадцять тисяч тонн! Підлога задвигтіла нерівномірним, рваним дрожем. Раптом він усе зрозумів.
Це працював один із рушійних агрегатів! Хтось його запустив!
— Вставайте! — крикнув Лікар, навпомацки шукаючи ліхтарик.
Люди посхоплювалися з койок, наштовхуючись один на одного в непроглядній пітьмі, залунали розгублені вигуки. Нарешті Лікар знайшов ліхтарик й, увімкнувши його, кількома словами пояснив, що діється. Інженер, який іще не зовсім прочумався від сну, прислухався до віддаленого звуку. Корпус ракети ще кілька разів різко здригнувся, відтак повітря сповнилося інтенсивним виттям.
— Компресори лівих сопел! — крикнув він.
Координатор мовчки застібав комбінезон, решта членів екіпажу квапливо одягалися. Інженер, як був у сорочці й гімнастичних штанах, вихопив з рук Лікаря ліхтарика й вискочив у коридор.
Усі кинулися за ним.
— Що ти хочеш зробити?
Він побіг до навігаційної. Підлога дзвеніла й вібрувала дедалі відчутніше.
— Ось-ось зірве лопаті! — видихнув Інженер і розчахнув двері до навігаційної, котру непроханий гість очистив од ґрунту.
Підбігши до головного рубильника, перекинув важіль. У кутку загорілася лампочка. Інженер і Координатор витягли зі стінної шафи електрожектор, вийняли його з футляра й квапливо під’єднали до зарядних клем. Контрольний прилад був розбитий, але поздовжня трубка на стволі спалахнула блакитним світлом — струму для заряджання вистачало!
Підлога гарячково тремтіла, все, що було не закріплене, підстрибувало, на полицях тряслися металеві інструменти, якась скляна посудина упала й із брязкотом розбилася. Рештки пластикового облицювання дедалі гучніше резонували. Раптом запала мертва тиша, й тієї ж миті згасла єдина лампочка. Лікар одразу ж увімкнув ліхтарик.
— Зарядився? — запитав Фізик.
— Максимум на дві серії, але й за це спасибі, — відповів Інженер, радше вириваючи, ніж від’єднуючи проводи з клем.
Він підхопив електрожектор, опустив його алюмінієвий ствол, стиснув у долоні ручку й пішов коридором у бік машинного відділення. Вони вже порівнялися з бібліотекою, як раптом пролунав різкий протяжний скрегіт, два-три судомних ривки струсонули весь корабель, у машинному відділенні щось зі страшним гуркотом перекинулося, відтак знову запала тиша.
Інженер і Координатор плече в плече підійшли до броньованих дверей. Координатор відсунув заслінку вічка й зазирнув досередини.
— Дайте ліхтарика, — попросив він.
Лікар тицьнув йому в долоню ліхтарик, але світити крізь вузький, засклений отвір досередини й водночас дивитися туди було нелегко. Інженер відслонив друге вічко, приклався до нього й затамував віддих.
— Лежить, — сказав він після чималої паузи.
— Що? Хто? — залунали голоси ззаду.
— Гість. Світи краще, нижче, нижче — отак! Не ворушиться. Ніщо не ворушиться, — він мить помовчав, а тоді глухо додав: — Великий, наче слон.
— Він торкнувся розподільних шин? — запитав Координатор, який нічого не бачив, бо лінза ліхтарика затуляла йому все вічко.
— Радше вліз між позривані проводи. З-під нього стирчать кінці.
— Кінці чого? — нетерпляче запитав Фізик.
— Кабелю високої напруги. Так, він не ворушиться. Ну що, відчиняємо?
— Треба, — просто відповів Лікар і почав відсовувати головний засув.
— А може, він тільки прикидається? — засумнівався хтось позаду.
— Так добре прикидатися здатен тільки труп, — кинув Лікар, який устиг іще раз зазирнути в друге вічко, перш ніж Координатор відвів ліхтарик.
Сталеві засуви м’яко ковзнули в пазах. Двері відчинилися. Ніхто довго не переступав порога; Фізик та Кібернетик дивилися з-за плечей тих, які стояли попереду. Вглибині, на потрощених плитах екранування, втиснута між розхиленими стінками перегородки, лежала горбата гола маса, поблискуючи в світлі ліхтарика. Час від часу її поверхнею перебігало легеньке тремтіння.
— Живий, — здушеним голосом прошепотів Фізик.
У повітрі висів гострий, гидкий чад, немовби тут щойно хтось спалював волосся, рідкий синюватий димок розпливався в конусі світла.
— Про всяк випадок, — сказав Інженер, підняв електрожектор і, притиснувши до стегна його прозорий приклад, прицілився в бік безформної маси.
Засичало. Безіскровий заряд ударив у розслаблене тіло, трохи нижче горба, який круто здіймався посередині. Велетенський тулуб напружився, здувся й мовби запався у себе, розпластуючись іще більше. Верхні краї білих стінок при цьому задрижали, розхилені на боки якоюсь страхітливою силою.
— Кінець, — заявив Інженер і переступив високий сталевий поріг.
За ним увійшли всі. Марно намагалися вони побачити ноги, щупальці, голову цього створіння. Безвладна, безформна маса спочивала на вирваній секції трансформатора, горб перевісився на один бік, як просторий мішок, повний желе. Лікар торкнувся боку мертвого створіння, нахилився до нього.
— Усе це найімовірніше... — промимрив він. — Понюхайте! — І підніс руку.
На кінчиках його пальців щось блищало, наче краплі риб’ячого клею. Хімік першим переборов інстинктивну огиду й здивовано скрикнув.
— Упізнаєш, га? — сказав Лікар.
Тепер нюхали всі — й упізнавали гіркий запах, що виповнював цехи «заводу».
Лікар знайшов у кутку важіль, який удалося зняти з осі, підсунув широкий кінець під тіло й спробував перекинути його на бік. Зненацька він послизнувся, кінець важеля пробив шкуру, і сталь майже до половини увійшла в тканинний м’якуш.
— Ну, дожилися! Мало того, що тут цілковитий розгром, то тепер ще й кладовище! — сердито буркнув Кібернетик.
— Краще допоміг би! — гнівно кинув Лікар, який сам вовтузився біля мертвого тіла.
— Стривайте-но, — сказав раптом Інженер. — Як це бидло могло запустити агрегат?
Усі приголомшено глянули на нього.
— А й справді... — пробелькотав Фізик. — Ну й що? — додав він з дурнуватим виразом обличчя.
— Хоч би ми луснули, а перекинути його, кажу вам, мусимо! — вигукнув Лікар. — Помагайте всі —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Едем, Станіслав Лем», після закриття браузера.