Читати книгу - "Едем, Станіслав Лем"

— Почекай, — сказав Інженер, вийшов і за хвилину повернувся зі сталевими ломами, за допомогою яких вони копали тунель.

Підсунули їх, мов домкрати, під мертве тіло і за Лікаревою командою натиснули на них. Кібернетик здригнувся, коли його долоня, що зісковзнула зі слизької сталі, торкнулася голої шкіри створіння. Лунко плеснувшись, воно безвладно перевалилося на бік. Усі відскочили. Хтось скрикнув.

Наче з гігантської, веретенисто-видовженої устриці, з товстої, складчастої, м’ясистої сумки висунувся маленький тулуб з двома ручками; від власної ваги він посунувся вниз і торкнувся вузлуватими пальчиками підлоги. Тулуб був завбільшки як дитячий торс; повиснувши на перепонках блідо-жовтих зв’язок, які розтягувалися, хитався щоразу повільніше й нарешті завмер. Лікар першим відважився підійти до нього, підхопив м’яку, багатосуглобову кінцівку. Маленький торс, змережаний блідими прожилками, напружився, і всі побачили пласке личко без очей, із зяючими ніздрями й чимсь пошарпаним, схожим на перекушений язик, у тому місці, де в людини рот.

— Житель Едема... — глухо сказав Хімік.

Інженер, надто приголомшений, щоб говорити, сів на вал генератора й, сам цього не помічаючи, безперервно витирав руки об комбінезон.

— То це одне створіння чи двоє? — запитав Фізик, стежачи зблизька, як Лікар обережно обмацує груди безпорадного маленького тулуба.

— Двоє в одному або одне в двох. А може, це симбіонти, котрі періодично роз’єднуються.

— Як та потвора з чорним волосом? — запитав Фізик.

Лікар кивнув головою й далі оглядав загадкове створіння.

— Але ж у цього, великого, нема ні ніг, ні очей, ні голови — нічого, — сказав Інженер і закурив, хоча раніше він й у рот не брав сигарети.

— Це з’ясуємо трохи згодом, — відповів Лікар. — Сподіваюся, ви не матимете нічого проти, якщо я зроблю розтин? Так чи інакше, його треба порізати на шматки, інакше ми його звідси не винесемо. Я попросив би когось асистувати, але це може бути... досить неприємно. Добровольці є?

— Я. Я можу, — майже одночасно відгукнулися Координатор та Кібернетик.

Лікар підвівся з колін.

— Двоє — ще краще. Тепер пошукаю інструменти, це займе трохи часу. Мушу сказати, що наше перебування тут надто ускладнюється — ще трохи, і потрібен буде тиждень, щоб почистити собі бодай одного черевика, — ми ніяк не можемо закінчити бодай щось із того, що розпочали.

Інженер та Фізик вийшли у коридор. Координатор, який повертався з перев’язочної вже в гумовому халаті, із засуканими рукавами, затримався біля них. Він ніс нікельовану тацю, повну хірургічних інструментів.

— Ви знаєте, як тут працює фільтр, — сказав він. — Якщо хочете курити, йдіть нагору.

Інженер та Фізик подалися до тунелю. До них приєднався Хімік, про всяк випадок прихопивши із собою електрожектор, якого Інженер залишив у машинному відділенні.

Маленьке, сплющене сонце стояло високо в небі, розігріте повітря тремтіло над пісками, наче желе. Вони всілися у довгій смузі тіні, яку відкидав похилий корпус ракети.

— Дуже дивна тварина, і просто незбагненно, як вона могла запустити генератор, — сказав Інженер та потер щоку; щетина вже перестала колотися — у всіх повідростали бороди; то один, то інший увесь час повторювали, що треба б поголитися, однак ні в кого на це не знаходилося часу.

— Але тепер, щиро кажучи, мене в усій цій історії найдужче тішить те, що генератор дав хоч якийсь струм. Це означає, що принаймні обмотка ціла.

— А замикання? — запитав Фізик.

— Нічого страшного — вибило тільки автоматичний запобіжник, це дрібниця. Механічна частина розсипалася зовсім, але ми собі з цим зарадимо. У нас є запасні комплекти підшипників, треба тільки пошукати. Звичайно, обмотку теоретично теж можна довести до ладу, тільки не голими руками, інакше ми над цим посивіємо. Тепер розумію: в мене просто рука не підіймалася, щоб ретельно все перевірити — я боявся, що там повно пороху, а тоді, самі знаєте, що з нами було б.

— Реактор... — почав Хімік. Інженер скривився.

— Реактор само собою. До реактора черга ще дійде. Спершу нам потрібен струм. Без струму ми нічого не вдіємо. Течу в охолодженні можна ліквідувати за п’ять хвилин, треба тільки позварювати труби. Для цього мені знову ж таки потрібний струм.

— І ти що, думаєш уже взятися до машин? — з надією в голосі запитав Фізик.

— Так. Складемо план черговості ремонтів, я вже радився про це з Координатором. Спершу треба мати бодай один справний агрегат. Звичайно, доведеться йти на певний ризик, бо агрегат треба запустити без атомної енергії — чорти його батька знають як! Хіба що киратом... Щоб його... Відколи не працює електричний розподільник, я навіть уявлення не маю, що діється в реакторі.

— Нічого страшного — нейтронові діафрагми діють навіть без дистанційного керування, — сказав Фізик. — Реактор автоматично перейшов на холостий стан — під час попереднього запуску щонайбільше може трохи підвищитися температура, якщо охолодження...

— Дякую! Реактор може розплавитись, а ти кажеш «нічого страшного»?

Вони сперечалися дедалі запальніше, потім почалася серйозна дискусія, а оскільки нікому не хотілося спускатися в ракету, то заходилися креслити схему на піску, аж поки з отвору тунелю виринула Лікарева голова.

Вони підхопилися.

— Ну, що там?

— З одного боку, ми довідалися дуже мало, а з іншого, навпаки, багато, — відповів Лікар, у якого був досить-таки своєрідний вигляд, бо над поверхнею стирчала тільки його голова. — Мало, — тягнув він, — бо, хоч як дивно це звучить, — а я й досі ще не певний, чи це одне створіння, чи двоє. В усякому разі, це тварина. Вона має дві кровоносні системи, але вони розділені не повністю. Те, велике, — носій — рухалося, як я думаю, стрибками або кроками.

— Це велика різниця, — зауважив Інженер.

— А може, і так, і так, — пояснив Лікар. — Те, що мало вигляд горба... там у нього травний тракт.

— На спині?

— Це була не спина! Коли його вдарило струмом, воно впало догори черевом!

— Що? Ти хочеш сказати, що те, маленьке, схоже на... — Інженер зам’явся.

— На дитя, — спокійно докінчив Лікар. — Так, воно якимось чином їздило верхи на цьому носії — в усякому разі, це цілком можна припустити. Ну, не верхи, — виправився він, — найчастіше воно, мабуть, сиділо всередині великого тулуба — там є