Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Юля не вперше за тиждень помітила, що смакувати тістечками та молочним коктейлем навідується хлопчик років десяти. І якщо раніше він просто замовляв декілька видів тістечок, то цього разу йому захотілося поспілкуватися.

 Спочатку вони просто перекинулися кількома фразами. Юля посміхнулася, відзначивши кмітливість хлопця, згадала своїх учнів, якось навіть засумувала. Якби її запитали, чому власне їй подобалося спілкуватися з дітьми, навряд чи б змогла дати правильну відповідь.

Навіть у школі, на перервах, Юлю можна було застати в колі учнів, які, ніби горобці, оточували її біля столу і тріщали про все на світі.

От і зараз Тимофій, так звали хлопчика, цікавився професією Юлі. А коли дізнався, що вона вчителька, підбадьорився. І Юля не змогла відмовити цьому милому хлопчині, який галантно запросив її випити чаю. Дівчина не помітила, як влилася в розмову, як слово за слово і поринули в обговорення казки «Маленький принц». Незвично дивувало те, що Тім так глибоко відчував зміст твору, висловлював власну думку, а не нав'язану ззовні.

- Тебе не шукатимуть? - Якось запізно схаменулась і озирнулася навколо, а чи не шукає хто хлопця.

- А тато в цій будівлі на зустрічі, так що не переймайтеся, він знає, де мене можна відшукати, - вперше так невимушено мило розсміявся, - тільки поруч з тістечками!

- Тоді я спокійна за тебе.

На телефон хлопчика надійшло повідомлення.

- Вибачте, та я маю бігти. На мене вже чекають. Було приємно поговорити на важливі теми, Юліє Миколаївно.

- А мені приємно, що ми так плідно поспілкувалися. Забажаєш поспілкуватися, то тепер ти знаєш, де мене знайти.

- Неодмінно. Гарного вам дня та вдячних клієнтів.

Юля посміхнулася і підморгнула харизматичному хлопчиську. Дійсно приємне дитя. Його батькам пощастило з таким розумним та допитливим сином.

Тимофій активно заворушився і відкланявся, зібравши свої речі в рюкзак. Попрощався і пішов, а Юля так і сиділа за столиком, занурившись у спогади. Везе ж комусь. Як же вона хотіла і собі такого кмітливого сина. Та не склалося. Лише учні були відрадою для її душі.

Черговий робочий день було закінчено. Щоразу Юля виходила з торгівельного центру і очима мимоволі нишпорила навколо, а чи не стоїть десь поруч Гранін. Але його не було, мабуть, виявився досить тямущим. Ось і не набридав їй. Так тому й бути.

Тяжко зітхнула і зіщулилася, коли дрібний дощик став набирати обертів. Звичайно парасольки в неї не було, тому що ранок був ясним, і ніщо не віщувало такої вечірньої негоди. Дівчина прудко бігла по калюжах та вже за мить розчаровано застогнала, коли не встигла на маршрутку. Вона тільки блиснула фарами і помчала вперед.

Микита сидів у машині і видивлявся Юлю біля входу. Ще близько п'ятої помітив, що небо затягує хмарами, що збирається дощ. Непорядок, його знайома точно без парасольки і промокне, якщо розпочнеться справжня негода. А він пам'ятав, як дівчина тоді злякалася грому та блискавки, як від страху сіла біля його ніг і прикрила голову руками.

Вся пильність зійшла нанівець, коли пролунав дзвінок від знайомого, який вправно виконував його завдання. Микита уважно вислухав чоловіка, поставив декілька запитань і лише тоді задоволено посміхнувся. Але задоволення миттєво зійшло з обличчя, коли зрозумів, що прогавив Юлю. Дівчина бігла до зупинки. Бачив, що намокла, зіщулилася. Микита міг присягнутися, що стукала зубами від холоду.

- Чудово, Гранін, з тебе б вийшла недолуга фея-рятівниця, - зиркнув у дзеркало, докоряючи себе за неуважність.

Микита акуратно розвернув авто і під'їхав до зупинки. Добре, що там було нормальне укриття, і промокла Юля хоча б трохи була захищена від дощу, що посилився.

- Сідай, - звернувся до дівчини, коли скло його авто поїхало вниз.

Юля не очікувала побачити Микиту, тому стояла і здивовано кліпала очима, не знаючи, що відповісти на таку неочікувану пропозицію. Маршрутка накивала п’ятами, а тут є варіант дібратися якомога швидше додому. Та щось вона сьогодні занадто втомлена, щоб реагувати швидко.

 По виразу обличчя дівчини, Гранін одразу зрозумів, що з нею щось не так. Тому, щоб не підвищувати голос і не гаркати, штовхнув двері і з цілком серйозним обличчям повторив:

- Сідай, ти повністю намокла, можеш застудитися.

І вона сіла, дивуючись своєму рішенню, але пізніше згоду списувала на те, що справді промокла, та й після тієї ночі якось страшенно почала боятися грози. Юля не відразу, але зауважила, що Микита під'їжджає до її тимчасового місця проживання. Вона вперто фіксує цей момент і миттєво повертається до чоловіка, озвучивши своє обурення.

- Ти стежив за мною? – її очі виблискували, а личко запалало від гніву.

- І що з цього, мала? - Микита розпливається у своїй фірмовій нахабній посмішці, яка ще більше обурює дівчину.

Вона просто неймовірна. Давно не юна дівчинка, але так реагує, що це зводить з розуму. З тієї самої зустрічі у кав’ярні він щогодини згадував їхнє знайомство. Дивне, досить емоційне та неординарне.  Тоді чоловік не бажав лізти в душу, але зараз багато що змінилося. Юля мала зовсім інший вигляд. Була впевненою у собі, та очі геть по іншому блищали. Це зачаровувало та інтригувало. Хотілося дізнатися про її  життя ще більше. Хоча мама гарно та влучно під час розмови за чашкою кави розговорила Юлю на особисту інформацію.

В даний момент Микита відчував, що на нього може чекати потік обурення, навіть суперечка. Та думки зовсім про інше. Навіщо витрачати енергію на порожні балачки. Вона йому подобається. Навіть занадто. І це в деякій мірі його лякало. Та ховати голову у пісок Гранін не звик.

В салоні автомобіля затишно і якось дивно тихо. Він посміхнувся, розглядаючи дівоче обличчя. Стримується. Хоча у неї на язику стовідсотково застигло гостре слівце. Пальці чоловіка торкаються вологого волосся та відчувають, як тіло дівчини здригнулося. Не тікає. Чому? Невже також розуміє, що між ними щось дивне коїться?