Читати книгу - "Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич"

— Як молодший на годину від Альки, я буду твоїм другим заступником, — сказав Алик.

— Так, — мовила Алька. — Я за віком твій перший заступник.

— А я буду вашим екіпажем, керівники, — озвався Робик.

Йон уклонився:

— Дякую. Пропоную зробити таке: а) перейти до Центральної Камери; б) зажадати від “Розвідника” пояснень про місце перебування і стан “Альфи” на основі Марімового рапорту; в) зв’язатися з Базою на Тритоні і одержувати звідти подальші вказівки; г) як буде змога — постійно стежити за “Бетою”. Згода?

— Згода, — мовили близнята.

Тільки Робик похитав головою.

— Прошу дати “Розвідникові” наказ про мене. Мені, як Роботові, заборонено входити до Центральної Камери без спеціального дозволу керівника. Надайте мені, будь ласка, права людини.

Йон уже хотів дати наказ, але його випередила Алька.

— Вибач, у мене є зауваження.

— Слухаю, — сказав Йон.

— Я за те, щоб Робикові надати тільки частину прав людини.

— Вона має рацію, — підтримав сестру Алик.

Йон хотів уже обуритись. Хіба можна недовіряти Робикові?

— Цілком рівні права може одержати тільки повноцінна людина, — мовила Алька. — А Робик — не людина.

Йон усе-таки був трохи ображений за свого товариша.

Тільки сам Робик, здавалось, був цілком байдужий.

— Яку ж саме частину? — глузливо спитав Йон.

— Надати йому права людини до першого застереження, — відповіла дівчина. — Це моя пропозиція.

— Згода, — сказав Алик.

Йон ще якусь хвилю мовчав. Та врешті мусив поступитися — бо був меншістю. Однак хлопець хотів, щоб то було і його переконання. Тому він так довго вагався.

“Звичайно, тільки повноцінна людина…” — подумав він Альчиними словами.

— Згода, — сказав нарешті він. Потім підвищив голос:

— Увага, “Розвіднику”! Даю наказ.

— Приймаю, — почувся слухняний голос “Розвідника”.

— З цієї миті до першого застереження кого-небудь з людей присутній тут Робот-Опікун сатурнянського походження, № 169371, серія ВЦА, одержує права людини.

— Прийнято, — мовив голос “Розвідника”.

Робик випростався, наче людина, що пишається заслуженою шаною.

— Тепер, — вів далі Йон, — перенеси нас усіх, будь ласка, до Центральної Камери.

— Гаразд, — відповів голос. — Прошу сісти на свої місця.

Діти посідали.

Крісла зрушили з місця й стали чотирикутником. Чотирикутник пересунувся на блакитний квадрат швидкісного ліфта, що виднів посеред камери. Раптом з підлоги вискочив ліфт. Знову настала хвиля легенького запаморочення, знову захопило дух.

Через дві секунди діти опинилися у порівняно невеликій круглій залі з блискучими стінами і величезним екраном.

— Говорить “Перший Розвідник”, — десь дуже близько почувся тихий голос. — Ви в моїй Центральній Камері.

І після короткої паузи додав:

— Готовий приймати накази.

— Дякую, — відповів Йон.

Всі п’ятеро — Алька, Алик, Йон, Робик і “Перший Розвідник” — ще якусь мить мовчали. Крізь прозорі стіни до Центральної Камери просякало ніжне світло, таке, як від місяця на Землі.

Було дуже тихо.

Сигнал тривоги досяг уже Марса. Незабаром він мав дійти й до Землі. Саме тоді в Центральній Камері “Першого Розвідника” Йон дав свій перший наказ.

— Увага, “Розвіднику”! Наказую перекласти нам цифровий рапорт Маріма з “Альфи” на звичайну мову.

Голос озвався з невеликим запізненням:

— Це наказ керівників?

— Так, так, так, — миттю пролунали аж три відповіді.

Робик задумливо похилив голову. Одна стіна почала трохи дужче пульсувати світлом.

Тоді голос сказав:

— У секторі АМ, 1128, 43, ОС, 11… на шляху Десятої Тисячі космоліт “Альфа” попав у потік метеорів. Є підозра, що в розвідувальних приладах була якась вада. Небезпеку помічено на двадцять дві сотих секунди пізніше, ніж треба. Це дуже багато. Через це космоліт “Альфа” опинився в гущі метеорів. Аварії зазнали джерела телезв’язку, особливо радарні комплекси. Саме тому “Альфа” пристосувала свій курс і свою швидкість до потоку метеорів.

— Космоліт летить разом з ним? — дуже тихо спитав Йон.

— Так. Коли він спробує вирватися з потоку, то може зіткнутися з метеорами. І навіть загинути.

— А в який бік… — нерішуче почала Алька, — в який бік рухаються метеори?

Голос відразу ж дуже ввічливо відповів:

— За межі сонячної системи.

— З якою швидкістю? — крикнув Йон.

— Біля ста тисяч кілометрів за секунду. Принаймні, коли вони давали рапорт, швидкість була така.

— Годі! — перебив “Розвідника” Йон, і в його голосі вперше забринів відчай. — Тепер скажи, чи можна врятувати космоліт? Хто при такій швидкості здатен догнати і врятувати “Альфу”? І насамперед — як її можна врятувати?

Розвідник, мабуть, якусь хвилю готувався до відповіді. Запитання було важке. На мить їм навіть здалося, що вони чують десь зовсім поряд його напружений подих.

— Увага, відповідаю, — озвався нарешті голос. — Космоліт можна врятувати. Але треба виконати кілька умов. Дуже тяжких умов.

Йон насилу стримався, щоб не крикнути: “Яких?” Алька затулила рота долонею, Алик заплющив очі. Тільки Робик спокійно сидів у кріслі.

Глянувши на його спокійне, розумне обличчя, Йон відчув, що до нього знову повернулася надія.

“Ти мені допоможеш, друже, — подумай він. — Правда?”

Робик ніби почув те німе запитання й кивнув головою.

— Щодо рятувальної ракети, — вів далі голос “Розвідника”, — то вона, оскільки на “Альфі”